понеділок, 30 червня 2014 р.

Мій Львів

Рідне місто не обирають. Точніше, місто в якому ти народився. Далі доля може скластись по різному, і людина може переїхати чи то з власної волі, чи скажімо, внаслідок життєвих обставин до іншого міста, час від часу повертаючись до місця свого народження. Або ж лише час від часу згадуючи про нього, скажімо, лише в офіційній біографії сухим рядком. Але часом складається так, що людина залишається жити там, де народилась, поступово пізнаючи навколишній світ через призму свого рідного міста.

Мені зараз важко сказати, коли я почав свідомо вивчати Львів, напевне це було підсвідомо і постійно, поступово вивчаючи район за районом, поступово запам’ятовуючи особливості окремих вулиць та будинків. Звертаючи увагу на атлантів, які тримали балкони у центрі міста – це видавалось мені природнім. Так само мене дивувала широка трамвайна колія, яку я побачив в Одесі – і лише через багато років я дізнався, що це якраз у нас, у Львові трамвайна колія нестандартна. 

Зрештою в радянській школі такого предмету, як краєзнавство не було. Та що там краєзнавство, коли з історії України ми обмежувались, здається, лише історією Хмельниччини у саме якій, знаєте трактовці. 

Найімовірніше, моє захоплення і пізнання Львова почалось непомітно для себе, власне як спосіб вивчення навколишнього світу. Зрештою, напевне мені пощастило з містом, в якому народився та живу, адже у плані пізнання воно є напевне безконечне – архітектура, історія, географія, врешті ментальність львів’ян. І вже так склалось, що допомагала мені у цьому і робота, і численні друзі, серед яких виявилось чимало любителів львівської старовини. 

Втім мені цікаві також і ваші відкриття Львова – старого та сучасного, то ж буду радий мандрувати містом разом з усіма, хто його любить і вважає його своїм.