субота, 31 січня 2015 р.

100 львівських кав’ярень із Гансом (3)

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває
Річ у тім, що Білозір отримував гроші безпосередньо в Національному банку, який розміщено, як відомо, на парній стороні вулиці Коперніка, на перехресті з Банківською. Коли він знав, що мають надійти гроші, дзвонив нам, приятелям, і казав, щоб ми чекали його на початку Банківської. Отож ми вирушали у так звану «Стекляшку», або її ще називали «Акваріум» (тепер там фаст-фуд «Час поїсти» -- О. С.), поруч з нею була овочева крамниця, і там збиралась розмаїта публіка. Щоб ми не чекали, поки він повернеться з банку, Ігор казав заходити всередину і брати все, що захочемо. Попри таку щедрість, ми замовляли в розумних межах – по 500 грамів, а коли заходив Білозір, то продовжували «водити козу». У тій кнайпі був один цікавий випадок. Окрім звичайної 40-градусної горілки, там ще продавали «Стрілецьку», її так назвали, тому що на етикетці було зображення двох стрільців, однак вона була трохи слабша – 30 градусів. Отож ми сидимо, неквапом бесідуємо та чекаємо Білозора, аж раптом вбігає совіцький полковник (я одразу зрозумів, що він тут частий гість, хоча ми раніше з ним не зустрічалися), вимагає гранчак «Стрілецької», випиває його залпом та одразу занюхує одним рукавом, вимагає негайно повторити, бармен знову наливає гранчак, чоловік занюхує другим рукавом, після чого бадьоро каже: «Теперь можно і родине послужить!»
Знаменитий символ молочного бару. Знимка 2queens.ru


Окрім «Стєкляшки», на Коперніка було ще одне місце, де ми могли очікувати Білозора. Це один із найвідоміших старих львівських барів «Молочний», або, як його ще називають за звичкою, «Корова». Там ще й зараз працює дуже шляхетний бармен пан Юрій. Про «Корову» варто поговорити окремо. Отож Юрій знав, що коли наша компанія зайшла бар, то, значить, незабаром туди зайде і Білозір, тож треба терміново міняти репертуар в магнітофоні – він одразу вмикав українські пісні. Також у нього напохваті завжди була тасьма з піснями Білозора, і коли він через вікно бачив, що Білозір заходить в бар, то одразу вмикав «Нам не зашкодить чарочка вина». Ігор був щасливий, коли його зустрічали цією піснею. Юрко і зараз часто згадує Білозора.
Цей акваріум в "Корові", здається, стояв ще в часи Білозора . Знимка shidulvovi.blogspot.com

(див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/100-2.html Далі буде цікавіше)

Унікальна святиня з особистої захристії Папи Римського у Сикстинській капелі прибула до Львова

У кафедральному храмі УГКЦ у Львові святого Юра виставлена для вшанування віруючими унікальня святиня – оригінал Нерукотворного образа Ісуса Христа – ця святиня вдруге за свою історію покинула Ватикан де зберігається в особистій Захристії Папи Римського у Сискстинській капеллі. Про це мені розповів прес-секретар Львівської єпархії УГКЦ отець Павло Дроздяк.

Знимка www.zik.ua

Зауважимо що зазвичай віруючим не дозволяється доторкатись до цього образу, зокрема цілувати його, однак зважаючи на те, що реліквія прибула в Україну у надзвичайно складний час представник Ватикану як виняток дозволив віруючим торкатись образу.

30 січня з нагоди прибуття образу владика УГКЦ Блаженнійший Святостав відслужив у соборі святого Юра вечірню, після чого віруючі отримали можливість торкнутись реліквії та помолитись біля неї. Зважаючи на її особливу цінність в храмі та навколо нього вжиті посилені заходи безпеки та охорони.


На реліквії є найдавніше зображення обличчя Христа, встановлено, що це одна з найдавніших автентичних християнських святинь, яка збереглася. З 1870 року вона постійно перебуває у Ватикані. У Львові святиня перебуватиме до 15 лютого.

пʼятниця, 30 січня 2015 р.

У лютому туристам запропонують «Вдвічі більше Львова»

20-22 лютого у Львові відбудеться акція «Вдвічі більше Львова». Участь в проекті беруть готелі, хостели, заклади харчування та туристичні фірми.
«Акція дає можливість гостям приїхати до Львова, провести вихідні у нас всією родиною чи друзями і заплатити за це задоволення вдвічі менше. Ціни на період акції стають доступнішими не лише для гостей нашого міста, а й для самих львів’ян, які отримують хорошу нагоду дізнатися більше про рідне місто на неординарних тематичних екскурсіях та посмакувати спеціальним меню в місцевих ресторанах та кав’ярнях», - зазначила Галина Малець, начальник управління туризму ЛМР – процитували у прес-службі магістрату.

За словами Ольги Балацко менеджера з продажу та маркетингу одного з львівських готелів, створення подібних акцій суттєво допомагає готельєрам привабити якомога більше гостей, особливо в період міжсезоння.
«Для нас дуже важлива наявність такої ініціативи, адже комерційний успіх та перспектива розвитку нашого бізнесу напряму залежить від діяльності ЛМР у сфері туристичних послуг», - розповіла Ольга Балацко.
Суть акційної пропозиції для готелю: обов'язкова умова акції - бронювання однієї доби в готелі, другу добу гість отримує безкоштовно.
У свою чергу, ресторани та кав’ярні можуть запропонувати каву або солодощі за принципом «1=2», а туристичні фірми міста відведуть гостей Львова на цікаву екскурсію, а наступну екскурсію отримають безкоштовно у якості приємного бонусу.
Інформація стосовно всіх учасників буде оновлюватися щоденно на офіційному туристичному порталі міста http://lviv.travel/www.touristinfo.lviv.ua та в мережі Фейсбук на однойменній сторінці «Вдвічі більше Львова».

четвер, 29 січня 2015 р.

Скромна чарівливість вулиці Мельника

Архітектори, які наприкінці ХІХ століття задумували розбудову Нового Світу – однієї з найцікавіших дільниць Львова між вулицею Степана Бандери та залізничною колією Львів -- Чернівці (а це були два найвидатніші зодчі нашого міста того періоду Юліан Захаревич та Іван Левинський), таки передбачили її призначення як місця поселення найзаможнішої частини городян. Звісно, протягом тривалої історії тут мешкали різні люди, але навіть совіцька влада не змогла кардинально змінити цю ситуацію. Зрештою, тут доволі охоче селилась совіцька еліта. Говорити про Новий Світ можна чимало – надто багато тут розмаїтих цікавинок, тож сьогодні ми зупинимось лише на одній – вулиці Андрія Мельника, яка, незважаючи на все, не втратила аристократичності та шарму початку минулого століття.
Особняк на перехресті Антоновича-Васильківського

Розпочинається вона із неправильного перехрестя вулиці Антоновича, невеличкої вулички Васильківського та Мельника. Спочатку потрапляємо на «Т»-подібне перехрестя вулиць Антоновича та Васильківського, а вже буквально за кілька метрів -- наступне «Т»-подібне перехрестя вулиць Антоновича та Мельника. Одразу помітно, що планували його ще в часи, коли автомобілів було зовсім небагато, тож архітектори навіть подумати не могли, що в майбутньому таке проектування спричинить значні проблеми.
СШN17 Саме тут був штаб польського повстання проти ЗУНРу

Уже на початку вулиці маємо першу примітну будівлю середньої школи N17. Авторами проекту школи є Альфред Захаревич, син Юліана Захаревича, а також Юзеф Сосновський. Приміщення одразу планували як шкільне – тут до початку Першої світової війни містилась гімназія. Буремного 1918 року саме тут був штаб польського повстання проти ЗУНРу.

Будинок на перехресті Мельника-Кокорудза та його дерев'яні деталі

І вже зовсім недавно, 5 березня 2014 року, в магазині "Темп"на перехресті вулиці Мельника та Коновальця невідомі напали на пункт обміну валюти та вбили касира. Цьому злочину передувала Ніч гніву. 19 лютого розлючений натовп погромив усі міліцейські відділки, і тривалий час місто замість правоохоронців стерегли добровольці. Власне, напад на магазин «Темп» став чи не єдиним резонансним злочином у цей період. Львів’яни, виявляється, таки вміють шанувати закон, хоча з цього правила, на жаль, є винятки.
Той самий будинок, вид з вулиці Мельника

Але перетнемо перехрестя вулиць Коновальця та Мельника по діагоналі – і побачимо необарокову віллу вдови Йосифа Франца Юзефи, яка була спадкоємницею фабрики гіпсу. Саме підприємство стояло неподалік – на вулиці, яка і зараз називається Гіпсовою. Саме тому на сайті Сергія Криниці HTTP://HAIDAMAC.ORG.UA цю направду шикарну будівлю названо палацом гіпсових королів. Що не кажіть, а тодішні олігархи та багатії таки мали смак, а свої замовлення вони робили кращим архітекторам. Зокрема, цю віллу збудували 1893 року за проектом Яна П’єрося у стилі необароко.

У магазині "Темп", який міститься на цокольному поверсі, сталося вбивство касира

У віллі досить непогано зберігся фасад, всередині у хорошому стані є автентичні сходи. Окрім того, у кабінеті директора обласного лікувально-фізкультурного закладу збережено старий кахельний п’єц, хоча, за словами теперішнього керівника цієї установи Степана Середи, він у неробочому стані. Щодо самої установи, то вона займається спортивною медициною, тобто підготовкою наших спортсменів-професіоналів. Відповідно, звичайні трудівники по коридорах цієї установи не шастають (хоча з цього правила можуть бути і винятки). Також є певна плутанина з адресою закладу. В інтернеті на пізнавальних сайтах вказано, що ця будівля міститься на вулиці Мельника, 13. Зокрема, про це йдеться у Вікіпедії. Натомість на сайті лікувально-фізкультурного диспансеру, який є господарем приміщення, вказано іншу адресу: вулиця Коновальця, 47. Втім, незалежно від того, на яку адресу ви орієнтуватиметесь у пошуку, віллу Франца знайдете безпомилково – надто примітна споруда.
Знаменита вілла Франца. 

Третя важлива споруда на парному боці вулиці – спортивний комплекс «Україна». Він складається з двох частин – кортів, які закладено ще у 1925 – 1927 роках, та власне Палацу спорту, який збудували у 1985 – 1986 роках, втім із вулиці Мельника кортів не видно. Для того, щоб на них потрапити, потрібно обійти Палац спорту. На сайті HTTP://WWW.LVIVCENTER.ORG  йдеться про те, що корти збудували завдяки графу Володщимиру Дідушицькому, а належали вони спортивному клубу «Погонь». У спортивному житті Львова і корти, і Палац спорту були надзвичайно важливі, адже взимку тут також діяв хокейний майданчик просто неба, де виступали найвидатніші польські, совіцькі та українські хокеїсти, тенісисти і представники силових видів спорту. Нині Палац спорту активно розвиває і бізнесову діяльність, адже є популярним місцем численних виставок. У принципі, можна зрозуміти мотиви архітекторів, які свого часу збудували тенісні корти саме тут. А де їх ще будувати, як не в найпрестижнішому районі міста? Однак численні виставки таки зробили цю частину вулиці метушливо-захаращеною – перед фасадом Палацу паркують автомобілі, встановлено безліч рекламних щитів і навіть повітряних куль. Колишня респектабельність змінюється дрібною метушливістю.
Палац спорту "Україна" -- осередок спорту та бізнесових виставок

Втім від Палацу спорту «Україна» пройдемо кілька десятків метрів до перехрестя з вулицею Чупринки. Недавно його впорядкували, тепер тут зручна транспортна розв’язка та поворот трамвая на вулицю Чупринки. На цьому повороті скрипить трамвай, який, проминувши ще одне впорядковане перехрестя, зупиняється, аби забрати пасажирів, та неквапом простує далі Новим Світом до «Львівської політехніки». Але цим маршрутом помандруємо з іншої нагоди.

На вулиці Мельника жити престижно

Перехрестя вулиць Мельника-Чупринки після реконструкції

Церква святого Климентія Папи на вулиці генерала Чупринки -- ще одне творіння Івана Левинського (за проектом Франца Штатца)



Ліхтарі 1908 року з проспекту Свободи забрали на реставрацію

13 ліхтарів, які ще у 1908 році встановили на проспекті Свободи забрали на реставрацію. Ці ліхтарі містять автентичні деталі. З них є кілька пошкоджених – їх треба буде скріплювати. В усіх втрачені дверцята для ревізії. В процесі реставрації їх розчистять від нашарувань фарб, з під яких уже погано видно орнамент. Також планується доробити втрачені верхні частини ліхтарів, відповідно до фотографій», - розповіла Лілія Онищенко, начальник управління охорон історичного середовища ЛМР – розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.
Знимка: uk.wikipedia.org

Потреба у реставрації виникла через те, що на проспекті Свободи планують відновити рух тролейбусів, для чого там буде встановлено опори для контактної мережі. Щодо ліхтарів, то їх реставруватимуть не спішно – до кінця року їх мають встановити на нові опори.
Загалом на проспекті Свободи є 33 історичні ліхтарі.

середа, 28 січня 2015 р.

На Львівщині європейці запускатимуть у небо ракети

21-28 серпня на території села Великі Грибовичі Жовківського району відбудуться чемпіонат Європи з ракето модельного спорту – про це розповів начальник управління молоді та спорту ЛОДА Юрій Майборода – розповіли у прес-службі ЛОДА.
Знимка zorya.org.ua

За словами Юрія Майбороди, організація та проведення чемпіонату Європи надасть неабиякого поштовху для популяризації й розвитку авіаційних видів спорту в Україні та сприятиме підвищенню міжнародного іміджу.
«Ракетомодельний спорт дуже розвинутий у Дніпропетровській області, проте у зв’язку із військовими діями на Сході нашої країни, для проведення цих змагань обрано саме Львівщину. І наше завдання – організувати європейський чемпіонат на належному рівні», - наголосив він.
Для нас це доволі екзотичний вид спорту, він полягає у тому, що його учасники вправляються в конструюванні, виготовленні, організації запуску моделей ракет, а також пілотуванні. Змагання можуть бути як особистими, так і командними, проводяться на висоту і тривалість польоту та точність посадки. У змаганнях, які заплановані на серпень у Великих Грибовичах візьмуть участь 200 спортсменів з понад 15 країн Європи.

вівторок, 27 січня 2015 р.

У квітні у Львівському аеропорту відкриють прямий рейс до Тель-Авіву

Починаючи з квітня цього року львів’янам стане простіше діставатись Землі Обітованої – у львівському аеропорту планують відкрити прямий авіарейс Львів-Тель-Авів. Про це вже домовились львівський намісник Олег Синютка із заступником Посла Держави Ізраїль в Україні паном Іцхаком Кармель Каганом – про це мені повідомили у прес-службі ЛОДА. При цьому, за словами почесного консула Держави Ізраїль в Західній Україні Олега Вишнякова «Міжнародні авіалінії України» готові забезпечити цей рейс у статусі лоукостового. При цьому очільники Львівщини кажуть що нлаша область має значні перспективи для паломницького туризму та курортний потенціал у Моршині, Трускавці, Східниці.
Знимка прес-служби Львівського магістрату

Раніша я вже повідомляв, що минулого року летовище обслужило 585,2 тисяч пасажирів, з них 479,6 тисяч – на міжнародних рейсах. І найголовніше – у Львівському аеропорту визначили найпопулярніші напрямки минулого року:Бориспіль (Київ), Стамбул, Мілан, Варшава та Мюнхен.
Також зауважу, що на Львівщині є об’єкти, які є важливими для прочан-іудеїв, передусім Белз. Також на Львівщині збереглися чимало синагог, однак частина з них є в незадовільному стані.

«Моя збірка екслібрисів – найбільша в Україні», – колекціонер Степан Давимука (2)

Отож триває наша розмова з колекціонером Степаном Давимукою про екслібриси. Бесідуємо про те, як він почав збирати ці мініатюри, хто ще з відомих львів’ян захоплюється книжковою графікою.

Про те, як у Ленінграді продавали українську «націоналістичну» літературу
Власне, мій шлях до екслібрису дуже простий. Річ у тім, що ще на першому курсі в «Політехніці» я дуже цікавився книгами і активно їх купував. Попри те, що опановував технічну спеціальність, цікавився також історією та філософією і, звісно, книгами, які тоді забороняли. Часто бував у Ленінграді (тепер Петербург), де було багато букіністичних крамниць. Причому ціни на антикварні книги були смішними, наприклад, томик словника Брокгауза коштував 50 копійок, а всі 86 томів -- 45 рублів. Зараз ціна цієї збірки сягає 10 – 15 тисяч доларів. Там я придбав за 50 – 60 рублів тритомник «Императорская охота», який зараз коштує близько 100 тисяч доларів. Але в Ленінграді також було багато україніки, наприклад, там я придбав книги Грушевського, Яворницького, видання «Живописна Україна». Я тоді жив у гуртожитку і давав читати книги хлопцям. Потім приходило КДБ і забирало «націоналістичні» видання. А під час наступних поїздок до Ленінграда я компенсовував свої втрати.

Вся історія українського екслібрису в одній книзі. Знимка tempora.com.ua

Про те, як Степан Давимука почав колекціонувати екслібриси
Купуючи книги у букіністичних крамницях, я натрапив на екслібриси, деякі з них мене так вразили, що почав їх збирати. Спеціально відклеював із книг. Щоб зробити це правильно, потрібно дотримуватися певної процедури. Також за допомогою спеціальної печатки робив відтиск, тож екслібрис треба було вирізувати.
Мені допомогло, що зі студентських років був знайомий з багатьма відомими художниками: Володимиром Патиком, Любомиром Медведем, Борисом Буряком, Богданом Сорокою, Євгеном Безніском. Усі вони працювали і в жанрі екслібрису. Отож робили мені копії екслібрисів, які виготовляли на чиєсь замовлення. Врешті, про моє хобі знали всі знайомі, серед яких було багато книголюбів, і якщо вони натрапляли на екслібриси, то дарували їх мені.
Вже у роки незалежності вишукував людей, які мали тематичні колекції, та викуповував їх. Так до мене потрапила збірка відомого колекціонера екслібрисів, картин та ікон на склі Володимира Вітрука. Також я придбав колекцію Євгена Лазаренка, багаторічного ректора Львівського університету ім. І. Франка, українського історика Івана Крип’якевича. У кінцевому підсумку в бібліотеці Стефаника нарахували 9012 екслібрисів.

Є екслібриси, а є секслібриси. Знимка vsiknygy.net.ua

Про нові екслібриси, які поповнюють колекцію
Усю колекцію я передав бібліотеці. Звісно, навіть зараз мені друзі приносять екслібриси, однак уже не маю наміру формувати нову колекцію. Зібрав уже 100 нових мініатюр, але так само передам їх у бібліотеку. Так чинитиму і з наступними надходженнями.

Знимка svitlycya.com.ua

Про те, що Степан Давимука досі робив зі своєю колекцією екслібрисів
Якщо мою колекцію скласти у томи по 500 сторінок, то буде 20 томів, однак це дуже товстий папір. Колекцію зберігав у 15-ти паперових ящиках, вони дратували дружину, адже займали багато місця в хаті. Водночас вона розуміла, що це моє хобі, й навіть сама до нього заохочувала. Час від часу я витягував один із ящиків та переглядав. Колекціонеру подобається періодично перемацувати, переглядати свої надбання. Я не робив опису, однак завжди пам’ятав, що у мене є в колекції. Були деякі екслібриси у двох примірниках для обміну з іншими колекціонерами. Колекціонери дуже добре пам’ятають, що в них є і що хотіли би придбати. Вони часто обмінюються певними примірниками, це суттєво зменшує витрати на поповнення колекції.

Творець українських екслібрисів Стефанія Гебус-Баранецька. Знимка uk.wikipedia.org

Про те, хто з відомих львів’ян також колекціонує екслібриси
У Львові є чимало відомих людей, які так само колекціонують екслібриси, наприклад  історик та директор Інституту українознавства Микола Литвин. Щоправда, він захопився цим нещодавно, тож його колекція невелика. Є колекціонери, які збирають твори одного чи кількох художників. Зокрема, відомий львівський тележурналіст Василь Глинчак має збірку Стефанії Гебус-Баранецької. Сподіваюсь її викупити і так само передати бібліотеці імені Стефаника.
(інтригуючий початок див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post_20.html далі буде ще цікавіше)

субота, 24 січня 2015 р.

100 львівських кав’ярень із Гансом (2)

Захопливе продовження екскурсії старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса).
Неподалік від головного корпусу «Політехніки» були дві кнайпи. Одна з них є досі. Тоді це був делікатний заклад, де можна було добре посидіти, а якщо часу не вистачало, то через дорогу в гастрономі містився такий самий «протяг», як і в центрі міста. Тепер там – банк. Отож у куточку цього гастроному був бар. У таких закладах пиво зазвичай пють стоячи. Дівчата, які там працювали, практикували «хімію», тобто недоливали пива, натомість розбавляли його пральним порошком. Коли їх питали, навіщо вони це роблять, то відповідали: «Що ви хочете, доброго пива, але менше чи розбавленого, але більше?». Зараз дивно, як таке могли пити. Річ у тім, що від прального порошку утворювалося багато піни, яка до того ж довго осідала. А обурюватись, що вони підсовують «шмурдяк», не виходило – пивних та пива тоді не вистачало, в усіх барах стояли шалені черги спраглих, які підганяли: «Швидше! Щвидше!». Зрештою, варто згадати і про тару, в яку вони це питво наливали. Був період, коли у пивбарах покрали всі гальби, тож пиво наливали у півлітрові банки. Незважаючи на все, бар протримався десь до 2000 року.
Пройдемо "Навпроти"

Йдемо далі вниз по вулиці Бандери. На перехресті з Коперніка – міський відділ міліції, але ми, звісно, туди не підемо. Нас цікавить заклад, який міститься навпроти й тому так називається. У совіцькі часи кнайпу неофіційно називали «Навпроти», але коли відновили приватну власність, узаконили й назву. Тож цей заклад приваблював не лише тим, що там була кава, а й смачними і дешевими стравами. Його завсідниками були міліціонери, які там «паслися», тож це гарантувало, що 100 грамів м’яса, про які писали в меню, були насправді.
Знаменита Пиріжкова на вулиці Словацького і зараз успішно працює. Знимка kartagoroda.com.ua

Далі йдемо вниз по Дорошенка. На цій вулиці є цікавий будинок N48. Меморіальна таблиця на його фасаді сповіщає, що саме на цьому місці внаслідок авіабомбардування 1941 року загинули письменники-комуністи Олександр Гаврилюк та Степан Тудор. Здається, я занадто відхилився від теми, однак на меморіальній таблиці не пояснено обставин цієї трагедії. У пивничці цього будинку 1941 року була кав’яренька, якої я вже не застав. Туди частенько навідувалися Гаврилюк і Тудор. Того фатального дня вони за звичкою там посиділи за доброю розмовою, що тривала до ранку. Розмовляли приятелі й далі, коли вийшли на вулицю. Власне у той момент стався авіаналіт, унаслідок якого вони загинули. Хтозна, якби пересиділи той недобрий час у пивничці, може, залишилися б живими…
На вулиці Дорошенка було де сховатись від метушні. Зниммка kartagoroda.com.ua

Звідти зовсім недалеко до будівлі Головної пошти, куди ми і вирушимо. Щоправда, не на пошту, а на протилежний бік вулиці Словацького. Майже навпроти входу до пошти і досі міститься колись найвідоміша львівська «Пиріжкова». Особливо вона приваблювала тих, хто сидів на дієті. Також у «Пиріжковій» завжди було багато дітей, тож випивати там не випадало. Тому брали кілька пиріжків та йшли у сусіднє кафе «Води-соки» на Дорошенка. Цьому закладу вже років 50-60, свого часу він був філією знаменитої кав'ярні «Під вежею», де працювала пані Зоня. Дівчата, які в ньому віддавна працюють, і зараз мене привітно зустрічають. Там досі панує атмосфера такої совкової забігайлівки, нічого особливо не міняли, та сама ляда, нові хіба що столики. Цей заклад дуже популярний серед львівських письменників, вони туди конче вступають, особливо, коли після забави бракує 50 грамів. Можна було зупинитися в кафе «Вишиванка» неподалік трамвайної зупинки на Дорошенка.

Але ми туди не підемо, адже «Вишиванки» вже там немає, а повернемо на вулицю Коперніка, де на невеликому відтинку містилися одразу кілька цікавих «крапок», завсідником яких був Ігор Білозір. 
(Інтригуючий початок див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/1.html Далі буде ще цікавіше) 


четвер, 22 січня 2015 р.

Колись ця вулиця була Королівською

Напевне, колись на цій вулиці жити було престижно, бо ж називалась вона Королівською. Ну зовсім не випадає так називати вулицю на загумінках, де після дощу болото по вуха. В совіцькі часи її назвали Комунальною – суто по-пролетарськи, адже тоді пролетаріат вважали гегемоном історії. Однак після розвалу імперії, уже на початку 90-х років, вулицю перейменували на честь українського військового діяча Романа Дашкевича. Втім загальний занепад Підзамчого таки дався взнаки, і від колишньої королівської величі тут не залишилось і сліду. Вулиця Дашкевича, що пролягає від Замарстинівської до Жовківської, є радше транспортною артерією і фактичним продовженням Хімічної – через Жовківську до Донецької. Багато пилюки від автомобілів, що дуже помітно на вікнах будинків, розташованих майже впритул до дороги. Вузькі тротуари подекуди лише з одного боку, старі будинки, але немає пам’яток архітектури. Тут ви не знайдете престижних будівель, навпаки, в деяких помешканнях позабивали вікна – картина в цілому не характерна для Львова, однак на Підзамчому таке трапляється доволі часто. Це свідчить про депресивність цієї дільниці міста.

Якщо захочете випити кави, виникнуть проблеми: єдина кав’ярня  розташована на перехресті зі Замарстинівською – величенький дворик у сільському стилі, ціни доступні, однак великого бажання посидіти там довго у мене якось не виникало. Колись офіс «Львівської газети» містився поруч, на Замарстинівській, і альтернативи цьому дворику банально не було.

Доволі сумне видовище і на прилеглих вулицях. На Узбецькій взагалі немає асфальту (можливо, він колись був, і місцями там можна відшукати його залишки). Дещо веселіше на паралельній вулиці Ткацькій. Власне Ткацькій таки реально пощастило, адже саме тут розташовано солодке серце Львова, його гордість – кондитерська фірма «Світоч». Напевне, тому вона більш ошатна та доглянута, однак часом із Ткацької тягне характерним запахом – так на підприємстві виготовляють чергову порцію славетного львівського шоколаду.

Ще одна цікава вулиця – Біляшівського. Власне, це не вулиця, а провулок, який з’єднує вулиці Дашкевича та Янки Купали. У «Вікіпедії» йдеться про те, що саме вона є найкоротшою вулицею Львова. Завдовжки 30 метрів, мовляв, перевірено рулеткою. Не знаю, рулетки в кишені не ношу, тож був би готовий у це повірити, якби не одна обставина – на «Яндексі» позначено цю вулицю, як таку, що сполучає ту ж таки Ткацьку із вулицею Янки Купали, перетинаючи вулицю Дашкевича. Довжина вулиці становить уже 100 метрів. Не знаю, чи можна тим москалям довіряти, напевне, все залежить від того, де є кінцеві точки відліку.

І все ж таки у запустінні вулиці Дашкевича є певний шарм, колишня велич, яка розчинилась десь у небутті. Королівська, колись важлива та гонорова, нині запилена, а на ній можна зустріти поодиноких пішоходів, які невідомо що роблять тут. Цікаво інше: не так давно за грантові кошти, що надійшли від поляків, на вулиці Жовківській, за кілька десятків метрів від Дашкевича, відновили дитячий майданчик – з гарними настінними розписами за мотивами казок та пісочницями, які закриваються. Кажуть, що таким чином міська влада намагається точково вдихнути життя у цю цікаву історичну дільницю Львова. Можливо, щось зміниться і на вулиці Дашкевича? Тим паче, що солодка легенда Львова зовсім поруч.








середа, 21 січня 2015 р.

Майже як у Африці – львівські діти навчаться робити штучний сніг

Зима досі не потішила львів’ян снігом, тож саме час навчитись робити штучний. 22 січня діти, які займаються у «Родинному клубі» на вулиці Петлюри, 37, навчаться робити штучний сніг. Про це розповіли у прес- службі магістрату.
Знимка:posydenky.lvivport.com

«Не завжди зима радує нас лапатим снігом. Але не треба засмучуватися. Адже створити штучний сніг не так вже й складно. Процес не вимагає багато часу і ресурсів, а ефект чудовий. Ще не так давно наші батьки, прикрашаючи оселю перед Новим роком, розкладали на ялинкових гілочках вату, щоб створити якусь подобу снігу. Зараз вже немає необхідності вдаватися до такого засобу. Один зі способів, який буде запропоновано для створення штучного снігу, включає елементи хімії. Дітки зможуть побачити, як взаємодіють різні елементи, наприклад, сода, пінка для гоління та оцет. Отримавши гарний сніжок, його можна використовувати для декору, для ліплення снігових баб та веселих забав», -- розповіла Ольга Михайлик, педагог-організатор Дитячих клубів Залізничного району.
Раніше ми вже повідомляли, що чи не єдине місце, де цієї зими у Львові можна побачити лід – конкурс льодових скульптур, який відбувається на майдані перед Львівською оперою (див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post_18.html). Станом на 21 січня льодові скульптури ще не розтанули, однак, зважаючи на погоду, варто таки поспішати. Також на новорічні свята у Славську майже не було ні снігу, ні туристів (див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post.html), тож ідея навчити дітей робити штучний сніг таки актуальна. 

Донбаський вертеп та льодові скульптури – у Львові завершився Шостий Різдвяний Ярмарок

Традиційний Різдвяний ярмарок, який цими днями проходив на проспекті Свободи та площі Ринок завершив свою роботу і зараз там демонтують тимчасові павільйони, а організатори підводять підсумки.
Власне його програма суттєво не відрізнялась від минулорічної – відкрився він традиційним «Празником на Андрія», 8 січня стометрівкою пройшла святкова Хода звіздарів, також на ярмарку відбувся Фестиваль вертепів. Втім цього року вертепи були таки зі всієї України, адже в останній день роботи ярмарку спеціальним гостем ста Донбаський вертеп – розповіли у пресовій службі магістрату. Також організатори підвели підсумки конкурсу льодових скульптур. Цього року переможницею стала львівська скульпторка Дарія Альошкіна, яка зробила з льоду фігуру риби – символу християнства. (Докладніше про конкурс льодових фігур див.:http://lvivreport.blogspot.com/2015/01/blog-post_18.html). Шкода лише, що ці чудові роботи швидко розтануть. Зрештою все хороше в житті швидко минає… як льодові скульптури.
Знимка пресової служби Львівського магістрату (2)


У Різдвяному ярмарку беруть участь не лише львівські підприємці, загалом до участі у ньому долучилося понад 150 підприємців з 19 областей. «До нас активніше приєднуються учасники зі сходу. Після Великоднього Ярмарку, вдруге приїхали підприємці зі Слов’янська. Вже декілька років поспіль участь беруть харків’яни та дніпропетровці. Цьогоріч вперше учасниками стали кримські татари, які зараз мешкають у Львові. Їхня кухня стала однією з родзинок Різдвяного Ярмарку. Для нас важливо, аби окрім європейських практик, які ми застосовуємо, учасники з різних регіонів України привносили якусь свою автентику», - розповідає Ігор Фіняк, один з організаторів ярмарку.

вівторок, 20 січня 2015 р.

«Екслібриси – річ інтимна», – колекціонер Степан Давимука

Про те, що Степан Давимука є пристрасним колекціонером екслібрисів, я дізнався випадково, коли у грудні 2014 року в Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника німецька сторона передавала раритетну книгу, яку вивезли в роки Другої світової війни (докладніше див. http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_11.html ). Працівники бібліотеки на запитання, які ще цікаві надходження за останній період у них були, згадали про колекцію з 9000 екслібрисів, які подарував колишній голова Львівського облвиконкому Степан Давимука. Звісно, такого факту я не міг оминути і вже через кілька днів був у невеликому кабінеті Степана Антоновича, де про його захоплення дізнався детальніше. З’ясував, що йдеться про унікальну збірку, адже це найбільша колекція в Україні. «Одного разу я задумався над її подальшою долею і зрозумів, що найліпше її подарувати бібліотеці», -- так пояснив свій вчинок пан Степан. Отож ми розмовляли про його колекцію, екслібриси, а також про те, як зробити, аби з нього брали приклад інші колекціонери та митці. Адже у фондах наших бібліотек та музеїв є величезні прогалини, там практично не представлено сучасне українське мистецтво.

Степан Давимука та директор бібліотеки імені Стефаника Лариса Крушельницька у момент передачі колекції. Знимка www.wz.lviv.ua (3)

Про те, чому Степан Давимука вирішив передати свою збірку Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника
Екслібриси я почав колекціонувати 1960 року, коли ще був студентом, відтак їх у мене зібралось близько 12 тисяч, щоправда, деякі були в дублях. Подарував колекцію Національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника не лише тому, що це найбільша книгозбірня Західної України, а й тому, що вона має відділ мистецтва, в якому є значне зібрання графіки, вже є екслібриси другої половини ХІХ століття, міжвоєнного періоду. Це спонукало до думки, що саме цій бібліотеці варто передати збірку, адже, увійшовши до великої колекції, вона становитиме унікальну збірку екслібрисів від другої половини ХІХ століття до наших днів. У моїй збірці дуже багато україніки, там представлено всіх художників і довоєнного періоду, і тих, які емігрували, екслібриси з різних держав: Росії, Польщі, Німеччини, Австрії, Словаччини, Угорщини. Але найбільше робіт українських художників. У моїй збірці можна також виокремити тематичні розділи, а саме: франкіану, шевченкіану, всі вони мають цінність. У бібліотеку я їх передав два роки тому. Відділ мистецтвознавства зробив опис колекції, систематизував її і кілька місяців тому ми офіційно підписали акт приймання-передачі. Є унікальні речі, є екслібриси, які мають надзвичайну мистецьку цінність, часом вони крупні, на цілу сторінку, багатосюжетні, мають складну композицію. Представлено всі жанри та стилі, всі техніки творення екслібрисів.


Про свободу творчості та інтимність екслібрисів
Хочу сказати, що це дуже інтимна графічна мініатюра. З одного боку, вона пов’язана з автором книги, художником, а з іншого – з колекціонером, який замовляє екслібрис. Водночас екслібриси належали до приватних колекцій, тому були поза системою впливу радянської політичної системи. Завдяки цьому екслібрис давав свободу творчості художникам, тому вони часом виходили за межі, які визначив режим. У цьому унікальність екслібрисів.

Про дослідження екслібрисів
Збірка, яку я передав бібліотеці, й далі є предметом дослідження, Ми задумали це зробити на доброму науковому рівні. Підсумком має стати монографія, присвячена моїй колекції. У Львові активно вивчали екслібриси ще у міжвоєнні роки. Перші публікації на цю тему з’явилися у Польщі у 90-ті роки ХІХ століття. Цікаві праці написано у міжвоєнний період. Зрештою, навіть у радянські часи, зокрема в 60 – 70 роки минулого століття, науковці не оминали увагою цей вид творчості. Підсумком цих досліджень стала монографія «Історія українського екслібрису».

Про те, як визначити цінність екслібрису
За двома критеріями. Найперше це залежить від того, хто був замовником, адже художник зважав на його смаки. Важливе також авторство. Наприклад, дуже багато екслібрисів зробила Ярослава Музика, вона була видатним графіком. Відомим автором екслібрисів була Стефанія Гебус-Баранецька. Власне, від особистих уподобань замовника та художника залежала цінність цього твору мистецтва. Траплялись геніальні речі. Злетом екслібрису можна вважати міжвоєнні роки. Екслібриси відображають дуже широку тематику, наприклад жартівливі, іронічні авторства Едварта Козака. Окрема тема -- еротика в екслібрисах, особливо популярним було зображення оголеної Музи, також є унікальні екслібриси, в основі яких -- зображення оголеної жіночої постаті. Водночас у мистецтві екслібрису відображено і серйозні теми – історії України, козацтва.

Про родові герби як основу екслібрису
Екслібриси набули поширення у 16 – 17 століттях. Зокрема, цей мистецький витвір мав гетьман Іван Мазепа. У мене є графічний відбиток портрета Мазепи і його екслібрис. Думаю, що початки екслібрису варто шукати у родових гербах. Річ у тім, що до середини ХІХ століття книги видавали з окремих зошитів. Замовник приносив їх у палітурну майстерню, де ці зошити прошивали та робили обкладинки. Замовники були дуже багаті, тому замовляли шкіряні палітурки. Найціннішою була жовто-коричнева шкіра з розписом, на якій назву витискали золотом. Отож тоді виникли суперекслібриси – їх ставили на обкладинці, це був відбиток із золотом. Такі книги 17 -- 18 століть коштують удвічі дорожче, аніж аналогічні без суперекслібриса.


Про багатих власників екслібрисів
Переважно власниками таких суперекслібрисів були князі, графи, королі. Наприклад, величезну бібліотеку і, звісно, власний суперекслібрис у формі родового герба мали графи Любомирські. Найбільшими колекціонерами книг у Європі були князі Чарторийські. Вони поповнювали колекцію з покоління в покоління. Величезну книгозбірню вони надбали завдяки своїм представникам у Європі, які їх купували. Окрім суперекслібрису, кожне покоління графів Чарторийських мало екслібрис. Якщо книга була особливо цінною, то екслібрис ставили у кутку другої сторінки. Зараз частина колекції Чарторийських є у Кракові, ще частина – у Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Коли графіка стала більш доступною, то суперекслібриси перетворились на звичайні екслібриси, які розміщують на третій сторінці видання. Натомість, якщо йдеться про печатку-екслібрис, то її можна ставити на якій завгодно сторінці.

Про злет екслібрису та втрату інтересу до нього
Екслібриси стали популярними у другій половині ХІХ століття, за австрійських часів, потім був злет цього мистецтва у міжвоєнні роки.  Інтерес до екслібрисів виявляли і тоді, коли Україна здобула незалежність. Однак останніми роками він помітно згас.

Про бібліотечні екслібриси
Звісно, в бібліотеках нині поширені переважно штампи, хоча раніше також були екслібриси, втім вони так само виконували роль індетифікації бібліотеки. Наприклад, такий екслібрис мала бібліотека Студіону – студентського товариства,  яке організував Андрей Шептицький. Також екслібриси мала Святоюрська бібліотека. Втім усі вони найперше відображали характер бібліотеки та її скерованість. Наприклад, бібліотеки монарших орденів були пов’язані з їхніми патронами. Однак часто екслібриси мали суто формальний характер, зокрема, екслібриси дитячих бібліотек вирізнялися зображенням матері й дитини.

(Далі буде ще цікавіше…) 

понеділок, 19 січня 2015 р.

Коли побут перемагає святість

Воно таки незвично святкувати Водохреща під дощем, який переходить у сніг. Під ногами бруд, в країні війна. Велике християнське свято мало б стати промінчиком світла у цій надто скрутній ситуації. Воно, напевне, так і є, надто спостерігаючи за великим числом вірян, які хочуть набрати води, яка у цей день набуває особливих властивостей.
Знимка: gazeta.lviv.ua

Але я не про свято взагалі, а про деякі його деталі. Ті, які стали для нас уже звичними, і над якими можливо ми переважно не замислюємось.
У багатьох львівських церквах воду освячують ще 18 січня, а вже 19 січня на площі Ринок відбувається велике загальноміське водосвяття. За участі священиків усіх конфесій, з пишною церемонією – хоча є можливість набрати свяченої води у церкві, поблизу дому, чимало людей приходить у центр міста, і вже, коли митрополит (цього року це був Високопреосвященний владика Димитрій, Митрополит Львівський і Сокальський Української Православної Церкви Київського Патріархату), своє слово скажуть владні мужі (кодного року їх склад зазвичай міняється, цього року це були Андрій Садовий, Петро Колодій та Олег Синютка) люди, які прийшли на головний майдан міста можуть набрати води, яка вже набула особливих властивостей. І тут починається невелика штовханина. І навіть та обставина, що і міський голова, і священики кажуть, що води вистачить усім (чан, з якого набирають воду вміщає 2000 літрів) не зупиняє тих, хто хоче швидше і більше набрати води.
Але справа не лише у тому, а й у посудині, в яку набирається свячена вода – пластмасові пляшки, в яких перед тим невідомо-що зберігалось – можливо молоко, можливо газована вода, можливо…
Можливо вони перед тим були добре помиті, а можливо і не дуже – у кожного своє уявлення про акуратність та охайність. Можливо це і скляний посуд, але так само багаторазового використання. Плящечки, які були з нагоди свята помиті, звільнено їх попередній вміст. І що і ніколи не бачу – спеціальної посудини, гарно зробленої та оздобленої, так, щоб це зразу було видно – у ній зберігається винятково освячена вода і нічого іншого, суєтного і дріб’язкового. У помешканні вона стоятиме не поміж слоїчками з олією та крупами, а в особливому місці. Знаю, що це напевне дорого, однак побут таким чином перемагає святість.

неділя, 18 січня 2015 р.

У Львові відкрився «Сад танучих скульптур»

«Сад танучих скульптур» -- так можна назвати конкурс, який 18 січня стартував у Львові. 5 молодих скульптурів зі Львова протягом неділі створять скульптури із цього нетривкого, але дуже гарного матеріалу. Головна особливість конкурсу – він відбувається під відкритим небом, при тому, що у Львові уже кілька днів поспіль стоїть плюсова температура, а у неділю вранці навіть накрапав дощ. Зауважимо також, що у місті вже кілька днів поспіль немає снігу – цієї зими він пролежав лише кілька днів. Організатор конкурсу Ольга Гренюх каже, що лід для конкурсу їм надало одне з підприємств, яке займається промисловим виробництвом льоду. Вона сподівається, що цього року скульптуру зможуть простояти бодай три дні.
Знимка www.afishalviv.net

І хоча організатори не обмежували скульпторів у тематиці, однак в основному вони робитимуть скульптури новорічно-різдвяної тематики, також будуть скульптури, присвячені символу цього року – козі.
Скульптор Дарія Льошкіна каже, що вона робитиме скульптуру присвячену одному із символів християнства – рибі. За її словами така скульптура буде дуже зрозумілою дітям.
Також вона розповіла, що вже не вперше робить скульптури з льоду і вважає його надзвичайно хорошим матеріалом --  такі твори вражають своєю прозорістю, ну а увечері їх краса розкрється повністю, коли скульптури будуть підсвічені.

Втім скульптури не лише робитимуть свої твори, а й проведуть майстер-клас для дітей. Звісно, він користуватиметься особливою популярністю, адже це чи не єдине місце у Львові, де у ці зимові дні можна побачити справжній лід.

субота, 17 січня 2015 р.

Сто львівських кав’ярень із Гансом Частина 1.

Зараз одна зі львівських компаній пропонує клієнтам тур по львівських кав’ярнях із розповідями про ці заклади та дегустацією їхніх напоїв та наїдків. Таке собі водіння кози як вид екскурсії. Втім, водити козу нинішніми кав’ярнями – це одне. Інше – провести таку подорож не лише в просторі, але й в часі, відмотавши назад років 30. Здавалося б, не так багато, однак насправді це період, за який виросло ціле покоління і кардинально змінився уклад життя. Сучасні кав’ярні, хоч і різняться стилями, таки мають певний присмак гламурності. Інша річ -- кнайпи 70-80-х років, які не витримали конкуренції зі своїми молодшими братами та новими смаками. Втім у тих кав’ярнях залишився дух минулої епохи, який не був совіцьким. Власне, цікавою є неофіційна атмосфера того часу, яка здебільшого не потрапляє в підручники історії. Чим і як жили люди за совіцької влади, що робили у вільний час, яким було закулісся творчого життя та побратимства – все це зазвичай залишається поза увагою істориків. Однак саме з таких речей можна створити реальну мозаїку того життя, яке вирувало зовсім недавно. А для цього найліпше вирушити на екскурсію старими львівськими кнайпами – тими, що подекуди збереглися, і тими, які зникли разом зі своєю епохою. Цього разу моїм гостем є чудовий знавець старих львівських кнайп, їх відвідувачів і традицій, відомий львівський журналіст, псевдонім якого – Ганс. Саме той, що тривалий час вів у газеті «Ратуша» рубрику «Сто рядків від Ганса». Отож нашим екскурсоводом є Ганс, або ж Олесь Ганущак.

Олесь Ганущак (Ганс) знає все про старі львівські кнайпи

Свою екскурсію, чи то пак «водіння кози», ми почали з сучасної вулиці Бандери, де була така кнайпа. «Вона була цікава тим, що туди приходив один генеральський синок. На початку тодішньої вулиці Енгельса (тепер Коновальця) був будинок, де він жив, і у тому ж будинку вперше у Львові показували сороміцьке кіно, звісно, нелегально», -- розпочав розповідь Ганс.
– У ті часи був популярний анекдот: «У вірменського радіо запитали, що таке міжнародна порнографія. На радіо відповіли: тим займаються шведи, фільмують поляки, дивляться львів’яни і розказують москалям». Потім той генеральський синок виїхав, однак розповідають, що будинок так і не перепрофілювали, досі на його вікнах -- жалюзі, а навколо -- огорожа, туди постійно приїжджають гонорові машини, кажуть, що там дуже дорогі дівчата.
Вулиця Степана Бандери навпроти Львівської політехніки. Колись тут наливали, тепер -- рахують гроші 


У пивниці на початку вулиці Антоновича була кнайпа «Юлія», яка мала дві зали – в одній наливали пиво, у другій – міцніший алкоголь. Її завсідниками були дві категорії відвідувачів, перша -- дівчата, однак вже не такі дорогі, друга – хлопці, які там постійно грали в карти. Казали, що разом з дівкою там можна було ще щось «підчепити», але добре, що поруч, на Енгельса (тепер Коновальця), є шкірвендиспансер, де одразу можна вилікувати те, що «підчепив» із дівкою. Також тому закладу хронічно не щастило на кухарів, а на кухні була несправна вентиляція, тож якщо там смажили мойву, то всі запахи йшли в зал, на відвідувачів.


Мандруємо далі. Зараз на перехресті Антоновича – Бандери – Русових є піцерія «Челентано», однак колись там було кафе «Світлиця». У ньому, звісно, можна було посидіти, однак взагалі там було незатишно через постійні протяги. Згодом кришнаїти зробили у ньому дієтичну їдальню для злиденних, для чого на двох мотоциклах привозили обіди. Звісно, міцного алкоголю там не було, однак можна було випити пива. Якось у центрі зустрів знайомого, який пожартував, що, мовляв, розуміє, чому я не закушую – зранку тобі кришнаїти привезли обід і ти ним наївся…
Наступний заклад на вулиці Бандери – «Лілея», де завжди, пам’ятаю, була чиста та охайна кухня. Хоча яка там кухня, це була так звана «професорська кнайпа», яка отримала назву тому, що розташована якраз навпроти «Політехніки» – туди під час сесії приходили студенти та викладачі й за горнятком кави і канапкою складали сесії. Зрештою, приходять вони туди і зараз. Років 40 там незмінна господиня пані Катерина – така порядна, мила галицька жіночка. І що цікаво, на закусь, окрім добрих канапок, вона пропонує помідори, квашені огірки та сливки домашнього виробництва – дуже смачно.

(Далі буде ще цікавіше…)