субота, 30 травня 2015 р.

Соломія Чубай: Двічі народилась у рік кози (3)

(Завершення розмови із співачкою Соломією Чубай)
Про критерії автентики
Автентику від кічу відрізнити дуже просто, наприклад в нас є вишиванки 16-18 сторіч, є старовинні коралі, є скіфська культура, є автентичні пісні, які несуть собі багато змісту, енергетики, у нас досить багато автентики зберелося. Натомість те, що було створено в радянські та пострадянські часи – це кіч. Звичайно, тут є свої винятки, наприклад якщо митець створює образи на базі автентичних сорочок, вишивок, правильно вкладає історичну спадщину у свою нову модель, наприклад сукні. Такими є роботи Роксоляни Шимчук, її прикраси не втрачають своєї справжності та автентики, адже її роботи виконуються з великою повагою і любов’ю до наших традицій. В Україні є кілька таких митців, наприклад автентичну культуру популяризує у своєму музеї Петро Гончар . Адже всі вони вивчають історію українського костюму, строю, пісні. Те саме робить Наталка Половинка, яка витягає із забуття українські старовинні пісні. Автентика – це повернення до нашого коріння, адже не випадково в українців чимало символів, які пов’язані з деревом. Натомість кіч – це якісь віночки, які продаються на численних п’ятачках, ззовні наче дотриимано канонів мистецтва, однак у ньому немає справжньости.


Про те, чи може автентика бути популярною
Вона може і повинна бути популярною. Однак для цього треба переносити автентику на сучасний матеріал. Я наприклад це роблю із своїм гуртом «Джалапіта». На мою думку автентика повинна стати масовою. І я можу навести чимало прикладів цього, наприклад пісня «Пливе кача по Тисині» -- це автентика, це наша лемківська народна пісня, яка походить невідомо з якого століття. Звісно, вона стала популярною за дуже трагічних обставин, однак люди її слухають, хоча й не завжди задумуються над тим, з яких давен вона до нас прийшла – можливо це ще 18 сторіччя. І це не поодинокий приклад, також ж популярною зараз стала «Под облачком явір зеленіє», це теж стара пісня, однак яка вона популярна. А що вже говорити про «Ой чий то кінь стоїть» та «Горіла сосна, палала» -- все це автентика. Однак тут багато залежить від того як її подати – можна просто «бум-цик-цик», а можна в гарному аранжуванні.

Про перший дитячий спогад та цикли у житті
Я себе пригадую від двох з половиною років, однак це дуже важкий спогад – похорон мого батька. Напевне саме тому ця подія і закарбувалась в моїй пам’яті. Я його пригадую повністю: мене тоді загубили і я йшла за похоронною процесією від Погулянки до стадіону «Україна» -- там мене зустріла сусідка і завела додому. Я пригадую всі деталі похорону: вінки, що тоді говорили, як я останній раз цілувала тата… Подальші події мого життя я не пригадую, це неначе якийсь провал, і далі я пригадую себе у 6 років. Втім кажуть, що можна настільки увійти в свою підсвідомість, що навіть пригадати свої відчуття в утробі матері.

Про те, чия думка важлива для Соломії Чубай
Мене направду цікавить психологія, адже для мене важлива робота над собою. Саме тому я добре пригадую себе у різні періоди свого життя, наприклад у 16 років, коли у мене була велика депресія. Причому я тоді не могла зрозуміти її причини, адже зовні все було добре – біля мене була кохана людина, були друзі, я виграла олімпіаду і вже навіть вступила в університет – все добре і світ для тебе відкритий, однак внутрішньо все одно щось муляло. Потім пригадую своє 20-річчя, так само світ для тебе відкритий, а потім, за кілька років наступає період, коли ти усвідомлюєш, що ти повинен працювати щоб заробляти гроші, інакше без грошей та без кар’єри ти ніхто. Адже вийти заміж та народити дитину – це круто, однак я така людина, що для мене цього замало, для мене важливо мати успіх.
Потім, коли мені виповнилось 30 років я знову почула питання на свою адресу: «У тебе вже депресія?», і я цього не розуміла, адже якраз тоді у мене народився чудовий син, були проекти над якими я працювала. Але згодом розумієш що це не те, про що ти мріяла. У мене була думка, що я повинна зробити щось важливе та велике до свого 33-річчя. Ця цифра для мене дуже важлива, адже у 33 роки помер мій батько. 
Так, для мене дуже важливий побут, він повинен бути зручним, але для мене також дуже важлива думка певних людей, яких я поважаю, серед них мій брат Тарас, Марек Іващишин, це для мене значимі люди. Отож саме з цих міркувань я і зробила проект «П’ятикнижжя» який мені на певний час приніс задоволення. А потім я зрозуміла, що я знову хочу щось зробити, що я повинна рухатись далі. У мене вже є конкретні ідеї, але поки я про них не хочу говорити. Разом з тим у мене завжди було бажання мати біля себе людину, яка буде йти поруч з тобою, для мене дуже важлива емоційна опора, коли поруч з тобою є людина, яка тобі світить як сонце, і ти для неї світиш, і ви можете бути разом.

пʼятниця, 29 травня 2015 р.

У музеї Пінзеля відкрили виставку скульптур І. Пінзеля та І. Пфістера

У четвер, 28 травня, у Музеї Й. Пінзеля відкрили виставку "Скульптори І. Пінзель та І. Пфістер. Витоки й апогеї українського бароко". Виставка охоплює колекцію скульптур із фондів Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького та інших музеїв України, зокрема Державного історико-архітектурного заповідника міста Бережани Тернопільської області – розповіли мені у прес-службі Львівської ОДА.
Знимка: artukraine.com.ua

Експозиція виставки супроводжується візуальним рядом: на стендах представлені текстові матеріали та фотографії творів І. Пфістера у храмах України та Польщі (костел єзуїтів, каплиці Боїмів та Кампіанів у Львові, замкові каплиці у Бережанах, катедральній базиліці в Тарнові (Польща та ін.)
Колекція львівської барокової скульптури зібрана у Львівській картинній галереї в результаті експедиційної роботи музейних працівників у 1960-1970 роках. У часи, коли цій великій спадщині української культури загрожувало повне знищення, невеликий колектив врятував від загибелі близько двох тисяч творів мистецтва. Музей барокової скульптури Йоганна-Ґеорґа Пінзеля створений на матеріалах тієї частини спадщини видатного майстра, якій судилося вціліти.
Йоган Георг Пінзель – один із найталановитіших європейських скульпторів ХVIII ст., творчість якого набуває особливого розмаху і сили у другій половині XVIII ст. Він зумів досягнути досконалості в зображення містичного і драматичного, що добре видно у творах, які експонуються в музеї, серед яких: "Ангел", "Розп'яття", "Жертвоприношення Авраама", "Самсон, що роздирає пащу лева" та інші всесвітньовідомі твори.
Ян (Йоган) Пфістер – найвидатніший скульптор на межі XVI–XVII ст., що творив у Вроцлаві, Тарнові, Львові та Бережанах. Працював переважно в мармурі та алебастрі, інколи з деревом. Пфістер створив надгробки Я. Свощовського в домініканському костьолі у Львові, А. Синявського в Бережанах, Острозьких у Тарнові, оздоблював каплицю Боїмів.

На вихідних львів’янам покажуть історичні трамваї та депо

30 і 31 травня із 10:00 до 18:00 год ЛКП «Львівелектротранс» та громадська організація «Львів'яни за електротранспорт» запрошують львів'ян та гостей міста оглянути історичні трамваї та заглянути за лаштунки «життя» трамваїв у депо в рамках акції «Дні відкритих дверей у трамвайному депо» на вул. Городоцькій, 185 – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату. 

Волонтери із числа активістів ГО «Львів'яни за електротранспорт» розкажуть усім охочим про історію електротранспорту Львова, а також про технічне обслуговування і ремонт трамвайних вагонів у депо.
Вхід на територію трамвайного депо вільний, але оскільки виробничі цехи є приміщеннями із підвищеною небезпекою, їх відвідування буде здійснюватися організованими групами в супроводі екскурсоводів-волонтерів.
31 травня 2015 року відбудеться парад трамваїв за маршрутом «Трамвайне депо - вулиця Городоцька - вулиця Чернівецька - Залізничний вокзал» та у зворотному напрямку.
Під час акції буде проводитися збір благочинних пожертв на відновлення історичних трамваїв Львова.

четвер, 28 травня 2015 р.

Кращі ресторани Львова та Львівщини (за версією журналу «Новое время»)

Київський журнал «Новое время» опублікував ТОП-100 кращих ресторанів України (див.: http://nv.ua/project/best-restaurants.html). Що не може, у цьому списку не тішити – широке представництво ресторацій Львова та Львівщини – 15 ресторанів Львова а також по одному закладу з Трускавця та Олесько. Таким чином Львів опинився на другому місці в Україні, поступившись лише Киеву, але випередивши Одесу.
Щодо закладів, які потрапили до списку, то в принципі, тут немає якихось несподіванок. Більшість із них знаходиться на площі Ринок та прилеглих до неї вулицях. Єдиний львівський заклад з поза меж історичного центру – «Чорний кіт», що знаходиться на вулиця Героїв Майдану, 4 (кол. Гвардійська). Також зауважимо, що з 29 експертів 4 є львів’янами: міський голова Андрій Садовий а також три ресторатори Марк Зархін, Вардкес Арзуманян та Андрій Худо. Ну а тепер до самого ТОП-100.

Львів
Centaur
Адреса: площа Ринок, 34
Середній чек: 200 грн
Кухня: українська та європейська
Знимка centaur.lviv.ua

У цьому закладі змішані кухня та традиція абсолютно різних культур. «У Львові я їм винятково тут. У засновника ресторану Вардкеса Арзуманяна принципове ставлення до їжі, компромісів я не помічав» -- говорить одеський ресторатор Савелій Лібкін. Керівник Національної телерадіокомпанії Зураб Аласанія також стверджує, що у Львові ходить саме у цей заклад: «Там чудова їжа та офіціанти. До речі, ці негідники пам’ятають, що я їв минулого року!»

Mons Pius Пиво &М’ясо
Адреса: вул. Л. Українки, 14
Середній чек: 200 грн
Кухня: авторська, локальна та європейська
Знимка lvivposter.com

Ресторан розташований у затишному дворику, який зберігає атмосферу старого Львова. Він розташований в будівлі першого львівського банку-ломбарду, який працював тут 300 років тому (до 1940 року).
«Ресторан в основному спеціалізується на м’ясі, але вегетаріанцю тут також знайдеться чим пообідати – наприклад, фетучині з білими грибами. А ще тут чудові сніданки та прекрасний тірамісу» -- радить письменник Антон Фридлянд. Рекомендує заклад також київський ресторатор Сергій Гусовський: «Давно довіряю ресторанам Вардкеса Арзуманяна. В Mons Pius ретельно і бездоганно відтворено інтер’єр та подається чесна їжа.»

Амадей
Адреса: вул. Кафедральна, 7
Середній чек 200 грн.
Кухня: італійська, французька та локальна
Знимка www.inyourpocket.com

Ресторан Амадей розташований у самому центрі старовинного Львова, поруч з католицькою Катедрою та каплицею Боїмів. У меню гості особливо виділяють телятину запечену в карі з яблуками та мигдалем, устриці, мармурове м’ясо та десерти.

Атляс
Адреса: площа Ринок, 45
Середній чек: 300 грн
Кухня: локальна
Знимка www.2d.lviv.ua

Арт-кнайпа з історією, яка збирала богему ще наприкінці ХІХ століття.
Інтер’єр виконано у вінтажному європейському стилі: бочки замість крісел, портрети королів та колони із фресками.
У меню – блюда традиційної галицької кухні.
«Атляс -- це хороша спроба відтворення львівського меню. Історія при цьому не заважає смаку» -- говорить ресторатор Сергій Гусовський.

Вероніка
Адреса: проспект Шевченка, 21
Середній чек: 400 грн
Кухня: кондитерська
Знимка www.doroga.ua

Один з найвідоміших закладів у місті. Дуже часто тут складно знайти вільний столик.
Інтер’єр, виконаний в атмосфері початку ХХ століття, відповідає класичним львівським кав’ярням: стримано, але затишно.
«Мій особистий досвід візитів у цю кондитерську нараховує вже років 15» -- говорить ресторатор Сергій Гусовський, відзначаючи, що десерти тут незмінно добрі.

Дарвін
Адреса: вул. Шевська, 6
Середній чек 600 грн.
Кухня: європейська
Знимка mapia.ua

Ресторан розташований на останньому поверсі супермаркету Літера. Його інтер’єр виконано у стилі бібліотеки Вікторіанської епохи, а з вікон відкриваються чудові краєвиди Львова.
«Дарвін» заслуговує обов’язкових відвідин за один тільки підйом в скляному ліфті та атмосферу клубної таємничості» – говорить ресторанний критик Марина Гладка.
(Мушу додати, що зараз у приміщенні ресторації "Дарвін" працює новий заклад -- ресторація Бачевських. Власник, при цьому не змінився -- Марк Зархін. -- О.С.)

Кумпель
Адреса: вул.. Винниченка, 6, просп.. Чорновола 2б
Середній чек 300 грн
Кухня: локальна
Знимка restaurant-kumpel.virtual.ua

Ресторан-пивоварня, розташований у самому центрі Львова. Перший «Кумпель» на вул.. Винниченка був збудований на місці легендарного ломбарду, який існував 300 років.
У меню – страви галицької кухні. Пиво подають власне – живе, не фільтроване, свіжозварене. «Тут смачно і їсти, і пити» -- радить ресторатор Сергій Гусовський.

Панорама
Адреса: пр.. Свободи, 45
Середній чек: 250 грн
Кухня: середземноморська та європейська
Знимка lv.restorania.com

Ресторан розташовано на останньому поверсі однойменного готелю в історичному центрі Львова. Славиться чудовим панорамним видом на місто.
У меню – страви приготовані в іспанській печі Josper. Шеф-кухар пропонує пробувати страви з риби та м’яса та фірмові легкі десерти.

Ресторація м’яса та справедливості
Адреса: вул.. Валова, 20
Середній чек: 400 грн
Кухня: м’ясний ресторан
Знимка www.visitlviv.net

Ресторан знаходиться у Бернардинському дворику. За духом він близький до пабу, інтер’єр оснащений клітками, ланцюгами та пристосуваннями для катувань
Гостей зустрічає кат. При бажанні можна відчути на собі, які катування застосовувались у Середньовіччі до злочинців: вас можуть закрити в залізній клітці та опустити в льох.
«Тут можна з’їсти справжній український стейк під класичну музику в обід чи пісні Hells Bells», групи AC/DC увечері та історичні оповіді львівського палача» -- говорить співвласник закладу Андрій Худо.

Пструг, хліб і вино
Адреса: вулиця Братів Рогатинців, 49
Середній чек: 200 грн
Кухня: локальна
Знимка v.lviv.ua

Пструг – це карпатська назва форелі. Так ресторацію назвали не випадково: він спеціалізується на запеченій по старим карпатським рецептам форелі.
«Це місце, де форель готують на будь-який смак. Влітку тут відкривають вікна, а на вихідних приходять наречені фотографуватись на фоні древніх стін старовинного будинку» -- ділиться ресторанний оглядач Марина Гладка.

Світ кави
Адреса: вул.. Кафедральна, 6
Середній чек: 150 грн.
Кухня: кафе-кондитерська
Знимка visitlviv.net

На думку ресторатора Марка Зархіна це краща кав’ярня України. До послуг шанувальників кави – три поверхи та літня тераса. Тут зберігається домашній затишок, а зали з кожним поверхом зменшуються: на третьому поверсі взагалі вміщається декілька столиків.
У меню – понад 30 сортів арабіки, кавові коктейлі та гарячий шоколад. Ресторатор Юрій Філюк називає кав’ярню «іконою кави у всіх аспектах». «Власник закладу – фанат кави, який взяв за основу бізнесу наступні складові: фанатичне ставлення до продукту, власне обсмажування, власна школа бариста, найкраще в Україні зерно, краще світове устаткування і – найголовніше – ставлення до справи».
«Світ кави нагадує австрійську кондитерську з європейським духом і професійно приготованою кавою, -- говорить ресторанний оглядач Марина Гладка. – До кави у закладі ставляться з повагою, і подавати напій довіряють професійним бариста, переможцям міжнародних конкурсів».

Хінкальня
Адреса: вул.. Федорова, 12
Середній рахунок: 150 грн.
Кухня: грузинська
Знимка vk.com

У невеликій кімнатці розташувались п’ять столиків та демонстраційна частина кухні. Усі кухарі тут – грузини. Маленькою Грузією у центрі Львова називає «Хінкальню» кулінарний блогер Анастасія Голобородько.
«Це простий, зрозумілий та чесний формат – саме за те, що цей заклад продає себе правильно, не вичурно і в контексті їжі, а не чогось іншого, я його і рекомендую» -- говорить ресторатор Юрій Філюк.

Цукерня
Адреса: вул. Староєврейська, 3
Середній чек: 300 грн
Кухня: кафе-кондитерська
Знимка www.myvin.com.ua

Класична львівська кав’ярня з великим асортиментом випічки. Відкрита у 1999 році Цукерня стала продовження львівських довоєнних цукерень. Інтер’єр тут стилізовано під антикваріат. Великий вибір десертів та різних сортів кави. Фірмові штруделі та сирники гості часто купують в якості гостинців зі Львова.
«Це чудове місце, щоб з’їсти десерт та випити каву у спокійній атмосфері» -- говорить ресторатор Марк Зархін.

Чорний кіт
Адреса: вул. Героїв Майдану (кол. Гвардійська), 4
Середній чек: 600 грн
Кухня: європейська та українська
Знимка black-cat-pub.virtual.ua

Українська інтерпретація англійського пабу. Гордістю закладу є дров’яна піч в якій готують піцу а також домашній хліб за старовинними рецептами.
«Це один із перших гастрономічних закладів Львова, у який ресторатори Андрій та Леся Іонови вкладують багато душі та багато роботи. Тут «грає» все: і кухня, і інтер’єр і сервіс», -- говорить ресторатор Марк Зархін.

Шампанерія Х&Х
Адреса: вул.. Лесі Українки, 29
Середній чек: 200 грн
Кухня: хот-доги і хачапурі
Знимка www.myrelax.com.ua

Міське кафе, де представлені три популярні продукти: шампанське, хачапурі та хот-доги. У меню нема супів та всього два салати. Аудиторія – молодь, яка цінує якісну їжу
У закладі працює відкрита кухня, так що можна спостерігати за приготуванням замовлених страв. «Тут найкращі в місті свіжі устриці та чудовий вибір ігристих вин» -- радить ресторатор Вікторія Пархоменко.

Олесько

Гридниця

Адреса: Олеський замок
Середній чек: 250-400 грн.
Кухня: локальна
Знимка grydnycya.virtual.ua

Ресторан розташовано на нижньому поверсі Олеського замку в автентичному інтер’єрі середньовічного підземелля та пропонує клієнтам свою інтерпретацію середньовічної української кухні.
Крім того ресторан спеціалізується на родинному відпочинку, до послуг клієнтів – можливість костюмованих тематичних вечорів, проведення середньовічних весіль та днів народження з традиційними танцями, стрільбою з арбалету та інші розваги.
«Цікавий інтер’єр та не менш цікаві і смачні настоянки власного виготовлення», -- зазначає ресторатор Марк Зархін.

Трускавець

Bellini’s Piano
Адреса: проспект Кобзаря, 1
Середній чек: 400 грн
Кухня: авторська, змішана, середньоземноморська
Знимка truskavets.restorania.com

Цей ресторан розташовано на даху високого будинку з добрим краєвидом та цікавим інтер’єром.
«Сюди їздять вечеряти чимало заможних львів’ян. Їжа без особливих затій, але якісна» -- пояснює ресторатор Марк Зархін.


Ресторан, ТОП-100, Марк Зархін, Вардкес Арзуманян, Андрій Худо, Андрій Садовий 

середа, 27 травня 2015 р.

28 травня «Біла Вежа» дасть концерт у львівському клубі «Picasso» + відео

Напередодні свого львівського концерту, який відбудеться у четвер, 28 травня, у клубі «Picasso», рок-гурт із Києва «Біла Вежа» презентуватиме новий відеокліп – на пісню на слова видатного українського поета Василя Симоненка «Виростеш ти, сину». На виступі у Львова ця композиція стане одним із ексклюзивів концертної програми – розповіла мены PR-менеджер виступу Галина Гузьо. 

Ще торік музиканти «Білої Вежі» отримали офіційний дозвіл на використання поезії Василя Симоненка від його онуки - Мирослави Симоненко. Створення музики до знаного вірша класика було справою непростою та напрочуд відповідальною. Пісня була готова наприкінці 2014-го, її прем’єра відбулася на київському концерті групи у рамках акустичної програми. А вже на повторному виконанні «Виростеш ти, сину», під час концерту у столиці «Симфонія миру», композиція зірвала овації залу.

І ось наприкінці весни 2015-го рок-гурт «Біла Вежа» презентує відео на пісню «Виростеш ти, сину». Це вже третя відеоробота команди. У пошуках свіжої та цікавої ідеї для кліпу музиканти наштовхнулись на роботи українського Театру тіней «Fireflies». При особистому знайомстві з талановитим колективом склався творчий тандем – і взимку розпочалась робота над відео: пошук образів та символів, візуальних метафор та інтерпретацій, побудова сюжету... За задумом музикантів, кліп вийшов зрозумілим та легким. Безсмертні слова, покладені на нову музику, і сюжетна лінія відеоролика підкреслюють духовні основи українців: любов до Матері та до Батьківщини. Як кажуть учасники «Білої Вежі», цей кліп є подарунком усім матусям - зі щирим побажанням, щоб їхні діти жили у щасливій мирній країні.

Незабаром Львів прийматиме перший Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Богдана Весоловського

Фестивальна програма розпочнеться 29 травня в Музеї етнографії та народного промислу ІН НАН України (проспект Свободи, 15), де о 12.00 год відбудеться відкриття архівної виставки «Бонді або повернення Богдана Весоловського». На цій ретро-виставці будуть представлені унікальні експонати: оригінали листів композитора, дипломів, нот пісень, фотографії з сімейного альбому, платівки з колекції Богдана Весоловського, знаменитий акордеон А. Коса і В. Мигаля, який звучав у «Ябцьо-джазі» та інші старожитності 1930-х з приватних колекцій Надії Кос, Ігоря Осташа та Любомира Янушевича – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату. 
Знимка uk-ua.facebook.com

За словами організаторів, у день народження композитора 30 травня на його батьківщині, у Стрию, усі охочі будуть танцювати танго біля будинку Богдана Весоловського на вул. Чорновола (колишній Колійовій), 11. Після цього відбудеться урочисте відкриття фестивалю у Міському будинку культури (м. Стрий, вул. С. Крушельницької, 18). У програмі відкриття  – прем’єра документального фільму «Бонді або повернення Богдана Весоловського» (автор сценарію - Ігор Осташ, режисер - Станіслав Литвинов) та ювілейний концерт «Стрийське танго».
Програмою фестивалю також передбачено пісенний конкурс молодих виконавців, який покликаний популяризувати пісні українського ретро та виявляти нові яскраві зірки. Головою журі конкурсу буде видатний український співак Володимир Луців (Великобританія). У конкурсній програмі змагатимуться 34 молодих виконавці з Києва і Івано-Франківська, Полтави і Львова, Іллічівська і Кривого Рогу, Дрогобича і Кам’янець-Подільського, а також з Канади. Конкурс відбудеться 31 травня о 14 год. у Event-hall «КІНО» (Львів, просп. Чорновола, 2).
Символом фестивалю є малюнок з обкладинки платівки Богдана Весоловського «Зірка» 1967 року, яка вийшла до 100-річчя Канади. Гран-прі фестивалю також буде «Зірка», виготовлена львівськими майстрами.
У Event-hall «КІНО» відбудеться презентація документального фільму Бонді або повернення Богдана Весоловського (поч. о 19:00 год), виступатимуть переможці Конкурсу (поч. о 20:30 год).
Фестиваль є благодійним і однією з його акцій є благодійний бал БОНДІв Event-hall «КІНО» (поч. о 21:30 год), у програмі якого – танго-забава, майстер-клас танго, благодійний аукціон, конкурс суконь у стилі ретро 1930-х, автограф-сесії гостей - зірок фестивалю.
У благодійному аукціоні братимуть участь зірки – гості фестивалю, які запропонують цікаві сюрпризи. Зібрані кошти підуть на лікування поранених воїнів АТО.
Серед почесних гостей фестивалю – багато відомих виконавців пісень Богдана Весоловського, зокрема народний артист України Василь Бокоч (Київ), знаний шансоньє Ерко (США), Володимир Луців (Великобританія), учасник легендарного гурту «Рушничок» Юрко Штик (Канада) та ін.
Родзинками фестивалю стануть два гала-концерти – 1 червня у Львівській Опері (поч. о 17.00 год) та3 червня у Київському театрі оперети (поч. о 19.00 год).
Фестиваль відбуватиметься за підтримки Міністерства культури, Світового Конґресу Українців, Посольства Канади в Україні, Львівської облдержадміністрації та Львівської міськради.

вівторок, 26 травня 2015 р.

Маестро роялю, якому аплодували Ла Скала та Карнегі Хол, подарує вечір вишуканої музики Йоганнеса Брамса у Львівській обласній філармонії

29 травня о 19.00 годині у рамках XXXIV Міжнародного фестивалю міжнародного мистецтва «Віртуози» львівській публіці маестро роялю подарує неперевершене виконання Концерту для фортепіано з оркестром № 2, Сі-бемоль мажор Йоганнеса Брамса у супроводі Академічного молодіжного симфонічного оркестру «INSO-Львів» під батутою заслуженого діяча мистецтв Азербайджану Фахраддіна Керімова – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.
Знимка: places.biz.ua

Ежен Інджич  – знаменитий французько-американський піаніст-віртуоз. Він відомий у Європі та Америці як один із провідних виконавців фортепіанної сцени і цілком заслужено носить ім’я Маестро роялю. Його зустрічали оваціями найбільші сцени світу – Карнегі-Хол, Евері-Фішер-Хол (Нью Йорк), зал Королеви Єлизавети (Лондон), театр «На Єлисейських полях» (Париж), «Ла Скала» (Мілан) та багато інших.

28-а – школа з історією

Мій пост про історію Львівської СШ N28 виявився незвично популярним (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/03/blog-post_10.html). Оскільки серед тих, хто відгукнувся був і директор школи Іван Лозенко, я вирішив продовжити цю тему. Втім свою імпровізовану екскурсію цією школою ми почали таки з його кабінету: «Тут у мене є багато раритетних речей» -- так він почав нашу розмову. Між іншим, серед них стара книжкова шафа, яку Іван Лозенко відшукав у шкільному підвалі. Вочевидь не всі його попередники були шанувальниками старих меблів, тож викинули її за непотрібністю. Іван Васильович, коли її побачив, одразу сказав, що забирає її до себе в кабінет. Її привели до порядку і вона цілком вписалась в його інтер’єр, ставши зручним місцем для зберігання книжок. 
Всі знимки http://school28.edukit.lviv.ua/

СШN28 Колись і тепер


Однак мабуть найціннішою річчю, яка тут зберігається, є фотоальбом із старими оригінальним фотографіями школи. Переглядаючи ці знимки можна чимало дізнатись не лише про те, як виглядала школа у міжвоєнні роки, а й зрозуміти деякі навчальні методики, які тоді застосовувались. Деякі з них тепер би назвали інноваційними методами навчання. Зрештою дуже часто нове – це добре забуте старе. Між іншим з фотографій видно, що учениці гімназії урсулянок на уроках фізкультури займались також йогою. Але найцікавіше, що деякі сучасні дизайнерські рішення співпадають із тими, що були у міжвоєнні часи. Причому йдеться про дрібні деталі. Наприклад розташування фікусів у вазонках у деяких приміщеннях буквально до сантиметра співпадають із їхнім розташуванням у 30-ті роки минулого століття. Так само з тих часів школа взяла і своє гасло: «Богові, державі, науці». «А що можна кращого придумати?» каже Іван Васильович. І хоча вже йдеться про іншу державу, але гасло залишилось незмінним. 
Вже у 30-ті роки ХХ століття у гімназії уршулянок використовували іноваційні методи навчання. Робота в групах на уроці польської мови

Школа на горі Скельці була заснована монахинями-уршулянками, зараз у Польщі існує три гімназії, які засновані черницями цього ордену: у Вроцлаві, Кракові та Рибнику. Кілька років тому Іван Лозенко познайомився із польськими уршулянками, відвідав засновану ними гімназію у Вроцлаві звідки і привіз фотографії старого шкільного штандарту – тепер вони виставлені в одному із холів. Власне на тому штандарті він і побачив зображення ікони Матері Божої Ченстоховської, з іншого – гімназійне, а відтепер і шкільне гасло. Перший шкільний штандарт було освячено 15 грудня 1935 року. 
Учнівське самоврядування має давню історію

Однак найцікавішою є все ж історія про те, як сестри-уршулянки розбудовували цю школу – поверх за поверхом. А головне – як потім вони повертали кошти за будівництво. Як би тепер сказали, це був великий інвестиційний проект. Звісно таких коштів у чернечого ордену не було, однак монахині не опустили рук та понадіялись на допомогу Божу. Врешті чи то тодішні підприємці, чи то банкіри під чесне слово дали їм потрібну суму на будівництво гімназії. Будівництво довірили одним з найкращих архітекторів міжвоєнного Львова Тадеушу Врубелю та Леопольду Карасінському (відомими за будівництвом сучасного Палацу культури імені Гната Хоткевича, будівлі СБУ та рядом інших проектів у стилі функціоналізму). Так само у функціоналістському стилі вони виконали і нову гімназію на замовлення сестер-уршулянок. А далі починається найцікавіше – з приходом совіцької влади уршулянки мусіли покинути Львів. Звісно, не отримавши ані копійки компенсації за те майно, яке вони залишили у місті. Повністю сплатити позику на будівництво школи вони не встигли. І хоча обставини, за яких вони втратили майно були форс-мажорними, однак, вже будучи у Польщі, до середини 50-х років монахині повертали борг. Врешті продали монастир у Вроцлавку, який вже не використовували, і таким чином повністю розрахувались з боргом. Чесне слово виявилось для них важливішим за інші обставини.
Шкільні ярмарки солодощів проводили ще у міжвоєнні роки

Цікаво, що хоча у міжвоєнному Львові було 14 гімназій, однак заклад сестер-уршулянок був дуже популярним та престижним. Досить сказати, що теологію тут викладав ректор Львівського університету Адам Гертцман. Він, до речі, похований на Личаківському цвинтарі.
Із старих часів у школі збереглося чимало речей та деталей інтер’єру. Наприклад, оригінальний шкільний дзвоник. Звісно, зараз про початок і завершення занять сповіщає електронний, однак іноді трапляються проблеми із напругою, тож як і десятки років тому, доводиться користуватись старим дзвоником.
Репетиція хору в актовій залі. На задньому фоні видно рояль
Так само у школі зберігся і старий пєц. Для опалення його вже не використовують, однак і розбирати так само не планують. Старі речі мають свою естетику, а головне це ті моменти, на яких відбувається виховання дітей – так треба шанувати традиції, адже старі речі надають приміщенню своєрідної естетики. Також не так давно тут вдалось знайти парту, за якою сиділи учні у міжвоєнні роки. «Тепер ще треба знайти автентичну чорнильницю, і це вже готовий експонат для шкільного музею» -- ділиться планами Іван Васильович. Так само із того, довоєнного періоду в школі збереглися ще австрійські фізичні прилади. 
Із новішої історії – фотоальбом із випускниками школи, серед яких можна відшукати невеличке фото юного Богдана Ступки.
Але не менш цікавим виявився і совіцький період школи, коли вона набула репутації націоналістичної. Серед її численних директорів виділяється постать Петра Ковалишина – саме за його директорства школа стала іменною, додавши до свого номеру слова «імені Тараса Шевченка». Однак треба розуміти, що дільниця, в якій вона знаходиться була доволі специфічною, у післявоєнні роки тут жило чимало совіцьких офіцерів. Про це свідчить навіть назва однієї з сусідніх вулиць: Офіцерська. До найвидатнішого українського поета і мислителя у них було вельми специфічне ставлення, отож таку назву школи потрактували як прояв націоналізму, тож із назви прибрали. Натомість Петру Ковалишину вдалось відстояти іншу деталь – вишиті комірчики учнів. Ця традиція збереглась у школі і донині і власне за вишитими комірчиками можна впізнати її учнів. До речі колір вишивки – синій повністю співпав з довоєнним кольорами гімназійної форми.
Ще одна цікава традиція, яку запровадив Петро Ковалишин – навчання музиці. Причому робилось це з набияким розмахом – у школі працював власний симфонічний оркестр, духовий оркестр, вокальний ансамбль, трьохголосий хор. Керували цими колективами не аби хто, наприклад вокальним ансамблем керувала Даниїла Байко – учасниця відомого вокального колективу сестер Байко, згодом – народна артистка України та лауреат державної премії імені Шевченка. Танцювальний гурток вів Мирослав Вантух – згодом художній керівник національного ансамблю танцю імені Вірського. Петро Ковалишин сам був великим шанувальником музики і коли батьки приводили дітей, то особисто перевіряв чи ті мають музичний слух – якщо дитина не мала музичних здібностей, то міг і відмовити.
Згодом музичні традиції у школі занепали, однак зараз відбувається їх відновлення. Є угода із музичною школою, яка проводить тут навчання дітей, ну а в самій школі для цього створено всі умови, наприклад в актовому залі стоїть одразу кілька піаніно на яких діти вивчають основи музики.
Ще одна шкільна традиція – добра математична освіта. На міських математичних олімпіадах учні школи займають одні з найвищих місць, звісно, поступаючись фізико-математичному ліцею та «Євшану». Однак в тих навчальних закладах заняття з математики відбуваються щодня, зрештою, то є спеціалізовані заклади. Так само, як для 28-ї, за замовчуванням, такою «фішкою» є німецька мова. Учні школи, які закінчили коледж при Львівському національному університеті отримують диплом, який дає право вчитись у вищих навчальних закладах Німеччини. У школі навіть проводять німецькою мовою шевченківські вечори, а цього року у школі створився дівочий гурт, який співає українські пісні німецькою, наприклад «Час рікою пливе…»
«А це є наш біль – спортзал» -- показує пан Лозенко мені ще одне важливе приміщення. Основна проблема полягає у тому, що колись тут була капличка – це видно навіть із двох ніш, які залишились у стінах спортзалу. Так само тут збереглися і старі двері – на них помітно візерунки в формі хрестів, однак за совіцьких часів їх хтось перекрутив, аби не було видно, що то таки вирізьблені хрести. Також на стелі можна побачити і напис Dekstra Domini, тобто «Правиця Бога». Директор школи каже, що хотів би відновити капличку, однак такого дозволу ніхто йому не дасть.
У школі хочуть зробити куточок пам’яті загиблих на Євромайдані та в АТО. На жаль, серед них виявились і випускники школи, Володимир Бойків, який загиинув на Майдані та та 27-річний Іван Андрухів, боєць 14-ї механізованої бригади. Відомий львівський скульптор Володимир Одрехівський, який був однокласником Володимира Бойківа хоче зробити меморіальну дошку, яку встановлять на фасаді школи.
А тим часом у школі продовжується життя. У коридорі ми зустрічаємо першокласника Марка, який ще невпевнено вітається німецькою Guten tak. До школи він прийшов разом з мамою та двома молодшими сестричками – наступного року вони підуть до школи. Уже третє покоління.

понеділок, 25 травня 2015 р.

У четвер Бернар-Анрі Леві презентує у Львові моновиставу «Готель Європа»

28 травня у Львові відбудеться унікальна подія – вистава французького драматурга, письменника і філософа Бернара-Анрі Леві «Готель Європа». Виставу покажуть у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької, початок о 19.30 год. Спектакль присвячується подіям на Майдані. 

Вистава демонструватиметься в рамках Львівського Медіафоруму, за підтримки Львівської міської ради, Посольства Франції в Україні – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату. 
Сама п'єса – це монолог, тривалістю в 5 актів. Дія відбувається 27 червня 2014 року в Сараєво, напередодні меморіальних заходів в пам'ять про століття з початку Першої світової війни. Головний герой – письменник, який повинен підготувати промову. Місце дії – готель, в якому він бував 20 років тому. На його промову про Європу, її основоположні цінності, її майбутній і теперішній стан духу чекають мільйони. Він один у закритій кімнаті шукає натхнення в старих фотографіях і документах. Лейтмотивом через всю п'єсу проходить тема Українського Майдану, боротьба українців за право жити у вільній країні – нагадування всій Європі про те, якими є справжні маркери демократії та ціна, яку народові доводиться платити за гідне життя.
Бернар-Анрі Леві також виступить на Львівському медіафорумі з інавгураційною промовою «Історія – улюблена настільна книга тиранів».
Запрошення на виставу – безкоштовні, їх можна отримати у квитковій касі «ОТ-ОТ» на просп. Свободи. Кількість запрошень обмежена.
Бернар-Анрі Леві – філософ, письменник, режисер, політичний журналіст (Франція). Один із засновників школи «Нової філософії», критик сучасного марксизму. Борець проти мусульманського фундаменталізму.
Їздив в Індію висвітлювати війну за незалежність Бангладешу від Пакистану. Написав більше 20 книжок на злободенні політичні теми.
Висвітлював конфлікт у колишній Югославії. Очолював державну кінокомісію Франції. Вів репортажі з Грузії під час війни у 2008 році.
Під час зимової Олімпіади в Сочі закликав європейських спортсменів відмовитися від участі на знак протесту проти насилля у Києві.
Виступив на сцені «Євромайдану» з промовою, опублікованою у газеті «Le Monde» під заголовком «Ми усі – українці».

субота, 23 травня 2015 р.

Соломія Чубай: Двічі народилась у рік кози (2)

(Продовження розмови з співачкою Соломією Чубай)

Про друге народження Соломії Чубай
Знимка www.coffeefest.lviv.ua

Хоча я народилась 1979 року, однак 1991 рік для мене є особливим, оскільки вважаю, що саме цього року сталось моє друге народження, цього разу, як особистості. Маю на увазі те, що саме тоді я зрозуміла себе як особистість і сталось це за вельми цікавих обставин, адже мені було 12 років і я тоді жила в Німеччині, у Мюнхені. Це був інтернат для дітей з України створений тамтешньою українською громадою і чесно кажучи для мене є певною загадкою, як я там опинилась. Можливо це сталось завдяки моєму братові Тарасові, який перед тим їздив до Німеччини, а можливо і завдяки моїй матері, яка дізнавшись про цей заклад вирішила, що мені там буде добре. І якщо це так, то тепер мушу визнати – вона не помилилась. Отож у підсумку я опинилась в інтернаті у Мюнхені, де разом зі мною вчились ще 10 дітей з України. Оскільки це був діаспорний заклад, то там завжди була актуальною тема Степана Бандери, Ярослава Стецька. В інтернаті я жила без родини, хоча для мене завжди моя сім’я – мій батько Грицько Чубай, брат Тарас Чубай, мама, бабця відігравали велику роль. Натомість там я залишилась одна, і вже не залежала від думки своєї родини, а як кожна дитина в інтернаті почала сама формувати свої думки і розуміти хто ти і що ти є насправді. Для мене це не лише дало відчуття власної незалежності, а й розуміння власної місії у житті, адже там ніхто не ламав дітей емоційно та психологічно. Справа не лише в тому, що я там лишилась сам на сам, а познайомилась з надзвичайно цікавими та фантастичними людьми, які підкріплювали мій розвиток. Все це накладалось на німецьку систему виховання – з одного боку тебе морально не нищать, з іншого карають лише за твою поведінку, але карають дуже жорстко, як це вміють робити тільки німці. Парадоксом є те, що при цьому вони повністю тебе приймають – психологічно та морально і таким чином виводять на високий рівень духовності та розуміння світу. Також нашим вихованням займались священики, які ставали твоїми друзями – вони не карали, а казали, що тут ти помилився, однак можеш це виправити та рости далі. З кожною помилкою я отримувала новий досвід. І тепер я дякую Богу, що в моєму житті були оті півтора року, які я провела в Мюнхені.
Особливістю цього інтернату було те, що ми мали надзвичайно насичений день, коли ані хвилини не було можливості залишитись одній. Адже зранку ми вчились в німецькій школі, після обіду – в українській. Там ми вивчали українську мову, історію, пісні, у тій школі всіляко підтримувалась українська ідея, ми одягались в українські строї, носили коралі. Нас заохочували вивчати історію України, культуру, однак не ту, кічову, яка запанувала за роки незалежності, а правдиву, автентичну. І завдяки цьому приходило розуміння хто ти і якого роду. Хоча моя сім’я так само дуже проукраїнська, однак усвідомлення того, що я шалено люблю Україну з’явилось в мене там, в Німеччині, коли мені було 12 років

Про адаптацію до українських реалій після повернення з Німеччини
У мене була можливість залишитись в Німеччині, однак перемогла моя туга за Україною, тож у 1992 році я повернулась до Львова. Це сталось у дуже непростий час, адже в Україні тоді наростала пострадянська розруха, тож був сильний контраст – я до того була у красивому, кольоровому світі, а тут все було таким сірим, наче Чорнобиль охопив всю територію України. Все було сіре, печальне та смурне, тож мені треба було два роки, щоб адаптуватись до пострадянських реалій. Ця різниця відчувалась одразу, як тільки я вперше ступила на рідну землю. 
Втім і тут мені пощастило – я пішла у середню школу N80 з поглибленим вивченням іспанської мови. Однак найголовніше – тут так само підтримували все українське, у цьому був великий плюс цієї школи, до того ж я одразу стала не лише лідером у класі, а й у всій школі, тож ми організовували всілякі вечорниці, співали – для мене такі культурні заходи дуже важливі. Також я пішла акторкою в один із театрів, що суттєво розширило коло мого спілкування у той період. 
І все ж все це не могло компенсувати того контрасту між Україною та Німеччиною, тож після свого поверненя, я вперше в житті відчула депресію. До того ж відчутною була різниця в освітній системі. У Німеччині ми були постійно чимось зайняті – зранку німецька школа, після обіду – українська, плюс заняття спортом, участь у недільних мессах, таборах, тебе постійно кудись вивозили, займались, плюс були заняття танцями, співом – весь день з ранку до вечора був розписаний по хвилинах.

Про метод вивчення іноземних мов від Соломії Чубай
Я вже казала, що коли повернулась в Україну, то пішла у школу з поглибленим вивченням іспанської. Звісно, за час перебування в Німеччині вільно оволоділа німецькою, тож спочатку іспанською я розмовляла з німецьким акцентом. Натомість так досконало вивчила іспанську, що тепер німецькою розмовляю з іспанським акцентом. Добре знання німецької мені придалось при вивченні англійської – для мене ці мови виявились спорідненими. А завдяки іспанській мені простіше вивчати італійську та португальську. Я взагалі люблю іноземні мови – це моє. Отож зараз в моєму активному вжитку три іноземні мови – німецька, іспанська та англійська, я за фахом іспанський філолог. Водночас я можу розуміти ще 6 мов. Потенційно, якби мені довелось пожити в цих країнах, то за короткий час я б їх вивчила. Знання іноземних мов допомагає не лише в творчості – я люблю, наприклад, подивитись кіно мовою оригіналу. А ось англійську я вивчала з допомогою пісень: я їх слухала і виписувала собі українські відповідники, потім, запам’ятавши їх вчила вже впевненіше. Справа у тому, що зараз є багато музичних програм англійською. Також це допомагає мені займатись вокалом, адже в інтернеті є багато спеціальних програм для цього англійською.

Про те, які тексти пісень придатні для вивчення іноземної мови
Звісно на заході так само є поп-музика, і є джаз. І хоча джаз вважається інтелектуальною музикою, однак тексти там часом дуже смішні, вони не несуть в собі якогось суперзмісту. Якщо говорити про англомовну музику, то більш інтелектуальним в плані текстів є грандж – колись я шаленіла від цього стилю. Також дуже сильні тексти в металіці. Серед виконавців таким є Нік Кейв, є чимало інших виконавців яких ми з братом називаємо бардами. У них водночас крутими є і музика, і тексти. Однак повернусь до англомовної поп-музики – подібно до наших музикантів їхні тексти звичайно ні про що, тут немає особливої різниці. Такі тексти є в британської співачки Адель. Чи, для прикладу, взяти Стінга – у нього дуже хороші тексти. Натомість Біттлз – це смішно. Власне вони і підкорили світ завдяки вкрай простим текстам і музиці – саме такі і придатні для вивчення англійської. Взагалі будь-який оригінальний текст придатний для вивчення мови, адже коли ти починаєш цим займатись, то занурюєшся в культуру іншої країни. Мені так само цікаво вивчати іспанську, однак з нею в мене велика проблема – в них немає дуже класної музики. На жаль я досі не змогла знайти іспаномовну групу, яку б я могла слухати нон-стоп. У іспанців дуже хороша література, малярство, кіно, але от з сучасною музикою в них проблема. Звісно, в них є окремі хороші групи, але загалом вони для мене занадто прості та занадто попсові, я такого слухати не можу.

Про те, які українські тексти найкращі для вивчення української іноземцями
За моїми спостереженнями чимало іноземців вивчають українську мову за допомогою текстів Океану Ельзи, їх вони влаштовують, хоча на мою думку це – набір слів незрозуміло про що. Однак це не заважає Вакарчуку збирати цілі спортивні арени шанувальників, які вслід за ним повторюють, наприклад, «Я не здався без бою». Для мене цей текст ніякий, можливо тому, що я донька поета і завжди перебувала в іншому середовищі. Групи, від текстів яких і «тащусь» -- це «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Кому вниз» які використовують потужні тексти Тараса Шевченка. Також колись був гурт «Королівські зайці», які мали багато пісень на слова Лесі Українки. От і зараз я хочу зробити новий проект з допомогою якого весь світ почує про українську автентичну культуру.

(Інтригуючий початок див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/05/blog-post_16.html Далі буде цікавіше)

пʼятниця, 22 травня 2015 р.

У червні у Львові відбудуться ретроперегони «Leopolis Grand Prix 2015»

З 12 до 14 червня у Львові традиційно пройде автомобільний фестиваль «Leopolis Grand Prix 2015», який цього року приурочений до 85-ї річниці перших кільцевих автоперегонів у Львові. В програмі фестивалю багато різноманітних акцій: виставки-презентації класичних автомобілів у парку культури ім. Б.Хмельницького та на пл. Ринок, ретро-парад центральними вулицями міста, конкурс авторетроелеганції – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату. 
Знимка: www.sonatahotel.com.ua

Окрім шоу-перегонів на класичних автомобілях, у програмі змагання в національному класі: власники антикварних українських «Запорожців ЗАЗ-965», запрошені з різних куточків України та закордону, змагатимуться за Кубок 5-разового Чемпіона України з авторалі – Василя Ростоцького. Спеціальні нагороди передбачено для жінок-автомобілістів. 
Цьогоріч очікується близько 70 екіпажів-учасників з-за кордону (Польща, Литва, Білорусь) та понад 70 екіпажів-учасників з України.
Також за словами організаторів, в рамках фестивалю буде проведено конференцію представників авто-ретро-спільнот з України з метою створення єдиних засад авто-ретро-руху в Україні.
«Бажання відновити історичні перегони були в багатьох амбітних українців та солідних  авто організацій, проте, ані Українська автомобільна Федерація, ані найстаріший в Україні Галицький автоклуб не змогли перейти від теорії до практики. Ініціативу в свої руки взяв Львівський авто-фан-клуб «ЗАЗ-КОЗАК».  Починаючи з 2000 року клуб провів вже шість повномасштабних шоу-змагань "Львівським трикутником" із залученням закордонних ретро-автомобілів – у 2000, 2006, 2010, 2011, 2012  та 2013 роках. У 2014 році, у зв’язку з проведенням АТО, повномасштабні перегони не відбувалися. Замість них була організована виставка авто, під час якої збирали кошти для потреб бійців АТО і спільний проїзд учасників “Львівським трикутником”. Ми переконалися, що при підтримці місцевої влади у Львові, можливо забезпечити проведення періодичного фестивалю на вищому рівні. Перегони на трасі «Львівський трикутник» викликають неабияке зацікавлення серед автомобілістів з європейських ретро-клубів. Шоу-перегони 2013 року визнано багатьма учасниками з Польщі та Литви найкращими у Європі», - зазначають організатори. 
«Нашою метою є проведення циклічних змагань за правилами Міжнародної Федерації класичних авто (FIVA) та внесення їх у міжнародний перелік офіційних заходів у Європі. 
Львівський авто-фан-клуб «ЗАЗ-КОЗАК» став ініціатором створення Комітету класичних автомобілів  у структурі Автомобільній Федерації України. На жаль, Україна – одна з небагатьох держав Європи не репрезентована у Міжнародній Федерації класичних автомобілів (Federation Internationale Vehicules Anсiens).  Вдале проведення у Львові Міжнародного фестивалю класичних автомобілів «Леополіс Гран Прі» та участь у аналогічних акціях за кордоном дозволять «прорубати вікно в Європу» й іншим українським містам та клубам. 
Проведення автомобільного фестивалю “Леополіс Гран Прі” слугує популяризації нашого краю та посиленню його туристичної привабливості серед вітчизняних та закордонних туристів-автомобілістів. Ми сподіваємося на додаткові іноземні інвестиції в малорозвинену на сьогодні галузь автотуризму, створення нових привабливих туристичних автомобільних маршрутів та інфраструктури, а, отже, притоку коштів та збільшенню робочих місць у сфері «зеленого» туризму», - додають організатори.

четвер, 21 травня 2015 р.

За оцінкою Microsoft, львівський Монах 1715 - голубий!!!!

Відомий львівський годинникар Олексій Бурнаєв надіслав мені вельми цікавий пост, яким я не можу не поділитись.

Новий сервіс від Майкрософт  http://how-old.net/ , що з"явився 1 травня 2015 року, здатний сильно підірвати самооцінку, якщо аналізувати в ньому вік власних фотографій. Єдине, у чому він жодного разу не помилився - це визначення статі. Тому потрібно зняти капелюха  перед талантом скульптора Володимира Цісарика, якому (свідомо чи несвідомо) вдалося передати персонаж монаха - пивовара, по сумісництву "голубого" - про що і свідчить силует дівчинки на проаналізованій фотографії скульптури.


Щодо інших проаналізованих сучасних львівських скульптур, цього разу - авторства Романа Габи - закоханої парочки з балкону на вулиці Герцена - з ними все нормально. Проте, життя під відкритим небом на львівських вулицях додають віку "рік за десять" - на фотографіях, зроблених з інтервалом у один рік, закоханий кавалер старшає з 24-ох до 35...40 років!  Про панянку взагалі немає мови - з 19-ти річної дівчини на момент встановлення вона перетворюється на створіння, яке  Майкрософт ідентифікує як "неможливо визначити обличчя". 

Тому, дівчата! Уникайте життя на львівських вулицях!