Безславний ювілей Славська-2

Обласна адміністрація краще за істориків знає, коли заснували курортне містечко

Цього року Львівська обласна адміністрація вирішила побавитись у гучні ювілеї. Привід для цього знайшовся доволі легко, що дуже важливо – далеко від Львова, і що найважливіше – дає привід освоїти під благим приводом чималі бюджетні кошти. Отож за одним із розпоряджень Львівського намісника Олега Синютки цього року належить відзначити 1000-ліття славного селища Славське. Для цього навіть створили оргкомітет у який, звісно, увійшов керівник облавтодору а також заступник голови Юрій Підлісний, ну і (за згодою) селищний голова Михайло Кінаш. На жаль чи на щастя до підготовки ювілею не залучено жодного фахового історика. Втім найпікантніше, що судячи по всьому, чиновники навіть не порадились з істориками стосовно обґрунтованості такого ювілею. У результаті чого у ЗМІ з’явився лист за підписом низки науковців істориків та етнологів у якому стверджується, що згаданий ювілей не має під собою жодного підґрунтя – письмові свідчення говорять, що селище вперше згадується лише під 1483 роком, так само там не проводилось жодних археологічних досліджень, які б могли підтвердити реальну дату заснування селища. Що цікаво, у своєму розпорядженні чиновники так само не подбали про проведення наукових досліджень стосовно історії селища. А вже коли у ЗМІ з’явились обгрунтовані заперечення науковців обласна влада тихо «з’їхала» з теми день селища вже відзначали без згадки про «ювілей». 

Однак нас зацікавила тема – коли ж насправді на Бойківщині з’явились села та містечка, коли і як цей край було заселено людьми. Про це я розмовляв з директором інституту етнографії НАН України, академіком Степаном Павлюком.

Знимка trostian.at.ua

Про те, чи варто в такий спосіб привертати увагу до Славського

Звісно, увагу до Славського потрібно привертати, так само у нього треба вкладати кошти та інвестиції, однак не можна робити це у такий дуже невдячний спосіб. Це невігластво, такі речі не можна робити – це обман людей. Це низького калібру дії, тож в обласній адміністрації, могли б подумати, що поруч є інші села – Гребенів, Тухля, те саме Сколе – чому б їх не возвеличувати, не відзначити їхній «ювілей».

Про помилки, які іноді допускають відомі вчені та про те, чи вони їх визнають

Датування населених пунктів – доволі складне заняття і навіть досвідчені вчені допускають при цьому помилки. Наприклад, дуже добротний дослідник Леонтій Войтович написав, що в ХІ столітті на території сучасного Сколівського району виникло близько десяти сіл. Однак згодом він докладніше вивчив це питання та визнав власну помилку. Тепер він сам іронізує із себе, що він так швидко заселив карпатську Бойківщину, і каже, що це була гіпотеза, яка базувалась винятково на легенді, а не конкретних документальних даних. (доктор історичних наук, професор Леонтій Войтович став один із авторів листа у якому йдеться про безпідставність ювілею Славського. – О.С.).

Якщо йдеться про те, що необхідно вкласти кошти у селище Славське, я би радив обласній адміністрації відмовитись від згадки про 1000-літній ювілей, визнати, що Славське таки засновано у 15 столітті – нічого поганого у тому немає.

Знимка davaypoedem.com

Про ювілей села Пеняки

Нещодавно я отримав запрошення на святкування ювілею села Пеняки – це дуже цікаве поселення, яке є батьківщиною графа Дідушицького – засновника Львівського природознавчого музею, мецената та патріота, поляка, який був дуже прихильний до українців. Село Пеняки має багато унікальних пам’яток, цього року вони святкують ювілей, оскільки перша писемна згадка про село Пеняки датується 1415 роком. І вони чітко, як цивілізовані люди відзначають 600-літній ювілей, при цьому не стверджують, що вони є старіші за Київ. Саме тому 10 докторів наук висловили своє обурення малограмотними діями львівської влади.

Про «натягнутість» дати заснування Києва

Ми не маємо точних документальних про те, коли заснований Київ. Однак є пам’ятки, які свідчать, що там було поселення. Ми не знаємо його назви, це інше питання. Однак, якшо повернутись у наші гори то мене не цікавить, чи поселення, яке там було називалось Славське, чи якось інакше. Ми в Карпатах знаходимо неолітичні сокири – то чи означає, що маємо казати, що Славську кілька тисяч років? Чи моїй рідній Волосянці? Є всі підстави стверджувати, що Славсько виникло дійсно пізніше, і його назва, ймовірно, пішла від імені Славко, Славко-о, бо тоді населені пункти називалися за іменами власників чи впливових людей. Маємо 700-сторінковий довідник про назви, які зустрічаються в Карпатах, який уклав відомий дослідник Михайло Худаш де він наводить дані, що переважна більшість населених пунктів походило від імені власника, господаря, якоїсь поважної особи.

Музей Бойківщина у Самборі Знимка bojky.wordpress.com

Про використання археології для спотворення дати заснування населеного пункту.

Я не думаю, що для цього використовується археологія, то є трохи банально. Для датування, для уточнення історичних подій користуємось писемними та матеріальними пам’ятками, фольклором та переказами, і коли сукупно бачимо, що більшість фактів підтверджують це, то ми можемо говорити або гіпотетично, або достовірно, що так було.

Про реальну дату заснування галицьких сіл

Справді, коли ми хочемо встановити дату заснування поселення – ми кажемо або про письмову згадку, або про непоодинокі археологічні матеріали, що можуть свідчити, що там велося господарське життя. Однак археологічні матеріали не можуть встановити точної дати, там може бути похибка навіть в межах століття. І навіть якщо маємо першу згадку, це не означає, що саме того року було засновано село чи місто. Звісно, ще до першої згадки там вже було господарське життя. Так було, наприклад, і у випадку Києва, який розташовано на такому зручному місці, де були і гаї, і вода, що дозволяло розвиватись і мисливству, і рибальству. Звичайно, що можна сказати, що Києву 1500 років, але це лише припущення.

Знимка bojky.wordpress.com

Про дату заснування Львова.

Знову ми не можемо говорити про якісь точні датування. Олег Осаульчук який робить багато археологічних розкопок у Львові, має підстави говорити, що поселення тут було набагато раніше, аніж вперше згадується Львів. Але нам ніколи не буде дано знати, як ті поселення називалось. Те, що поселення на території Львова були раніше, не підлягає сумніву, адже міста ніколи не виникали на порожньому місці. Тим більше, що Львів виник на перехресті доріг, де йшли постійні міграції з півночі на південь, це була дуже активна територія.

(Продовження. Поч. див. http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/1000-1483-30-1015-8-1483-15-100-200.html)

Безславний ювілей СлавськаОбласна адміністрація краще за істориків знає, коли заснували курортне містечко Цього року Львівська обласна адміністрація вирішила побавитись у гучні ювілеї. Привід для цього знайшовся доволі легко, що дуже важливо – далеко від Львова, і що найважливіше – дає привід освоїти під благим приводом чималі бюджетні кошти. Отож за одним із розпоряджень Львівського намісника Олега Синютки цього року належить відзначити 1000-ліття славного селища Славське. Для цього навіть створили оргкомітет у який, звісно, увійшов керівник облавтодору а також заступник голови Юрій Підлісний, ну і (за згодою) селищний голова Михайло Кінаш. На жаль чи на щастя до підготовки ювілею не залучено жодного фахового історика. Втім найпікантніше, що судячи по всьому, чиновники навіть не порадились з істориками стосовно обґрунтованості такого ювілею. У результаті чого у ЗМІ з’явився лист за підписом низки науковців істориків та етнологів у якому стверджується, що згаданий ювілей не має під собою жодного підґрунтя – письмові свідчення говорять, що селище вперше згадується лише під 1483 роком, так само там не проводилось жодних археологічних досліджень, які б могли підтвердити реальну дату заснування селища. Що цікаво, у своєму розпорядженні чиновники так само не подбали про проведення наукових досліджень стосовно історії селища. А вже коли у ЗМІ з’явились обгрунтовані заперечення науковців обласна влада тихо «з’їхала» з теми день селища вже відзначали без згадки про «ювілей». Однак нас зацікавила тема – коли ж насправді на Бойківщині з’явились села та містечка, коли і як цей край було заселено людьми. Про це я розмовляв з директором інституту етнографії НАН України, академіком Степаном Павлюком. Про те, на чому базується дата заснування населених пунктів Датування повинно базуватись на двох фундаментальних речах – на писемних згадках, де йдеться про те, що поселення вже існує. А друге – артефакти – мають бути археологічні пам’ятки, які підтверджують, що там вже є поселення, йшло життя, велася господарка. Стосовно Славська – я не знаю, кому прийшла в голову ідея з легенди про смерть князя Святослава, яка сталась за 30 кілометрів від Славського у 1015 році, коли один із синів Володимира після його смерті тікав у гори, про що у «Повісті минулих літ» написано: «К горе Угорской», тобто в Угорські гори. Невідомі, чи він тікав, щоб отримати підтримку, аби заволодіти великокнязівським престолом у Києві, чи у Моравію, де теж була сильна держава. Однак на сьогодні відомо, що вбивці князя Святослава, який не був у цьому поході «скололися списами» з дружинниками в урочищі, яке тепер називається Святославове. У цьому урочищі ще Корнило Устиянович у середині ХІХ століття знайшов 8 запалих горбків. Потім їх буде досліджувати відомий український археолог Олександр Онисимович Ратич який там знайшов сліди кінної упряжі, залишки зброї, стріл, наконечники. Тому ми можемо говорити, що там була «січа злая», але інших артефактів, які підтверджують заселення карпатського регіону немає. Про письмові підтвердження реальної дати заснування Славська Є інша пам’ятка – доктор Папе, який описував карпатський край у своїй праці «Сколівщина» де він дає інформацію про заснування тамтешніх сіл. Якими документами він керувався – невідомо, припускаємо, що він мав підстави так говорити, що 1483 року було засновано Славське. Сусіднє Сколе – засновано десь у тому ж періоді. Він стверджує, що на Сколівщині у 15 столітті було засновано багато сіл. Про те, де взяли жінок засновники Славська Це навіть не переказ, а легенда, про те, що уцілілі воїни Святослава розбрелися по цьому масиву, пішли навпроти течії річки і там заснували поселення. Питання – скільки їх могло бути, там же тікала не армія, а лише князівська дружтна. Зауважу, що у ті часи 100-200 чоловік – це вже вважалась велика армія, князівська дружина – це ще менше воїнів. Також виникає питання: як вони могли розбрестися по цій місцевості, адже там ще не було поселень? Де вони взяли жінок? Адже без цього неможливе було заснування поселень. У підсумку маємо некоректна ситуація, коли обласна адміністрація дає розпорядження про святкування ювілею, Юрій Підлісний призначений головою оргкомітету святкування «1000-ліття Славська». Але не можна творити такої неправди, адже зараз історики, вчені намагаються виправити неправди, яка поширювались у совіцькі і навіть польські часи. Звідки пішла назва Славсько? Про Сколе переказують, що «скололися списами дружинники двох братів» і начеб то від того пішло Сколе. Славсько від того, що туди дійшли воїни князя Святослава, які уцілили. Але оскільки вони боролись за життя свого князя, якого вони не вберегли, бо він був проколотий списами, але чомусь вони стали славними. Отака є версія походження назви Славське. Втім назва Сколе могла бути і від урвищ, скель, які там є. Легенда про битву в околицях Славська справді ґрунтується на подіях 1015 року – я це уважно дослідив, і навіть виявив, що ця битва відбулась у вересні 1015 року. Я брав літопис, «Повість минулих літ», брав, коли сестра Предислава відправилась до Ярослава Мудрого, який княжив у Новгороді, у літописі точно сказано, коли ця подорож відбулась, також сказано, що у цей час Святослав вирушив у гори. Я зібрав ці дані та гіпотетично вважаю, що «січа злая» відбулась у вересні 1015 року. Натомість немає ніяких письмових даних, не проводилось жодних археологічних розкопок, інших літописних свідчень про існування Славського у цей період не має. (Далі буде цікавіше…)

Обласна адміністрація краще за істориків знає, коли заснували курортне містечко

Цього року Львівська обласна адміністрація вирішила побавитись у гучні ювілеї. Привід для цього знайшовся доволі легко, що дуже важливо – далеко від Львова, і що найважливіше – дає привід освоїти під благим приводом чималі бюджетні кошти. Отож за одним із розпоряджень Львівського намісника Олега Синютки цього року належить відзначити 1000-ліття славного селища Славське. Для цього навіть створили оргкомітет у який, звісно, увійшов керівник облавтодору а також заступник голови Юрій Підлісний, ну і (за згодою) селищний голова Михайло Кінаш. На жаль чи на щастя до підготовки ювілею не залучено жодного фахового історика. Втім найпікантніше, що судячи по всьому, чиновники навіть не порадились з істориками стосовно обґрунтованості такого ювілею. У результаті чого у ЗМІ з’явився лист за підписом низки науковців істориків та етнологів у якому стверджується, що згаданий ювілей не має під собою жодного підґрунтя – письмові свідчення говорять, що селище вперше згадується лише під 1483 роком, так само там не проводилось жодних археологічних досліджень, які б могли підтвердити реальну дату заснування селища. Що цікаво, у своєму розпорядженні чиновники так само не подбали про проведення наукових досліджень стосовно історії селища. А вже коли у ЗМІ з’явились обгрунтовані заперечення науковців обласна влада тихо «з’їхала» з теми день селища вже відзначали без згадки про «ювілей». 

Однак нас зацікавила тема – коли ж насправді на Бойківщині з’явились села та містечка, коли і як цей край було заселено людьми. Про це я розмовляв з директором інституту етнографії НАН України, академіком Степаном Павлюком. 

Знимка ua.vlasenko.net

Про те, на чому базується дата заснування населених пунктів

Датування повинно базуватись на двох фундаментальних речах – на писемних згадках, де йдеться про те, що поселення вже існує. А друге – артефакти – мають бути археологічні пам’ятки, які підтверджують, що там вже є поселення, йшло життя, велася господарка. Стосовно Славська – я не знаю, кому прийшла в голову ідея з легенди про смерть князя Святослава, яка сталась за 30 кілометрів від Славського у 1015 році, коли один із синів Володимира після його смерті тікав у гори, про що у «Повісті минулих літ» написано: «К горе Угорской», тобто в Угорські гори. Невідомі, чи він тікав, щоб отримати підтримку, аби заволодіти великокнязівським престолом у Києві, чи у Моравію, де теж була сильна держава. Однак на сьогодні відомо, що вбивці князя Святослава, який не був у цьому поході «скололися списами» з дружинниками в урочищі, яке тепер називається Святославове. У цьому урочищі ще Корнило Устиянович у середині ХІХ століття знайшов 8 запалих горбків. Потім їх буде досліджувати відомий український археолог Олександр Онисимович Ратич який там знайшов сліди кінної упряжі, залишки зброї, стріл, наконечники. Тому ми можемо говорити, що там була «січа злая», але інших артефактів, які підтверджують заселення карпатського регіону немає. 

Про письмові підтвердження реальної дати заснування Славська

Є інша пам’ятка – доктор Папе, який описував карпатський край у своїй праці «Сколівщина» де він дає інформацію про заснування тамтешніх сіл. Якими документами він керувався – невідомо, припускаємо, що він мав підстави так говорити, що 1483 року було засновано Славське. Сусіднє Сколе – засновано десь у тому ж періоді. Він стверджує, що на Сколівщині у 15 столітті було засновано багато сіл. 

Знимка bojky.wordpress.com

Про те, де взяли жінок засновники Славська

Це навіть не переказ, а легенда, про те, що уцілілі воїни Святослава розбрелися по цьому масиву, пішли навпроти течії річки і там заснували поселення. Питання – скільки їх могло бути, там же тікала не армія, а лише князівська дружтна. Зауважу, що у ті часи 100-200 чоловік – це вже вважалась велика армія, князівська дружина – це ще менше воїнів. Також виникає питання: як вони могли розбрестися по цій місцевості, адже там ще не було поселень? Де вони взяли жінок? Адже без цього неможливе було заснування поселень. У підсумку маємо некоректна ситуація, коли обласна адміністрація дає розпорядження про святкування ювілею, Юрій Підлісний призначений головою оргкомітету святкування «1000-ліття Славська». Але не можна творити такої неправди, адже зараз історики, вчені намагаються виправити неправди, яка поширювались у совіцькі і навіть польські часи.

Знимка a7d.com.ua

Звідки пішла назва Славсько?

Про Сколе переказують, що «скололися списами дружинники двох братів» і начеб то від того пішло Сколе. Славсько від того, що туди дійшли воїни князя Святослава, які уцілили. Але оскільки вони боролись за життя свого князя, якого вони не вберегли, бо він був проколотий списами, але чомусь вони стали славними. Отака є версія походження назви Славське. Втім назва Сколе могла бути і від урвищ, скель, які там є. Легенда про битву в околицях Славська справді ґрунтується на подіях 1015 року – я це уважно дослідив, і навіть виявив, що ця битва відбулась у вересні 1015 року. Я брав літопис, «Повість минулих літ», брав, коли сестра Предислава відправилась до Ярослава Мудрого, який княжив у Новгороді, у літописі точно сказано, коли ця подорож відбулась, також сказано, що у цей час Святослав вирушив у гори. Я зібрав ці дані та гіпотетично вважаю, що «січа злая» відбулась у вересні 1015 року. Натомість немає ніяких письмових даних, не проводилось жодних археологічних розкопок, інших літописних свідчень про існування Славського у цей період не має. 

Знимка galinfo.com.ua

(Далі буде цікавіше…)

Різдво гуцульське та бойківське

Продовжуємо бесіду з директором Інституту етнографії НАН України Степаном Павлюком про різдвяні звичаї українців. Цього разу розмовляємо про регіональні відмінності зимових святкувань в Україні.

Про регіональні відмінності Різдва

Звісно, Різдво має спільну основу, однак у кожному регіоні України є свої особливості та акценти, які можна помітити, уважно вивчаючи святкування Різдва у різних етнографічних регіонах України.

Наприклад, сюжети модифікували відповідно до місцевих потреб – соціальних, політичних, культурних, залучали місцевих персонажів. У вертепах, окрім основних персонажів, фігурують солдат, жид, лихвар, господар, відповідно до того, що було акцентом у житті регіону. У колядках відображено місцевий колорит, вони різняться сюжетами. Так можна розпізнати бойківські, лемківські та гуцульські. У гуцульському сюжеті переважають згадки про вівчарство, тваринництво, колядники просять допомоги саме в цій сфері. А у бойків переважає аграрний мотив. У текстах їхніх колядок відображено основне знаряддя хліборобської праці -- плуг, яким заорювали землю. Є навіть танець для того, щоб капуста родила. У лемківських колядках також домінує аграрний мотив, але до них проникає сюжетика з польськими і угорськими акцентами, тому що сусідами лемків були поляки та угорці. Особливо це помітно у вертепах. Наприклад, жовніра одягають по-польськи чи по-угорськи у місцевостях, які межують із польськими та угорськими землями. Висміюють пана-поміщика, який ходить у польському чи угорському строї. Є надзвичайно цікаві вкраплення у дійство.

Різдвяні віншування на Сході України також мають певні особливості, відрізняються мелодикою. Наприклад, у Карпатах вона має коломийковий характер. Натомість у степовій частині ритми розлогі, легкі. Натомість сюжет практично однаковий всюди, скрізь співають пісні «Бог предвічний» чи «Нова радість стала».

Різдво на лижах. Знимка: misto-market.com.ua

Про зміну звичаїв

Зміни пособу життя, безумовно, відображено у світоглядній і духовній сферах. У сюжетах колядок переважає мотив віри, що коли покликати богів, вони прийдуть і сядуть вечеряти, це допоможе досягти успіху. Але змінився спосіб життя, залишився суто емоційний момент вшанування господаря.

Про святкування у містах

У селі обов’язково колядували під будинком – це було велично, гучно, було чути на все село, у місті це вже неможливо, бо є багатоповерхові будинки, і тому заходять у квартиру. Очевидно, що і таких великих гуртів у місті немає. Хоча місто – це те саме село, яке жило спочатку на околиці, а потім все більше входило в місто, і тому сюжетика і мелодика практично не змінилися.

Марія Янко. Молитва із серії "Різдво на Лемківщині" Львів. Туш, пензель. Знимка: lemky.com

Про те, де найбільше зберегли  традиції Різдва

У кожному регіоні свій стиль святкування. Колядницькі громади характерні для Карпат, Полісся, Поділля. На Поліссі, Поділлі ходять жінки, а у нас, бойків, лемків, гуцулів, лише чоловіки. Також ці звичаї добре збереглися на Волині, на давньому Поліссі – в Дубровиці, Малині. Натомість під Києвом традиції знепали, хоч і відроджуються зараз, але вже у формі сільських гулянь. Я не знаю в Карпатах такого села, де б не шанували різдвяні звичаї. Втім там є певні обмеження, скажімо, на Бойківщині на Святвечір не можна ходити в гості, бо родина має бути сама, спілкуватися з Христом, але вже на Різдво після вранішньої служби Божої починаються походи колядницьких гуртів. До участі у вертепі готуються тривалий час, щоб вивчити всі сцени, які є у сюжеті. На Бойківщині село ділиться на гурти – фавки, до яких входять по 50 будинків, підготовка триває три ночі. У радянські часи в селах, у яких відстоювали право на громадські заходи, вертепи ходили тільки вночі. Це було пов’язано із заборонами на святкування, часто жорстокими.

У селі Хащувате Сколівського району, що на межі зі Закарпаттям, вертеп ходив завжди, навіть у часи найжорстокіших заборон. Це чи не єдине село, де вертеп був щороку. Одного разу туди на Різдво боротись із вертепом виїхав навіть особисто перший секретар райкому партії Касютнич, звісно, з міліцією. На щастя, упіймати нікого їм так і не вдалось, хоча хлопець, який грав чорта, весь час крутився поруч з ними. Він міцним ременем прив’язав хвіст із колючого дроту, отож комуністичний секретар спробував його схопити за того хвоста, але тільки подряпав собі руку, натомість хлопець, який грав роль чорта, втік. Тепер практично кожне село відродило вертепні гурти.

село Манява, Івано-Франківщина 1887 рік Знимка: etnoua.info

Про те, чи був різдвяний вечір 1947 року найсумнішим в українській історії

Я не думаю, що Святвечір 1946 року чимось відрізнявся від попереднього чи наступного, просто 1947 року знайшовся автор, який написав цю колядку. На жаль, сумних святвечорів у нашій історії було багато. 1946 року ще був активний партизанський рух, а у 1947 -- 1948 роках проти повстанців кинули регулярні війська. Виконуючи сталінську постанову про боротьбу з бандформуваннями, виселяли людей, спалювали села, жорстокість була просто цинічна.

Про нові традиції колядування

Зараз народжуються нові пісні та колядки з повстанською сюжетикою. Вони змінюються відповідно до епохи, до подій, які переживає регіон та Україна, однак основа колядок і пісень залишається. Втім зараз уже є певна інерція, немає активності, в деяких селах звужується феєрія різдвяних свят.

Про відродження різдвяних звичаїв у містах

Їх відроджують, адже в цьому є потреба. Щоправда, відродити у повному обсязі все це неможливо. Багато речей у місті зробити складніше, тому це відбувається на різноманітних фестивалях.

(Захопливе завершення. Цікавий початок див.:http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_63.html та http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_23.html)

У «Сколівських бескидах» протягом року народилось 4 зубренят

Протягом 2014 року у Національному парку «Сколівські бескиди» народилось 4 зубренят і тепер стало цих тварин нараховує 20 голів – про це мені ексклюзивно повідомив директор національного парку Василь Бендерич. Малосніжна погода, яка зараз є у Карпатах цілком підходить цим велетенським тваринам, адже вони можуть без проблем шукати під снігом гілочки а також свій улюблений смаколик – ожину. Разом з тим зубрів підгодовують і лісничі, які працюють у Майданському лісництві – воно входить до складу «Сколівських бескидів».

zubrytsky.livejournal.com

Зубрів у національному парку розводять у рамках спільного з європейцями проекту з відновлення поголів’я цих тварин – кілька років тому 11 зубрів завезли сюди з Європи, на території Майданського лісництва зроблено спеціальний вольєр де зубри проходять акліматизацію. Це вже друга спроба відродити зубра на території Бойківщини – вперше це було зроблено у 60-х роках минулого століття, але тоді стадо внаслідок сильних морозів та снігопадів повністю загинуло.

Окрім зубрів, на території національного парку «Сколівські бескиди», живе 450 оленів, 20 ведмедів, а також козулі, кабани, рисі.