понеділок, 15 серпня 2016 р.

Замок з куріпками


На жаль, куріпок мені так і не вдалось побачити. Власне кажучи про них я дізнався, коли блукав замком у Старому Селі. Навіть не замком, а залишками колись найбільшого українського замку, що датується кінцем 16 століття та належав славному роду князів Острозьких та збудований за участі Амвросія Прихильного. Залишками нашої історії, які розташовані на відстані якихось 10 км. від межі міста Львова. Якщо у вас є машина, ця подорож займе не більше 15 хвилин, якщо рахувати від Старого Сихова, якщо залізницею чи «маршруткою» -- трохи більше, у будь якому разі, якщо ви не плануєте смажити в замку шашлики на мангалі, то вирушивши з міста близько 9-ї години ранку, до 13-ї години можете повернутись у рідні пенати з чудовим настроєм та новими враженнями. Фінансові затрати при цьому є мінімальними.
Отож вранці для подорожі я вибрав потяг Львів – Ходорів: його основна перевага ще й у тому, що він у Львові робить кілька проміжних зупинок – вулиця Городоцька, вулиця Коновальця, вулиця Зубрівська – залізничні платформи, які залишились від колишньої міської електрички Львів – Сихів. Потяг цей, зауважу, користується чималою популярністю у львів’ян – вже до станції Сихів у ньому не залишається вільних місць. Більшість пасажирів – пенсіонери, які не платять за проїзд, щодо решти – цілком респектабельна пані, яка сиділа поруч зі мною простягнула контролерці 5-гривневу купюру – та їй пробила квиток до Давидова. Звісно, Давидів та проїхала, а що вона пояснювала контролерам далі – не знаю, адже Старе Село – це наступна станція.
Щоб остаточно розібратись з потягом – квиток до Старого Села коштував 6 гривень. Дурити контролершу на таку суму якось не випадає. Отож потяг перетинає межу Львова, та чимчикує далі на південь. Що впадає в очі – невеличкі ставки Давидова. Здебільшого доглянуті, хоча подекуди – вкриті ряскою. За Давидовим невеличка зупинка «Платформа 22-й кілометр», далі ще 5 хвилин і потяг починає гальмувати в акурат навпроти старовинного замку – це і є мета нашої подорожі. Від залізничної станції Старе Село до замку – якихось 150-200 метрів. Простую добре витоптаною стежкою, якою зустрічаю двох кіз – місцеві селяни важають, що поруч із колією для цих рогатих створінь найкраща паша. Заодно тут можна бачити еклектичний пейзаж – на передньому плані залізничні стовпи, на задньому – величавий старовинний замок. І байдуже, що йдеться про його руїни.
Звісно, можна обійти замок по периметру, це займе трохи більше часу, але зате увійти на його територію через парадні та, водночас, єдині ворота. Але обходити замок нема часу, до того ж мою увагу приветають проломи в міцних мурах – власне через них так само трохи пригнувшись потрапляю всередину замку. Точніше – колишні кімнати князівського замку. Я не знаю, хто тут жив 300 років тому – князі Острозькі чи їх прислуга, які драми та трагедії розігрувались тут в минулі століття, але завершилось все печально – замість стелі наді мною синє небо з хмарками, трохи нижче, на висоті другого, або ж третього поверху – високі дерева, що поросли на цих середньовічних мурах. Власне з цієї позиції, підійнявшись на другий ярус замку (це єдине місце, де можна без особливих зусиль підійнятись на другий ярус) оглядає панораму Старосільського замку.
А він і справді вражає своїми розмірами, навіть якщо його порівнювати з замком Жолкєвських у Жовкві. Тут не те що полк – дивізію можна без проблем вишикувати. Втім у ті часи такого поняття, як дивізія ще не було – все мірялось полками.
Цікаво, скільки часу треба витратити, щоб обійти замок по периметру? Але це, мабуть не вдасться. І справа не лише у його величезній площі – сьогодні неділя, тож часом я не лімітований. Майже все подвіря дбайливо скошене – можливо сільська рада постаралась, а ось по краях, поруч з мурами трава залишилась невикошеною. А ось до мене простує якийсь старший чолов’яга – можливо він розповість щось цікаве про цей замок. Чоловік і справді виявився так би мовити місцевим самодіяльним екскурсоводом. Вуйко не відзначається доброю дикцією, однак охоче показав усі закамарки замку. І хоча мені здавалось, що тут відкрита територія, тож від мого ока ніщо не сховалось, все виявилось не так. Але найперше з’ясувалось, що трава тут скошена наперердоні святкувань, які тут відбудуться до Дня Незалежності. «На жаль скосили забагато, адже тут не так давно поселилась зграя куріпок, вони в тій траві ховаються. Не знаю, чи не сполошились вони тепер» -- розповів чоловік. Зізнаюсь чесно, такого повороту в долі старовинного замку не чекав. Можливо, таки і справді сполошились, бо цих сірих пташок я так і не побачив.
«Цей замок колись був набагато вищий, тут один поверх пішов під землю» -- з тими словами мій екскурсовож повів мене в один з кутків подвіря, де між травою виднілось величезне провалля – колись то були княжі покої вочевидь. Тепер колишня середньовічна розкіш добряче засипана всіляким мотлохом – «то свої смітять, туристи в основному прибирають» -- розповів чоловік. Треба визнати, що саме подвіря замку є загалом чистим, лише подекуди тут можна зустріти сліди перебування людей. «Тут навіть ночують, переважно приїжджають кияни, з-за кордону приїжджають поляки та французи. Знаєте, у Франції дуже багато замків» -- продовжував. А ще кілька років тому тут робила зйомки Руслана – тоді вона заплатила за зйомки 5000 гривень, і за ці гроші вдалось тут дещо відремонтувати. А ще колись тут були підземні ходи, які вели до самого Звенигорода – цими ходами, мовляв скористався і гетьман Богдан Хмельницький – ось таку легенду я почув від цього пана. Чи це правда – не знаю, як то кажуть, за що купив…
На завершення невеликої екскурсії вуйко попросив кілька гривень: «Я не пияк якийсь…» -- «Та ні, ви ж провели мені гарну екскурсію, тож заробили чесно».
Хоча замок у Старому Селі зовсім близько від Львова, йому таки не пощастило – хоча сюди й приїжджають туристи, однак туристичною меккою він так і не став – інших екскурсантів я у ньому так і не застав, хоча справа була в неділю. Кілька років тому один відомий львіський підприємець пообіцяв вкласти у нього 100 млн. грн. Не знаю, звідки той підприємець планував брати такі гроші, але оборотів його піцерій вистачило лише на те, щоб купити сітку, якою вкрили мури та кілька разів викосити траву. Втім з останнім тутешня влада і без допомоги інвесторів справляється.
Отож я потрапив у замок так би мовити з «чорного» ходу, а покидав через парадний. Замість куріпок під замковим муром порпалась сім’я свійських курей – півень, який гордовито підіймав час від часу голову та чимала курка. Гарему з ним чомусь не було. Отож я пройшов кілька десятків метрів немощеною сільською вулицею яка вивела мене на асфальтований гостинець. До речі, цю ділянку дороги місцева влада довела до пуття не так давно, а ще з вікна потягу я бачив, що тут вже взялись за наступну ділянку дороги.

Отож вийшовши на гостинець зауважив невеликий сільмаг, а поруч з ним, у тому ж будинку розташувалось  кафе. Знаєте, звичайне сільське кафе, без особливих витрибеньок, розраховане на місцевих хлопів, які зайшли сюди перехилити чарку-другу, або ж випити гальбу пива. При цьому чисте та акуратне. На жаль, кухня з огляду на ранній час (близько 12 години) ще непрацювала, однак барменша хутко послала свою помічницю в магазин за хлібом, аби зробити канапки. Щоправда судячи по ціні квасу – 8 грн за гальбу, ціни тут цілком демократичні. Як зясувалось у вихідні маршрутка тут ходить раз на дві години. Втім, якщо ви таки не встигли на маршрутку, то цей час можна заповнити більярдом – 36 гривень за годину. У мене вистачило часу лише на гальбу квасу – за деякий час з-за повороту виїхав зелений «мерседес» -- розвалина, яку колись напевне витурили з львівських маршрутів, тож тепер вона доживає свого віку на приміських маршрутах. Старе Село для цього автобуса є лише проміжною станцією, тож цілком ймовірно, що заплативши 7 гривень вам доведеться стояти (Мені пощастило більше, однак вже за декілька хвилин салон був заповнений майже під зав’язку). Втім нарікати на малокомфортну їзду якось не випадає – менш ніж за 30 хвилин автобус попетлявши приміськими дорогами зупинився на кінцевій зупинці АС-5 на вулиці Зеленій. А в мене про розкоші Старого Села залишилась пам’ять у вигляді фотознимок. Туди ще хочеться повернутись. 
Замок у Старому Селі та його околиці – колишній блиск та сьогоднішні злидні