Зазвичай, коли ми говоримо про львівські музеї, то
згадуємо ті, що розташовані у центрі міста і в яких практично завжди стоять
черги туристів та львів’ян – Національний музей, Львівський історичний музей,
Личаківський цвинтар. Практично кожен мандрівник, який трохи більш ніж на добу
зупинився у Львові пробігши обов’язкові
Львівський оперний театр, площу Ринок та пам’ятник Данилові Галицькому і піднявшись чи то на
Високий Замок, чи то на шпиль ратуші та випивши кави зайде в один із таких музеїв. Це
– так би мовити, програма мінімум. Однак насправді тих музеїв є набагато
більше, часто вони є поза межами історичного центру, або ж ми говоримо про
галузеві музеї доступ в які часто є обмеженим в силу специфіки установи. Це невеличкі
музеї, які присвячені якісь конкретній галузі чи підприємству, яке відіграє
значну роль в житті міста. Один з таких музеїв – історії Львівської залізниці,
який розташований у Будинку науки і техніки відокремленого підрозділу
Львівської дирекції залізничних перевезень на вулиці Федьковича, 54/56. Одразу
зазначу, що хоча музей і є відомчим, однак якихось обмежень на його оглядини
немає.
Сама будівля, в якій розташовано музей, більше
відома під старою назвою РОКС і заслуговує на окрему розповідь. Ця будівля
стала однією з останніх, яка залишилась у спадок від міжвоєнної Польші,
оскільки її збудували у 1937 році за проектом польського архітектора Генріха Заремби
на місці де колись розташовувалось Городоцьке кладовище. Будівля у стилі
функціоналізму з елементами конструктивізму – так будували якщо було обмаль
грошей – пояснив мені один з львівських архітекторів. Коли грошей було
вдосталь, навпаки, будували у стилі конструктивізму з елементами
функціоналізму. Можливо справа у тому, що будова йшла на кошти львівських
залізничників, власне звідки походить і назва: Robotnicze objednane kolejavyh
sluzbovcuv. За іншою версією назва походить від кінотеатру «Роксі» на 800
місць, який тут функціонував на початку. Назва кінотеатру у свою чергу походить
від нью-йоркського кіноконцертного залу «Роксі», який був відкритий у 1932
році.
 |
| Панорама музею Львівської залізниці. Всі знимки надані музеєм Львівської залізниці |
Втім вже за української влади РОКС став
найпрестижнішим залом міста. Настільки престижним, що тут у травні 1999 року
провели Шосту зустріч президентів країн Центральної та Східної Європи. Відтоді
жоден масштабний і престижний захід у Львові не обходиться без використання
залів Львівського Палацу залізничників. Власне з того ж часу в одному з
приміщень РОКСу розташувався і Музей історії Львівської залізниці про який ми
говоримо. Втім це вже було далеко не перше його приміщення – сам Музей історії
Львівської залізниці, даруйте за каламбур, має довгу історію – 42 роки,
оскільки був заснований у 1973 році. Завідувач музеєм Роман Патик провів мені
невелику екскурсію його доволі просторою залою.
 |
| Музейна експозиція |
Є чимало шанувальників залізничної історії, про що
свідчить велика кількість спеціалізованих сайтів на яких можна знайти
інформацію про старі паротяги та вагони, різноманітну допоміжну залізничну
техніку. Зрештою і серед музеїв технічного профілю залізничні становлять окрему
групу. Найвідоміші з поміж них – розташований у Будапешті Угорський музей
транспорту. Ну а швейцарський музей транспорту у Люцерні займає площу 40 000
квадратних метрів та має у своїй колекції 60 старовинних паровозів та вагонів,
серед них найпотужніший у світі електровоз. Чималу площу – 2400 квадратних
метрів займає і Національний технічний музей у Празі. На цьому фоні 160
квадратних метрів площі музею у Львові виглядають доволі скромно. Перша
експозиція була відкрита в одному із приміщень новозбудованого обчислювального
центру Львівської залізниці. Однак вже у другій половині 70-х років виникла
потреба перенести музей у цокольне приміщення управління залізниці де музей
знаходився протягом 15 років. І вже у перші роки незалежності його знову
перенесли у Палац культури залізничників де під його експозицію виділили 80
квадратних метрів. Тут була розгорнута третя експозиція музею яку демонстрували
до 1998 року коли Палац залізничників почали готувати до Саміту Президентів. На
час підготовки експозицію було демонтовано. Експонати було спаковано і вони
почали чекати на свій час.
 |
| Колекція залізгничних інструментів |
Роман Патик розповів, що до відновлення музею
долучився колишній начальник Львівської залізниці Георгій Кірпа. Спочатку під
музей було запропоновано приміщення площею 50 кваратних метрів, з них під
експозицію відводилось 36 квадратних метри. Консультантами у відновленні музею
стали львівські науковці та працівники Львівського історичного музею. Така
маленька площа була чималою проблемою для розміщення експозиції, адже тут також
планувалось розмістити кіно- відеолекційну кімнату на 10 місць. Втім музею
несподівано пощастило – в Палаці залізничників орендарі звільнили приміщення
площею у 160 квадратних метри, тож його передали під потреби музею. Звісно, при
цьому довелось знову переробити концепцію музею, пристосувавши її до більшої
площі.
 |
| Однострій австрійського залізничника |
Цікаво інше – створення музею у 1973 році
приурочили до вигаданого ювілею який був пов’язаний з імперською політикою СССР – з нагоди 100-річчя заснування
залізниць в Галичині яке нібито сталось у 1873 році. Насправді Перша колія в
Галичині Перемишль-Львів була відкрита 12
років раніше – 4 листопада 1861. У 1869 році було збудовано гілку Львів-Броди. Однак
лише у 1873 році Російська імперія спромоглася збудувати колію з Радивилова з’єднавши
її з австрійською залізницею. Втім це була вже друга міжнародна лінія в
Галичині. Вперше австрійські та російські залізниці було з’єднано у 1871 році
на колії Львів – Тернопіль – Підволочиськ – Волочиськ.
 |
| Телетайп |
Втім, хай там ювілей і був штучний, однак
магістраль нагородили орденом, працівникам дали грамоти та почесні звання, 26
квітня 1973 року вийшла спільна постанова керівництва залізниці та Дорпрофсожу
про створення музею бойової та трудової слави львівських залізничників.
Втім, не будемо говорити про бойову славу
залізничників – насправді Львівська залізниця розвивалась і функціонувала при
різних владах і державах – за Австро-Угорщини, короткий період ЗУНРу, Другої
Речі Посполитої, перших совітів, німецької окупації, других совітів, врешті у
роки незалежности України. Починалась вона як кілька приватних підприємств, у
власності яких були різні ділянки колії, врешті розрізнені колії об’єднались у
єдину сітку магістралей, коли пасажири можуть вільно подорожувати всіма західними областями України.
 |
| Карта-схема Львівської залізниці, поруч стела присвячена Георгію Кірпі та макет паровоза ЕУ |
Кожен період функціонування залізниці в експозиції
музею позначено окремою символікою: «Австрійські залізниці» (німецькою мовою),
«Ж Д царської Росії», «Польські колії паньствові» (польською мовою), «МПС
СССР», «Укрзалізниця». Але кожен з цих періодів це не лише інша символіка, а й
інші однострої залізничників які виставлені у вітринах. До речі, їх
реконструкції робив Богуслав Любів – власник Галереї українського військового
однострою на площі Ринок. Відповідно в експозиції і документи, ксерокопії та
макети залізничної техніки. Наприклад залізнична документація велася німецькою,
польською, російською та українською мовами. У 1909 році на прохання мешканців
Галичини назви залізничних станцій почали писати українською. А вже у 1890-му
році залізнична документація велася одночасно трьома мовами – німецькою,
польською та українською. Також в експозиції музею зображення Львівського
вокзалу різних часів, так само є фотографії і вокзалів інших міст. Серед найцікавіших
експонатів музею альбом 1916 року видання «Будівництво колії
Володимир-Волинський – Сокаль, Сокаль – Кам’янка – Львів 1914-1915 роки», також
є колекція тримовних пасажирських квитків 1918-1921 років, лічильна машина
«Коптомір» яка використовувалась до 1939 року, телеграфний апарат «Морзе»
виготовлений в 1936 році в Ярославлі. Ну а на зміну йому прийшов телетайп, який
ще кілька років тому працював в управлінні Львівської залізниці. Звісно, тут є
численні деталі паровозів: оригінальні металеві номери, таблички, крани,
світлофори з кабіни машиніста, старий швидкостемір з вмонтованим годинником,
самописець, який раніше фіксував основні параметри руху. Тобто любителі
технічної історії тут знайдуть все те, що їх так тішить. Також в музеї є олійні
потрети директорів та начальників Львівської залізниці починаючи з 19 століття,
хоча, як визнає Роман Патик, відтворити портрети деяких керівників залізниці ще
не вдалось. Якщо говорити про керівників, то мабуть найбільше тут все ж шанують
Георгія Кірпу – його постаті присвячено окремий куток. Із рідного села Георгія
Кірпи Клубівка Хмельницької області, де зараз є музей на його честь вдалось
привезти однострій, який носив Георгій Кірпа будучи начальником Львівської
залізниці.
Звісно, у музеї є макети паровозів та електровозів,
які працювали на Галичині в різні часи. Однак такі експонати все ж цікавіше
оглядати не в макеті, а, якщо є така можливість, в оригіналі. Кілька років тому
на Приміському вокзалі Львова було розміщено невелику експозицію залізничної
техніки, яка колись використовувалась на Галичині. Однак найпарадоксальніше, що
ця експозиція жодного стосунку до залізничного музею не має. Та й взагалі у
Львові вже є потреба створити великий Музей залізничної техніки. Звісно, взявши
за основу експозицію музею, який діє у РОКСі. За словами Романа Патика для
цього вже було оглянуто 19 майданчиків як у Львові, так і за межами міста,
однак найкращою визнана ділянка поблизу Приміського вокзалу. Але поки-що це
питання зависло у повітрі.
 |
Початок експозиції,
портрети керівників залізниці та експозиція служби колії |
 |
| Сучасний період розвитку залізниці – жалюзі-панно із фотографіями тепловозів |
Немає коментарів:
Дописати коментар