вівторок, 2 грудня 2014 р.

Магія свічки, або Повернення традиції

У їх мерехтінні є щось первісне, таємниче, зрештою, магічне. Полохливі вогники здатні перевтілюватися. У скрутну хвилину розрадять, заспокоять, в урочисту мить підтримають атмосферу свята. Не обійтися без них і в суєті повсякдення: коли зненацька наше помешкання накриває темрява і необхідно дочекатися, поки електрики ліквідують наслідки аварії. Вони просто дарують світло, яке, незважаючи на численні досягнення цивілізації, лишається важливим атрибутом комфорту сучасної людини. Тривалий час ці прості вироби з воску допомагали освітлювати житло наших предків. Не будемо заглиблюватись у дуже давню історію, коли люди винайшли гніт, вочевидь, ця подія губиться у глибині століть.
Спробуймо уявити середньовічний Львів, вузенькими вуличками якого щоранку поспішали на роботу ремісники. На початку XV століття у Львові вже було 14 цехів, у яких працювали півтисячі ремісників – столярів, боднарів, колодіїв, токарів, лучників, гарбарів, кушнірів та інших майстрів того часу. З-поміж багатьох ремесел, якими займалися тоді львівяни, особливо славилося виготовлення свічок. Цікаво, що мильникарі та свічкарі, які у своїй роботі використовували луг, попіл та вапно, спочатку об’єдналися в один цех. За тодішнім звичаєм мильникарі та свічкарі спільно з двома іншими цехами утримували Струмілову башту, розташовану навпроти костелу Марії Сніжної, поруч із Краківською брамою. Однак 1575 року мильникарі і свічкарі вирішили, що їм буде вигідніше займатися ремеслом окремо, тож 1575 року ці цехи поділено за фаховим принципом.
Червоним показано Вежу свічкарів навпроти костелу Марії Сніжної, реконструкція Януша Вітвіцького




Можливо, це відбулося тому, що виробництво воску було однією з найвигідніших справ. Ринок збуту цього товару виходив далеко за межі Львова, хоча й тут, з огляду на кількість жителів та церков, потреба у ньому була чимала). Львівський віск становив основу тогочасного експорту. І везли його не де-небудь, а на берег Баденського озера, де знаходилось аббатство Санкт-Галлен.
У ті часи воскобійня знаходилась на околиці міста, на вулиці Вузькій (сучасна – Памви Беринди), що впиралась у міський мур. І лише після того, як у XVIII столітті розібрали міський мур, вулиця стала наскрізною, наприкінці 19 століття по ній проклали трамвайну колію, а в наш час найпомітнішим об’єктом вулиці є Old City Hostel.
Топильня воску (cerefrixorium) була монополією міста. Вона постачала сировину виробникам свічок, яких називали – candelarii або luminatores.
Костел Марії Сніжної поруч з яким була вежа свічкарів

Середньовічне ремесло мало певні пріоритети – одні галузі розвивались швидше, інші, навпаки, відставали. У свічкарів та мильникарів був спільний цех, однак виробництво свічок суттєво переважало. Це ремесло у всі часи було тісно пов’язане з церковними потребами, тому важливе місце у їх виробництві посідали монахи. Зокрема, свічки до усіх храмів міста постачали черниці монастиря Введення Богородиці, якого нині вже немає.
Виготовляючи свічки, дотримувалися чіткої технології. Основою ремесла було витоплювання лою (жиру), який скуповували спеціальні грифники. Після того сировину формували у камені чітких розмірів та ваги. Цех міг виготовити не більше 24 таких каменів. Регламентували і ціну свічок, незалежно від того, хто їх продавав: купці чи ремісники. Вартість свічки залежала від ціни жиру і воску, з якого її виготовляли. Є свідчення, що у XVII столітті в міському бюджеті Львова передбачали щомісяця 1 золотий на свічки для бургомістра. Ймовірно, що ці свічки запалювали у костелі під час служби за його здоров’я та успіхи міста. Протягом року на це витрачали від 3 до 18 золотих. І ще про вартість свічок – під час урочистих Богослужінь у Латинській катедрі на рік витрачали від 5 до 9 золотих, а на віск для вівтаря міської каплиці – від 13 до 18 золотих.
Уже в ті часи було кілька видів свічок, які робили залежно від їх призначення – костельні чи храмові, столові, бенгальські та ялинкові.
ХІХ століття можна вважати періодом розквіту виробництва свічок. У Львові були десятки майстерень та крамниць, які жваво торгували цим товаром. Як і в середньовіччі, розвивалося спільне виробництво мила та свічок.
Перспектива вулиці Волошина з частиною вулиці Мартовича

Окремі виробники цього краму досягли неабияких успіхів.
Фридрих Д.& Ю – Краківська, 13. Фабрика розташовувалася на вул. Коральницькій, 8 (вул. Волошина). Ймовірно, фірма Фридрихів мала добрі прибутки. Прокладену коштом фірми 1898 року вулицю біля їхньої фабрики на честь меценатів перейменовано на вулицю Фридрихів (тепер  вул. Л. Мартовича).
Шубут Ф., пізніше  Шубут Ф. та сини – Ринок, 45. Фабрику воскових свічок, маси для підлоги та для виробництва воску закладено 1789 року. Вироби фабрики неодноразово відзначали на світових виставках. У фірмовій крамниці можна було придбати також першокласні китайські та російські чаї, а також полотно з різних європейських країн.
Реклама фірми подає інформацію щодо виготовлення «Найгарнішої та найкращої каучукової маси для догляду за підлогою» п’ятьох відтінків: № 0 – безбарвного; №1 – світло-жовтого; №2 – ясеневого; №3 – горіхового; №4 – кольору махоня. Упаковки вагою 600 г чи 1 1/2 віденського фунта, що коштувала 1 злотий, вистачало на велику кімнату; до неї додавали детальну інструкцію щодо користування масою.
Крім того, у ХІХ ст. свічками торгували:
М. Гайнбах – Краківська, 27;
Юзеф Горнунг – Тиха, 3;
Б. Ландесберг – Театральна, 23;
Й. Регоровський – Галицька, 1;
Ф. Сидорович – Сикстуська, 37 (вул. Дорошенка);
Волькенберг Л. – площа Голуховських, 9 (пл. Торгова, будинку не існує).
На початку ХХ ст. у Львові, незважаючи на поширення електричного освітлення, працювали невеликі фабрики мила та свічок. Як правило, це були майстерні з кількома підсобними працівниками.
Серед виробників свічок у промислових путівниках зазначено такі фірми:
Й. Чачкес – Казимирівська, 3 (вул. Городоцька);
Брати Ф. та Ю. Фридрихи – Краківська, 13;
Готліб та Лібеволь – Краківська, 27;
Х. Пордес – пл. Голуховських, 8 (пл. Торгова);
Е. Шубут та Спілка – Ринок, 45;
Фейге Шренцель – Скарбківська, 7 (вул. Лесі Українки);
Хаїм Рот – Казимирівська, 2 (вул. Городоцька);
М. Рот – Жовківська, 10 (вул. Б. Хмельницького);
Артур Фридрих – Марціна, 22 (вул. Жовківська);
Самсон Готліб – Краківська, 17;
Давід Гольдрайх – Панєнська, 19 (вул. Заводська);
Мойжеш Гольдрайх – Казимирівська, 7 (вул. Городоцька);
Х. Пордес – Жовківська, 66 (вул. Б. Хмельницького);
Фейге Шренцель – Пелтевна, 13 (пр. Чорновола);
Фридерик Шубут та Спілка – Ринок, 45.
Хазін А. – Знесіння, вул. Словацького, 1 (вул. Зустрічна);
Гольдберг Е. – Сніжна, 5;
Ю.К. Гурскі – Шевченка, 1 (вул. Дніпровська);
Брати Гальперн – Карна, 2 (вул. Д. Данилишина);
Інженер Котецький К. та Спілка з о.в. – Окружна, 108
«Люмен», Гейслер Ф. – Ткацька, 46
«Сплендор» – Цетнерівська, 10 (вул. Кобзарська);
«Ваше очко» – Галицька, 1;
Вайзер А. -- Замарстинів, Короля Яна, 9 (вул. Романа Дашкевича);
Шубут та Спілка – представником фірми «Поло» – Ринок, 45
«Піроарт» – виробник піротехнічних атрикулів – Свентокшиська, 28 (вул. Д. Бортнянського);
Хімічно-технічна фабрика Ю. Готтфріда
Будинок на площі Ринок, 45 де знаходилась фабрика воскових свічок Ф. Шубута

Однак технічний прогрес, який відбувся й завдяки львів’янам, таки вплинув на свічникарство. Адже саме у Львові винайшли гасову лампу, яка набагато ліпше освітлювала приміщення, ніж свічка. Втім конкуренцію зі свічкою вона виграла лише на короткий час – у побут львів'ян буквально увірвалась електрика, кардинально змінивши наше уявлення про освітлення. У роки совіцької влади свічки стали символом технічної відсталості. Тож їх використовували переважно з ритуальною метою або ж згадували, коли з якихось причин у помешканні зникало світло. І лише затяті романтики влаштовували вдома вечори зі свічками – просто заради хорошого настрою та відпочинку. Завдяки їм традиція свічок та всього, що з ними пов’язано – різноманітних підсвічників, зокрема канделябрів, не відійшла у минуле. А віднедавна її таки почали відроджувати. На площі Музейній, 1 минулого року відкрили Львівську свічкову мануфактуру.
Втім сучасна свічка – це вже не утилітарний виріб, а насамперед витвір мистецтва. Недарма нещодавно у Львові відбувся фестиваль свічок , на якому студенти Академії мистецтв виготовили 5 веж туристичного символу міста «Львів відкритий для світу».
Свічки дарують не просто світло, а виняткову його естетику. Щобільше, саме з ними приходить тепло і затишок у наші домівки найвеличнішого вечора напередодні Різдва. Красиві традиції таки повертаються.