Відбудова церкви Святого Духа принесе Львову та Україні Божу благодать – архітектор Ігор Подоляк

Унаслідок Другої світової війни Львів зазнав чимало втрат. Зокрема, 1941 року зруйновано церкву Cвятого Духа на вулиці Коперника.  У храм тоді влучила авіабомба. На жаль, про колись величну споруду довоєнних часів нагадує лише дзвіниця, в якій зараз міститься музей «Русалки Дністрової», а також фундамент церкви. За німецької влади храм не вдалося відбудувати, за совєцької -- про це взагалі не йшлося. Втім, львів’яни не подбали про це і після проголошення української незалежності. Усе щось заважало: то економічна криза, то якісь інші справи, тепер війна. Отож важливу справу для нашого міста кожного разу відкладали на потім. Врешті, всі до того звикли – є дзвіниця, є фундамент, є доволі велика, простора та впорядкована площа, тож питання відбудови церкви нікого не цікавить. Втім нещодавно моїм гостем був львівський архітектор Ігор Подоляк. За його проектом відбудовано крипту в соборі Святого Юра для перенесення тлінних останків Йосифа Сліпого з Риму до Львова. Також він є автором проекту каплиці Всіх Святих Українського Народу на  пам'ять про загиблих внаслідок Скнилівської трагедії. Архітектор пропонує реалізувати ідею відбудови церкви Святого Духа не як містобудівний проект, що можна було б очікувати від представника його фаху, а наводить аргументи передусім екзистенційні, одухотворені. Саме таким засадам мають відповідати архітектурні особливості проекту. Ця розмова мене зацікавила, тож пропоную її до вашої уваги.

Зараз залишки церкви Святого Духа мають такий сумний вигляд. Знимка Михайла Дашковича

Про те, що львів’яни та українці загалом робитимуть, коли завершиться війна…

Країна у війні, тож, звісно, нині не до будівництва. Але будь-яка війна завершується, і про це думає кожен притомний чоловік. Адже війна – це спосіб пришвидшити смерть, тобто вона є самовбивством. Однак навіть під час війни люди замислюються над тим, що робитимуть, коли настане мир. Коли стихають мінометні залпи, люди, опинившись серед руїн, не знають, як жити далі.

Суттю цієї проблеми є те, що людина має визнати своє походження від Бога, а не від мавпи. Якщо ми віримо в Творця, то маємо душу. Душа може бути одухотвореною. Відповідно до християнського вчення, Бог присутній у всьому. Це один із основних постулатів не лише християнства, а й інших релігій, зокрема буддизму чи мусульманства. Значить, душа розрізняє добро і зло, прагнення до моралі. Саме тому в будь-якій світовій релігії маємо моральні постулати, хоч їх подано в різних формах, наприклад апокрифів, одкровень чи прямих текстів, як Біблія. Саме моральні чесноти дають нам можливість відтворити одухотворений смисл нашого буття. З погляду моралі є три стани права: природного, звичаєвого та римського.

Природне право – це право людини користуватись повітрям, водою, сном, це право на відтворення. Так само природним правом людини є життя та смерть. Право звичаєве – це мова, культура, релігія, людські звички. І, врешті, римське право – це право власності, право націй та народів на самовизначення. Якби люди одухотворені, зважаючи на верховенство права, писали закони, то це були би Божі закони. І судді мусіли б слідкувати за їх дотриманням, інакше отримували б велику кару. 

Власне, філософія Європи базується на трьох китах: релігії, мистецтві та знаннях, це своєрідний триптих, який повертається обличчям до одухотвореного смислу буття. А Зішестя Святого Духа на людину відбувається під час Святої літургії. Саме під час літургії повніше відбувається акт одухотворення, тобто людина допускає до своєї душі Святого Духа.

Тож у Львові, як і в кожному європейському місті, має бути церква Святого Духа. Адже існує єдинородна і нероздільна Трійця – Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Дух Святий. Однак унаслідок війни, яка нині триває в Україні, ми стрімко втрачаємо одну з частин цієї Трійці. Минає час, ми перебуваємо на межі Третьої світової війни, однак так і не виправили становище, не відбудували церкву Святого Духа – Божий прихисток для Божого благословення. Це означає, що Львів і вся Україна не мають Божої благодаті.

Про символізм руйнування церкви Святого Духа

Є два феномени, які засвідчила історія. У роки війни у церкву Преображення Господнього на вулиці Краківській та у Римо-католицький кафедральний собор влучили снаряди, які так і не розірвались. Це є символом того, що воля сатани, якою б нищівною вона не була, і сила снаряду не здатні зруйнувати церкву, якщо вона в омофорі Святого Духа. Також є дуже трагічним є те, що бомбовим ударом 1941 року знищено церкву Святого Духа, що стало великим знаком для людей, оскільки позбавило їх одухотвореного смислу буття, а згодом сталися трагічні події з самою УГКЦ, яку заборонили і зруйнували. Тож це дуже символічна річ. І так само символічним буде відродження цієї церкви, саме тоді Божа благодать зійде на Львів та Україну. Ми наче й знаємо про Святу Трійцю, розуміємо, що в першому тисячолітті утверджено християнство від Отця, у другому, коли головними подіями були хрестові походи і утвердження християнства як світоглядно-соціальної парадигми, -- від Сина, а третє тисячоліття – від Духа Святого, і дуже важливо його розпочати з відродження церкви Святого Духа у Львові.

Зараз тривають воєнні дії. Але що ми можемо протиставити ворогу: доброї зброї у нас нема, економіка слабенька, уряд: який маємо, такий мусимо любити, державу зруйновано. Отож нічого, окрім власного духу і Божої благодаті, не маємо. А духовна сила незбагненно сильніша за фізичну. Навіть Наполеон та Олександр Македонський говорили, що найбільшою силою є любов, а вона може бути тільки в одухотвореному організмі. Наголошую, що лише одухотворені смисли буття були б великою благодаттю не лише для львів’ян, а й для всієї України.

Про реакцію впливових осіб в УГКЦ та у світській владі щодо сприяння відбудові Святодухівської церкви

Є повне розуміння цієї проблеми, вже є навіть громада. Щонеділі, о 13-й годині, у дзвіниці проводить службу Божу отець Роман. Я мав розмову з ректором УКУ отцем Богданом Прахом, він вважає, що церкву слід відбудувати, казав, що вже було кілька важливих кроків громади, церкви та можливих меценатів. Тобто розуміння в суспільстві є. Владики Ігор Возьняк та Богдан Дзюрах, блаженніший Святослав не раз клопоталися з цього приводу. Зауважу, що перші спроби відродити церкву були ще 1943 року, коли митрополит Андрей Шептицький оголосив конкурс на її відбудову, тоді надійшло 5 чи 6 проектів, зокрема проекти архітекторів Ярослава Грицая, Мирослава Даниліва-Німціва. Звісно, одразу постане питання, як саме її відроджувати і відбудовувати: чи будувати точну копію, чи з певними змінами. Не в тому річ, найважливіше – це намолене місце, церква була осердям семінарії Святого Духа, де навчали священиків УГКЦ. І навіть з цих міркувань її потрібно зберегти і відбудувати.

Про ймовірні технічні проблеми під час відбудови церкви

Вдалося зберегти дзвіницю та фундаменти, водночас є достатньо матеріалів, зокрема архівних, тож фахівці добре знають, як виглядала церква. Технічно цей процес не є надто складний, все більше залежить від політичної волі керівництва міста та області. Все мусить бути скеровано на правильне, раціональне і притомне виконання проекту.

Зараз у дзвіниці розташовано музей «Русалки Дністрової». Його, звісно, слід зберегти. Також на цій території тепер є величезна совєцька будівля «Укртелекому», однак нашим завданням не є позбуватися цієї будівлі, нам треба збудувати церкву. Звісно, що на цій ділянці чимало комунікацій, телефонних кабелів, які треба технічно забезпечити і перенести.

На місці, де стояла церква, вже були археологічні розкопки, науковці зробили звіт за підсумками експедиції. Однак ці розкопки слід продовжити, адже ймовірно, що там ще є крипти. Поки що не маємо відповіді на питання, чи вони є і в якому стані. І, звісно, потрібно провести архітектурний відбір, все має бути прозоро та відкрито. 

Тож до праці!