Російська окупація Львова. Перше знайомство -- 3

Розмовляємо зі львівським істориком, кандидатом історичних наук Олегом Павлишиним про російську окупацію Львова 100 років тому

Про те, чому український рух не сподобався російським урядовцям

У часи Австро-Угорщини в Галичині українська мова мала статус напівдержавної. Її застосовували в суді, у Львові виходили українські газети. Однак для Росії це був виклик, адже український рух вважали мазепинством. Були навіть анекдотичні випадки ще до війни, коли австрійська влада вирішила відкрити у Львові український університет, це викликало лють у російській імперії, її міністерство закордонних справ виступило з нотою протесту, стверджуючи, що такого народу і мови немає, тому не можна створювати український університет.

Знимка: school.xvatit.com

Звісно, після того, як Львів окупували росіяни, в місті припинили свою діяльність всі українські громадські організації, НТШ, перестали виходити українські газети.

Одразу після вступу російських військ до Львова до міста прибув історик Євгеній Шмугло, , який мав звання генерала російської армії. Його завданням було здійснювати облік культурних пам’яток і визначати, що з них варто вивезти до столиці імперії. Отож, коли росіяни відступали, то забрали з собою частину архіву Шептицьких. Також є цікава історія, яка пов’язана з короною Данила Галицького, адже існувала легенда, що митра перемиських єпископів – це перероблена корона Данила Галицького. Це, звичайно, вигадка, однак хоча на той час митра була захована, росіяни все ж її розшукали та вивезли до Петербурга. Ця реліквія була для них символічною. І лише у 1920-х роках згідно з домовленостями СРСР із Польщею її повернуто.

Про те, як у Львові намагались запровадити навчання російською мовою

Російські окупанти відразу заборонили вивчати українську мову, однак виникла проблема – щоб запровадити вивчення російської мови, потрібно було мати відповідних фахівців. Саме тому у Львові та ще у кількох великих містах краю запровадили короткотермінові (1-2 місяці) курси російської мови для вчителів початкових класів. Росіяни вважали, що галичанам не буде складно її освоїти, тим паче, що москвофіли вже створили для цього всі передумови – мова, якою виходили їхні видання, була подібною до літературної російської. Ці курси прослухали близько ста вчителів, які далі розмовляли українською. Тому це викликало неабиякий скепсис.

Дмитро Марков, один з діячів москвофільського руху Галичини. Знимка uk.wikipedia.org

Про звинувачення галичан у москвофільстві

Звісно, що з приходом російських військ москвофіли опинились у фаворі. Такі галицькі діячі, як Дудикевич, Марков, вели цю роботу ще за Австрії. Звісно, коли австрійські війська почали відступати, то їх почали переслідувати, оскільки вважали причиною австрійських поразок. Ці звинувачення переносили на всіх галичан, яких підозрювали у москвофільстві, у тому, що вони шпигують на користь Росії, зрадили Австрійську імперію. Ці арешти вже після того, як російська армія відступила, саме тоді москвофілів відправили у концентраційний табір у Талергофі. Втім москвофільські настрої були і серед частини священиків, натомість у селян таких переконань не мали, хоча вони могли і послухати свого панотця. Внаслідок цих настроїв 50 парафій навіть перейшли у православ’я. Мешканці таких сіл, особливо у Жовківському повіті, коли російська армія почала відступ, разом з нею пішли на схід.

Однак недруги українців часто безпідставно звинувачували в москвофільстві деяких українських патріотичних діячів. Чимало з них засудили і навіть стратили. І це було чималою проблемою, адже, з одного боку, гинули невинні люди, з іншого – дискредитували українців.

Звісно, що москвофіли були серед галичан, колись ця течія була досить популярна, однак напередодні Першої світової війни їх рух почав згасати. Москвофільство було поширено на Покутті, в гірських районах. Навіть зараз парафії УПЦ МП розташовані смугою вздовж українсько-польського кордону від Турківського до Сокальського району. Саме в цих селах колись особливо популярними були москвофільські ідеї. Нині є інформація, що ця конфесія планує відкрити у Старосамбірському районі свій монастир. Це є такий форпост на прикордонних землях.

(Див. також http://lvivreport.blogspot.com/2015/04/blog-post_25.html Завершення розмови буде 9 травня)