Історія Сигнівки сягає дев’ятнадцятого століття. Власне, це чимала дільниця, точніше, колишнє поселення, що таки зберегло свою назву з тих часів, коли більшість його мешканців становили німці. Сьогодні говоримо не про дільницю, яка займає чималеньку площу, а про її серцевину – вулицю Сигнівка та її найближчі околиці.
Хоча мені на думку спала одна історія. Колись потрапив на вельми поважні партійні збори, на яких ішлося про місцеве самоврядування. Виступав там один старий професор. Пригадую, працював він у «Львівській політехніці» і мешкав на Сигнівці. Отож професора обурило те, що така поважна і велика дільниця у місті не має власного самоврядування. Хоча, за його словами, має більшу площу, ніж європейська держава Монако. Та й населення тут більше, як у Монако. Якщо зазирнути у Вікіпедію, то площа славного князівства заледве перевищує 2 квадратні кілометри, при цьому 40 гектарів монегаски героїчно відвоювали у моря. Щодо населення, то його трохи більше ніж 35 тисяч. На жаль, інформації про площу Залізничного району не вдалося знайти, хоча, ймовірно, вона перевищує 30 квадратних кілометри, а от проживає тут 126 тисяч люду. Скільки з того припадає на Сигнівку – сказати важко, адже статистика не враховує історичних районів. Зрештою, поняття меж історичного району дуже умовне і, напевне, серед львознавців може викликати дискусії, адже території, які належали до того чи іншого поселення, таки мінялися. Сигнівка свого часу охоплювала величезну територію від вул. Городоцької (від Богданівки до Скнилова) аж до Кульпаркова і Скнилівка. А це вже територія кількох князівств Монако.
Втім, як стверджує Ігор Мельник (http://www.pohlyad.com/istoria/n/4827), Сигнівка – це колишнє село, яке 1931 року приєднано до Львова. У минулому – німецьке поселення. Наприкінці 18-го століття його заселяли німецькі колоністи, 1880 року з 540 мешканців Сигнівки 340 становили німці, 124 – поляки, 50 – євреї і лише 23 русини, тобто українці. Село доволі швидко розвивалось, однак німців там стало помітно менше. Принаймні про це свідчить конфесійний розподіл: з 2083 мешканців 1550 римо-католики, 332 греко-католики, 37 протестантів та 158 юдеїв. У міжвоєнний період дільницю стрімко забудовували робітничими садибами.
Вже у радянські часи на Сигнівці садибну забудову поступово витісняли багатоповерхівки. Спочатку це відбувалось на вулиці Виговського, де на непарному боці постали сірі «хрущовки». Трохи згодом -- на вулиці Патона (втім, її назву кілька разів міняли), тож тут будинки не такі шкарадні. Від німців залишилась лише назва дільниці, яку вже у совіцький час спробували заступити новою назвою – «Сріблястий». Назва, зауважу, не прижилась, напевне, тому, що колір цих будинків мало нагадував благородний метал. Хоча вже в роки незалежності один підприємець додумався дати цю назву своєму супермаркету. І хоча назва таки красується на його фронтоні, однак у побуті так і не вкорінилася.
Натомість, якщо пройти трохи далі по вулиці Патона, то надибаємо ще один цікавий об’єкт, відомий народною назвою «Наутілус». Іншими словами – Палац культури ЛОРТА або Палац культури заводу імені Леніна. На жаль, зараз цей об’єкт місто втратило. Якби ним своєчасно вдало розпорядились, то він цілком міг би стати одним із найкращих концертних залів міста. Але «Наутілусу» не пощастило з відомчим підпорядкуванням, адже ЛОРТА залишається військовим заводом. Зараз від культури тут тільки вивіска. Переміг принцип «ні мені, ні людям». Втім, життя у цій дільниці міста, сподіваємось, таки пожвавиться після того, як врешті продовжать вулицю Ряшівську.
Отож з Патона повертаємо на Ряшівську, а вже звідти на вулицю Сигнівка. Побутує версія, що ця назва походить від маєтку братів Сіньї, який там був розташований. Але шукати його сліди, як і забудову колишніх німецьких колоністів – марна справа. Навіть в одноповерховій частині дільниці. Вона, до речі, зараз переживає друге дихання, адже тепер вже немає загрози, що ці будинки знесуть, аби на їх місці збудувати багатоповерхівку. Приватна власність стала найліпшим захистом від таких дій забудовників. Тож власники садиб їх активно ремонтують, додають поверхів. Хоча на Сигнівці ви не знайдете такої показової розкоші, як у деяких інших садибних дільницях міста або ж у найближчих селах. Тут можна шукати залишки старої довоєнної забудови. На жаль, не вказано років будівництва, тож вік будинків доводиться визначати приблизно, адже для кожного періоду таки притаманний певний стиль.
Однією з переваг вулиці Сигнівка та прилеглих до неї провулків, є те, що тут вдалося зберегти садибну забудову, немає інтенсивного руху автомобілів, водночас зовсім близько великі траси з усіма зручностями громадського транспорту.
Ще один цікавий об’єкт розташовано поруч із Сигнівкою. Власне, йдеться про два об’єкти, поєднання яких мене завжди дивувало – районна поліклініка, перед нею -- чудовий скверик, у центрі якого встановлено пам’ятний знак космонавту. Чомусь усі вважають, що це пам’ятний знак на честь першої совіцької жінки-космонавта Валентини Терешкової. Така версія виникла, напевне, тому що раніше ця вулиця називалась на її честь. Хоча насправді ніде на пам’ятнику це не зазначено. Там взагалі нічого не зазначено, лише маємо фігуру космонавта невідомо якої статі, який летить між зорями. Я вже не пригадую, що збудовано раніше – поліклініка чи фігура космонавта, хоча пригадую, що на цьому місці таки були особняки. Поліклініка з’явилась у 70-ті роки минулого століття. Однак поєднання виглядає дивно. Але, можливо, то таке алегоричне побажання космічного здоров’я пацієнтам. Мовляв, ліпше літати в космос, ніж ходити до лікарів.
Немає коментарів:
Дописати коментар