Із Славком Нудиком, солістом вокальної формації «Пікардійська терція» ми розмовляли за молочним коктейлем. Замовити його запропонував Славко на згадку про такий же коктейль по 11 копійок, який ми пили в дитинстві. Трохи мушу пояснити – з Нудиком ми вчились в одній школі, з тою різницею, що я пішов до школи на рік швидше. Відповідно, розмову ми почали із спогадів про рідну СШ N75 імені Лесі Українки і про те виховання, яке отримали і в школі, і на вулиці Любінській та її околицях.
Про те, чому Славка Нудика не взяли вчитись до 9 класу та про синьо-жовтий прапор на школі
До 9-го класу мене не взяли з ідеологічних мотивів – ми з друзями на фасаді школи намалювали тризуб і написали «Ще не вмерла Україна». Взагалі у нас була цікава школа – там ще була історія з синьо-жовтим прапором, який над школою повісив такий собі Степан Депа, але то було давно, ще до того, як ми там почали вчитись у школі (точної дати так само пригадати не можу, але це було між 1970-1973 рр. – О.С.). Однак у підсумку нас поставили на замітку як неблагонадійних.
Про викладачів, які були «на замітці» в КДБ
Я ніколи не знав, що наша 75-та школа була спеціалізованою, і думаю, що навіть для тебе це буде сенсацією, адже про це нам ніколи не розповідали на уроках, як насправді у документах вона оформлена. Я про це дізнався випадково у Філадельфії, де після концерту до мене підійшов наш викладач Петро Гнатович – він викладав трудове навчання. Отож він розповів, що 75-школа спеціалізувалась на… трудовому навчанні. Я такого ніде не зустрічав, адже є школи із математичним, хімічним ухилом, англійські, німецькі, французькі… До речі, там же я зустрів ще одного нашого колишнього викладача Ігора Дмитровича, він виїхав до доньки.
Можливо справа була в націоналістичній репутації школи, адже одна з наших вчительок – Анастасія Йосипівна Гумницька та її чоловік мали великі проблеми з КГБ, адже були причетні чи то до дисидентського руху, чи то до шістдесятників. У мене взагалі склалось враження, що в тій школі були зібрані викладачі, які були на замітці в органів совіцької безпеки. Це саме мені розказували про вчительку музики Єву Дмитрівну, про Олімпію Петрівну, яка в нас викладала біологію. Я не знаю, чи була та школа осередком націоналізму, але вони дуже добре знали, що й до чого.
Про те, як Славко Нудик вчився на автослюсаря і що з того вийшло
Отож, після того інциденту з тризубом, мені не залишилось нічого, як піти в ПТУ, я поступив в «20-е» на Левандівці, де вчився на автослюсаря. Хоча сказати «вчився» буде великим перебільшенням, адже насправді автотехніка мене цікавила мало. Аби я добре засвоїв всі ці премудрості, пішло б років 15. До речі вже пізніше здобуті знання мені знадобились лише один раз, та й то, у дуже простій ситуації – якось у дорозі поламалась моя машина, оскільки не було іншого виходу, я мусів зазирнути під капот – побачив, що тріснув шланг, тож зумів його самостійно поміняти на запасний.
Про те, яку робітничу спеціальність Славко Нудик називає творчою
В армії я служив у Білорусії, біля Вітебська, а коли повернувся з війська, то мусів освоїти ще один робітничий фах – токаря-фрезерувальника. Однак, на відміну від автослюсарної справи, він мені набагато більше подобався, адже це була творча робота. Токарний верстат виявився дуже цікавим, з його допомогою можна робити різноманітні прикольні речі, наприклад різноманітні візерунки в металі, значки, тризуби – тоді це якраз входило в моду. Втім, хоча токарна справа була набагато цікавішою, але це все ж було не те, що я шукав у житті.
Про те, чому Славко Нудик почав вчитись на співака
Отож до робітничих професій мене не тягнуло, тож батько якось мені порадив подати документи в музичне училище на вулиці Чайковського. Його, до речі, не варто плутати з музично-педагогічним чи культосвітнім училищем. Тато мені казав, що ти постійно співаєш, тож краще вступай туди. Там був вокальний факультет, головна особливість якого – туди приймали всіх, хто мав добрий слух і голос, міг навіть не володіти нотною грамотою. Втім туди чомусь не неохоче поступали хлопці, наприклад у моїй групі я був єдиним хлопцем, натомість там було шість дівчат.
Про викладачів-євреїв та їх педагогічні методи
Уже після того, як я поступив в це училище, до моєї мами в гості прийшли подружки, почали розпитувати, де я вчуся. Коли дізнались, що в музичному училищі, то одразу сказали: «Іра, то жидівське училище!». У нас і справді всі викладачі були євреї, та й серед студентів було їх досить багато. Мій викладач півтора року тому помер в Ізраїлі. Дещо і з того, що він мені тоді говорив, я лише зараз починаю розуміти. Він не розпилявся на теоретичне навчання, натомість багато зі мною спілкувався. Чимало моїх знайомих музикантів, у яких були викладачами жиди, розповідали, що їх методика навчання відрізнялась від того, як викладали інші. Зазвичай викладачі робили це дуже сухо, змушуючи ретельно вивчати ноти, музику та техніку. Натомість якщо викладачами були євреї то «здєсь была жизнь». Він говорив зі мною про філософію професії музиканта. Сам він був із Ковеля, звісно, говорив українською, але із специфічним суржиком. Пригадую, я вже пів року був студентом училища, як на одному із занять він мене питається: «Слухай, а в тебе халтура є?» «Анатолію Филимоновичу, що Ви таке кажете, які халтури?» «Ти шо, дурак?» «А що?» «Славік, тобі знайти халтуру, чи ти сам знайдеш?» і далі пояснив: «Те, що тебе навчить халтура, я тебе ніколи не зможу навчити. Бо ти будеш приходити до мене в кабінет, концертмейстер, тьотя Таня, буде тобі акомпанувати, я буду тобі в рот заглядати, і що ти навчишся? Іди, співай таке, і таке, співай все, що тобі подобається».
Власне після того ми із хлопцями створили театр-кабаре, і з ним їздили по концертах. Ось такими були мої перші «халтури», натомість по весіллях, як це буває зазвичай, не грав. Справа у тому, що я був співаком, натомість серед весільних музикантів попиту на вокалістів не було – вважалось, що всі вони і без того вміють співати. Власне значну частину таких весільних гуртів складали студенти музичних навчальних закладів. І вони там непогано заробляли, часто були навіть багатшими за своїх викладачів, які позичали у них іноді гроші.
(Завершення буде згодом…)
http://kava.lviv.ua/ua/article/5665/~slavko-nudyk
Немає коментарів:
Дописати коментар