субота, 10 січня 2015 р.

Різдво гуцульське та бойківське

Продовжуємо бесіду з директором Інституту етнографії НАН України Степаном Павлюком про різдвяні звичаї українців. Цього разу розмовляємо про регіональні відмінності зимових святкувань в Україні.

Про регіональні відмінності Різдва
Звісно, Різдво має спільну основу, однак у кожному регіоні України є свої особливості та акценти, які можна помітити, уважно вивчаючи святкування Різдва у різних етнографічних регіонах України.
Наприклад, сюжети модифікували відповідно до місцевих потреб – соціальних, політичних, культурних, залучали місцевих персонажів. У вертепах, окрім основних персонажів, фігурують солдат, жид, лихвар, господар, відповідно до того, що було акцентом у житті регіону. У колядках відображено місцевий колорит, вони різняться сюжетами. Так можна розпізнати бойківські, лемківські та гуцульські. У гуцульському сюжеті переважають згадки про вівчарство, тваринництво, колядники просять допомоги саме в цій сфері. А у бойків переважає аграрний мотив. У текстах їхніх колядок відображено основне знаряддя хліборобської праці -- плуг, яким заорювали землю. Є навіть танець для того, щоб капуста родила. У лемківських колядках також домінує аграрний мотив, але до них проникає сюжетика з польськими і угорськими акцентами, тому що сусідами лемків були поляки та угорці. Особливо це помітно у вертепах. Наприклад, жовніра одягають по-польськи чи по-угорськи у місцевостях, які межують із польськими та угорськими землями. Висміюють пана-поміщика, який ходить у польському чи угорському строї. Є надзвичайно цікаві вкраплення у дійство.
Різдвяні віншування на Сході України також мають певні особливості, відрізняються мелодикою. Наприклад, у Карпатах вона має коломийковий характер. Натомість у степовій частині ритми розлогі, легкі. Натомість сюжет практично однаковий всюди, скрізь співають пісні «Бог предвічний» чи «Нова радість стала».
Різдво на лижах. Знимка: misto-market.com.ua

Про зміну звичаїв
Зміни пособу життя, безумовно, відображено у світоглядній і духовній сферах. У сюжетах колядок переважає мотив віри, що коли покликати богів, вони прийдуть і сядуть вечеряти, це допоможе досягти успіху. Але змінився спосіб життя, залишився суто емоційний момент вшанування господаря.

Про святкування у містах
У селі обов’язково колядували під будинком – це було велично, гучно, було чути на все село, у місті це вже неможливо, бо є багатоповерхові будинки, і тому заходять у квартиру. Очевидно, що і таких великих гуртів у місті немає. Хоча місто – це те саме село, яке жило спочатку на околиці, а потім все більше входило в місто, і тому сюжетика і мелодика практично не змінилися.
Марія Янко. Молитва із серії "Різдво на Лемківщині" Львів. Туш, пензель. Знимка: lemky.com


Про те, де найбільше зберегли  традиції Різдва
У кожному регіоні свій стиль святкування. Колядницькі громади характерні для Карпат, Полісся, Поділля. На Поліссі, Поділлі ходять жінки, а у нас, бойків, лемків, гуцулів, лише чоловіки. Також ці звичаї добре збереглися на Волині, на давньому Поліссі – в Дубровиці, Малині. Натомість під Києвом традиції знепали, хоч і відроджуються зараз, але вже у формі сільських гулянь. Я не знаю в Карпатах такого села, де б не шанували різдвяні звичаї. Втім там є певні обмеження, скажімо, на Бойківщині на Святвечір не можна ходити в гості, бо родина має бути сама, спілкуватися з Христом, але вже на Різдво після вранішньої служби Божої починаються походи колядницьких гуртів. До участі у вертепі готуються тривалий час, щоб вивчити всі сцени, які є у сюжеті. На Бойківщині село ділиться на гурти – фавки, до яких входять по 50 будинків, підготовка триває три ночі. У радянські часи в селах, у яких відстоювали право на громадські заходи, вертепи ходили тільки вночі. Це було пов’язано із заборонами на святкування, часто жорстокими.
У селі Хащувате Сколівського району, що на межі зі Закарпаттям, вертеп ходив завжди, навіть у часи найжорстокіших заборон. Це чи не єдине село, де вертеп був щороку. Одного разу туди на Різдво боротись із вертепом виїхав навіть особисто перший секретар райкому партії Касютнич, звісно, з міліцією. На щастя, упіймати нікого їм так і не вдалось, хоча хлопець, який грав чорта, весь час крутився поруч з ними. Він міцним ременем прив’язав хвіст із колючого дроту, отож комуністичний секретар спробував його схопити за того хвоста, але тільки подряпав собі руку, натомість хлопець, який грав роль чорта, втік. Тепер практично кожне село відродило вертепні гурти.
село Манява, Івано-Франківщина 1887 рік Знимка: etnoua.info


Про те, чи був різдвяний вечір 1947 року найсумнішим в українській історії
Я не думаю, що Святвечір 1946 року чимось відрізнявся від попереднього чи наступного, просто 1947 року знайшовся автор, який написав цю колядку. На жаль, сумних святвечорів у нашій історії було багато. 1946 року ще був активний партизанський рух, а у 1947 -- 1948 роках проти повстанців кинули регулярні війська. Виконуючи сталінську постанову про боротьбу з бандформуваннями, виселяли людей, спалювали села, жорстокість була просто цинічна.

Про нові традиції колядування
Зараз народжуються нові пісні та колядки з повстанською сюжетикою. Вони змінюються відповідно до епохи, до подій, які переживає регіон та Україна, однак основа колядок і пісень залишається. Втім зараз уже є певна інерція, немає активності, в деяких селах звужується феєрія різдвяних свят.

Про відродження різдвяних звичаїв у містах
Їх відроджують, адже в цьому є потреба. Щоправда, відродити у повному обсязі все це неможливо. Багато речей у місті зробити складніше, тому це відбувається на різноманітних фестивалях.

(Захопливе завершення. Цікавий початок див.:http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_63.html та http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_23.html)