понеділок, 19 січня 2015 р.

Коли побут перемагає святість

Воно таки незвично святкувати Водохреща під дощем, який переходить у сніг. Під ногами бруд, в країні війна. Велике християнське свято мало б стати промінчиком світла у цій надто скрутній ситуації. Воно, напевне, так і є, надто спостерігаючи за великим числом вірян, які хочуть набрати води, яка у цей день набуває особливих властивостей.
Знимка: gazeta.lviv.ua

Але я не про свято взагалі, а про деякі його деталі. Ті, які стали для нас уже звичними, і над якими можливо ми переважно не замислюємось.
У багатьох львівських церквах воду освячують ще 18 січня, а вже 19 січня на площі Ринок відбувається велике загальноміське водосвяття. За участі священиків усіх конфесій, з пишною церемонією – хоча є можливість набрати свяченої води у церкві, поблизу дому, чимало людей приходить у центр міста, і вже, коли митрополит (цього року це був Високопреосвященний владика Димитрій, Митрополит Львівський і Сокальський Української Православної Церкви Київського Патріархату), своє слово скажуть владні мужі (кодного року їх склад зазвичай міняється, цього року це були Андрій Садовий, Петро Колодій та Олег Синютка) люди, які прийшли на головний майдан міста можуть набрати води, яка вже набула особливих властивостей. І тут починається невелика штовханина. І навіть та обставина, що і міський голова, і священики кажуть, що води вистачить усім (чан, з якого набирають воду вміщає 2000 літрів) не зупиняє тих, хто хоче швидше і більше набрати води.
Але справа не лише у тому, а й у посудині, в яку набирається свячена вода – пластмасові пляшки, в яких перед тим невідомо-що зберігалось – можливо молоко, можливо газована вода, можливо…
Можливо вони перед тим були добре помиті, а можливо і не дуже – у кожного своє уявлення про акуратність та охайність. Можливо це і скляний посуд, але так само багаторазового використання. Плящечки, які були з нагоди свята помиті, звільнено їх попередній вміст. І що і ніколи не бачу – спеціальної посудини, гарно зробленої та оздобленої, так, щоб це зразу було видно – у ній зберігається винятково освячена вода і нічого іншого, суєтного і дріб’язкового. У помешканні вона стоятиме не поміж слоїчками з олією та крупами, а в особливому місці. Знаю, що це напевне дорого, однак побут таким чином перемагає святість.