Львівський репортаж: Площа імені християнського святого посеред єврейської дільниці

четвер, 15 січня 2015 р.

Площа імені християнського святого посеред єврейської дільниці

Чи не в кожному місті є площі, які ніби «ховаються» від гамору і суєти, залишаючись осторонь великих вулиць. Це такі собі осередки тиші, спокою та розміреного життя, і якби їх трохи ліпше облаштувати, вони стали б чудовими місцями для відпочинку, адже потрібно часом побути у спокої. Це на проспекті Чорновола, надто на його початку, вирує життя: бібібкають автомобілі, поспішають пішоходи, штовхаючись на зупинці в очікуванні маршрутки. Дещо спокійніше, хоча все одно гамірно на паралельній вулиці Богдана Хмельницького. А якщо пройти невеличкими вуличками, скажімо, від скляної недорікуватої висотки на проспекті Чорновола, де міститься обласне управління статистики, то можна потрапити на дуже спокійну площу. Простору тут вистачає, старих сецесійних будинків так само. Помітно лише певну необлаштованість для пішоходів – немає тут зручних лавочок, бодай невеличкого скверика (площі досить), щоб можна було зупинитись на півгодини.

Синагога на розі вулиці Вугільної та площі святого Теодора

Отож, ми на площі Святого Теодора – майже у самому центрі Львова, точніше, в історичному центрі. Саме неподалік від площі Святого Теодора на дуже короткій вулиці Веселій у жовтні 2014 року львівські археологи під керівництвом Олега Осаульчука знайшли залишки поселення 7 століття, яке належало до празько-корчакської культури і було попередником нашого міста. Науковці припускають, що саме на місцевості між Високим Замком та руслом Полтви (а звідси до проспекту Чорновола, під яким вона тече, кілька десятків метрів) і заснував король Данило нове місто, яке нарік на честь сина Львовом. Зараз науковці вивчають іншу версію, за якою у Львова два співзасновники – той-таки Данило Галицький та його син Лев. Однак цей нюанс не змінює суті події. Втім маємо ще один доказ древності цієї частини Львова. Якщо із площі Теодора підете по короткій, але дуже крутій (завдовжки усього 95 метрів, а підіймається на 9 метрів) вулиці Мулярській, то опинитесь навпроти однієї з найстаріших львівських церков Святого Миколая.

Трансформаторну будку досі ніхто не облагородив

Однак площа Святого Теодора цікава не лише як одна з найдавніших у Львові, а й як важливий осередок життя львівського єврейства. Власне до площі прилягає коротка вулиця Вугільна, точніше, єдиний будинок, який на ній зберігся – колишня хасидська синагога Якова Ґлянцера. Щоправда, адреса в такому разі доволі умовна, адже одна стіна синагоги виходить таки на площу Святого Теодора. Річ навіть не в тім, що це одна з небагатьох синагог, які збереглися у Львові. У радянські часи вона відіграла неабияку роль у єврейському житті Львова. Як розповів найстаріший єврейський культурний діяч Львова Борис Дорфман (http://lvivreport.blogspot.com/2014/09/blog-post_4.html), синагога на Вугільній працювала до 1962 року, аж поки її не зачинили і не зробили там спортзал. Втім саме у цій синагозі ночували євреї перед виїздом до Ізраїлю, коли вже зібрали необхідні документи і спакували валізи. Колись на сусідній вулиці Веселій були єврейські крамниці, в яких торгували капелюхами. На стіні ще й зараз можна побачити залишки реклами капелюхів та написів на ідиші. До речі, подейкують, що Веселою вулицю назвали жартома. Не знаю, чи то правда, але жарт виявився таким вдалим, що й зараз, глянувши на табличку, усміхаєшся. Жарт, якому вже понад століття, зберігає свою чарівну силу.

Але таки повернемось на площу Святого Теодора – у радянські часи її роль у транспортному житті міста була помітнішою, оскільки на просторій площі містилися кінцеві зупинки кількох автобусів. Тепер тут кінцеву зупинку має лише маршрутне таксі N8, завдяки чому площа доволі спокійна і не гамірна. Можливо, це й непогано. Варто лише впорядкувати дитячий майданчик на перехресті з Мулярською, можливо, зробити кілька клумб, невеликий скверик з лавочками та цікавими ліхтарями – і площа виглядатиме зовсім по-іншому. Зрештою, архітектори можуть запропонувати й інші варіанти. Їм усе таки за це гроші платять. Та й у «Львівській політехніці» вони п’ять років на це вчились.