На першому поверсі там був кондитерській магазин, окрім того, там були два зали – невелике кафе на першому поверсі, тобто верхній зал, і нижній, який називали «Шоколадкою». Власне, з цим пов’язана неофіційна назва закладу. Саме у верхньому залі працював дуже цікавий кельнер пан Аркадій. Він був єдиним у Львові майстром, який умів зробити правдивий коктейль. Тоді з коктейлями не заморочувались – просто зливали горілку з соком, мовляв, і так перебовтається. Однак пан Аркадій все це робив вишукано-делікатно. Якщо для коктейлю слід було використати 7 компонентів, він брав саме сім, і у тих пропорціях, які найліпше смакували. Скажімо, сік, вода, лікер, горілка, коньяк і що ще, вже не пригадую. Одне слово, як книжка пише.
 |
| Проспект Шевченка (Академічна). Знимка |
Натомість нижній зал мав репутацію дорогого, тож там була жива музика, грали джаз. Це додавало закладу популярності, однак публіка там збиралась близька до криміналу. Іноді туди заходили фарци, однак вони зазвичай багато не пили – пильнували бізнес. Це були початки комерції, потім з того середовища вийшли рекетири, а згодом і деякі депутати. Але це мої суб’єктивні міркування, чомусь так думаю. Ми в той час були студентами, однак іноді туди також заходили
Але, якщо вже говорити про музику у львівських кав’ярнях, то мушу згадати ще одну історію. Жива музика тоді була не лише у «Шоколадці» -- вона взагалі була поширеною у багатьох львівських кнайпах, звісно, ліпших. У готелі «Дністер» були одразу 2 ресторани та 5 барів, на другому поверсі у їхніх ресторанах виступав гурт «Львів». Тепер багато його учасників роз’їхались по світах. Музиканти, окрім того, що отримували зарплату, не тільки безкоштовно харчувались у цих кнайпах, а й могли пригощати на кошти закладу друзів. Оскільки музиканти гурту «Львів» були моїми приятелями, то нам робили столик поруч зі сценою. Звісно, нам було це цікаво. Наприклад, у «Дністрі» я вперше попробував правдиві американські дзигари. Тоді то був неабиякий дефіцит.
«Дністер» дуже любив мій приятель, народний артист України Іван Гаврилюк, який тоді вже набув слави, популярності та трохи грошей. Батьки його мешкали на вулиці Декарта (біля цирку). Коли він приїжджав до Львова, то зупинявся не в них, а гонорово винаймав апартаменти у «Дністрі». Гаврилюку завжди подобалось, коли я брав у нього інтерв’ю. Але він любив показати, що він правдивий пан, тому йшов у валютний бар (тоді було й таке), брав там блок правдивих американських дзигарів «Кемел» та дві пляшки шотландського віскі – інтерв’ю тривало, доки не випивали віскі та не викурювали всі дзигари. Я тоді багато курив, і мені було цікаво – якось таке інтерв’ю тривало чотири доби.
Зауважу, що з Гаврилюком мене познайомив Ігор Білозір, який, як відомо, жив неподалік від проспекту Шевченка, на вулиці Фредра (тоді вона називалась на честь українського письменника-публіциста Олександра Гаврилюка – О. С.).
(Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/100-6.html Далі буде ще цікавіше)
Немає коментарів:
Дописати коментар