субота, 30 травня 2015 р.

Соломія Чубай: Двічі народилась у рік кози (3)

(Завершення розмови із співачкою Соломією Чубай)
Про критерії автентики
Автентику від кічу відрізнити дуже просто, наприклад в нас є вишиванки 16-18 сторіч, є старовинні коралі, є скіфська культура, є автентичні пісні, які несуть собі багато змісту, енергетики, у нас досить багато автентики зберелося. Натомість те, що було створено в радянські та пострадянські часи – це кіч. Звичайно, тут є свої винятки, наприклад якщо митець створює образи на базі автентичних сорочок, вишивок, правильно вкладає історичну спадщину у свою нову модель, наприклад сукні. Такими є роботи Роксоляни Шимчук, її прикраси не втрачають своєї справжності та автентики, адже її роботи виконуються з великою повагою і любов’ю до наших традицій. В Україні є кілька таких митців, наприклад автентичну культуру популяризує у своєму музеї Петро Гончар . Адже всі вони вивчають історію українського костюму, строю, пісні. Те саме робить Наталка Половинка, яка витягає із забуття українські старовинні пісні. Автентика – це повернення до нашого коріння, адже не випадково в українців чимало символів, які пов’язані з деревом. Натомість кіч – це якісь віночки, які продаються на численних п’ятачках, ззовні наче дотриимано канонів мистецтва, однак у ньому немає справжньости.


Про те, чи може автентика бути популярною
Вона може і повинна бути популярною. Однак для цього треба переносити автентику на сучасний матеріал. Я наприклад це роблю із своїм гуртом «Джалапіта». На мою думку автентика повинна стати масовою. І я можу навести чимало прикладів цього, наприклад пісня «Пливе кача по Тисині» -- це автентика, це наша лемківська народна пісня, яка походить невідомо з якого століття. Звісно, вона стала популярною за дуже трагічних обставин, однак люди її слухають, хоча й не завжди задумуються над тим, з яких давен вона до нас прийшла – можливо це ще 18 сторіччя. І це не поодинокий приклад, також ж популярною зараз стала «Под облачком явір зеленіє», це теж стара пісня, однак яка вона популярна. А що вже говорити про «Ой чий то кінь стоїть» та «Горіла сосна, палала» -- все це автентика. Однак тут багато залежить від того як її подати – можна просто «бум-цик-цик», а можна в гарному аранжуванні.

Про перший дитячий спогад та цикли у житті
Я себе пригадую від двох з половиною років, однак це дуже важкий спогад – похорон мого батька. Напевне саме тому ця подія і закарбувалась в моїй пам’яті. Я його пригадую повністю: мене тоді загубили і я йшла за похоронною процесією від Погулянки до стадіону «Україна» -- там мене зустріла сусідка і завела додому. Я пригадую всі деталі похорону: вінки, що тоді говорили, як я останній раз цілувала тата… Подальші події мого життя я не пригадую, це неначе якийсь провал, і далі я пригадую себе у 6 років. Втім кажуть, що можна настільки увійти в свою підсвідомість, що навіть пригадати свої відчуття в утробі матері.

Про те, чия думка важлива для Соломії Чубай
Мене направду цікавить психологія, адже для мене важлива робота над собою. Саме тому я добре пригадую себе у різні періоди свого життя, наприклад у 16 років, коли у мене була велика депресія. Причому я тоді не могла зрозуміти її причини, адже зовні все було добре – біля мене була кохана людина, були друзі, я виграла олімпіаду і вже навіть вступила в університет – все добре і світ для тебе відкритий, однак внутрішньо все одно щось муляло. Потім пригадую своє 20-річчя, так само світ для тебе відкритий, а потім, за кілька років наступає період, коли ти усвідомлюєш, що ти повинен працювати щоб заробляти гроші, інакше без грошей та без кар’єри ти ніхто. Адже вийти заміж та народити дитину – це круто, однак я така людина, що для мене цього замало, для мене важливо мати успіх.
Потім, коли мені виповнилось 30 років я знову почула питання на свою адресу: «У тебе вже депресія?», і я цього не розуміла, адже якраз тоді у мене народився чудовий син, були проекти над якими я працювала. Але згодом розумієш що це не те, про що ти мріяла. У мене була думка, що я повинна зробити щось важливе та велике до свого 33-річчя. Ця цифра для мене дуже важлива, адже у 33 роки помер мій батько. 
Так, для мене дуже важливий побут, він повинен бути зручним, але для мене також дуже важлива думка певних людей, яких я поважаю, серед них мій брат Тарас, Марек Іващишин, це для мене значимі люди. Отож саме з цих міркувань я і зробила проект «П’ятикнижжя» який мені на певний час приніс задоволення. А потім я зрозуміла, що я знову хочу щось зробити, що я повинна рухатись далі. У мене вже є конкретні ідеї, але поки я про них не хочу говорити. Разом з тим у мене завжди було бажання мати біля себе людину, яка буде йти поруч з тобою, для мене дуже важлива емоційна опора, коли поруч з тобою є людина, яка тобі світить як сонце, і ти для неї світиш, і ви можете бути разом.