четвер, 26 листопада 2015 р.

Розмова за кавою: Віктор Морозов (2)

Віктор Морозов міцно асоціюється з образом батяра. Чоловіка, який закорінений у Львів, оскільки тут народився і провів все своє свідоме життя, блукаючи по Личакову, Клепарову та Професорській колонії. Такого собі харизматичного серцеїда – таким мали б бути правдиві львівські батяри. Однак все не так просто, і не так однозначно – Віктор справді харизматична людина, однак він не такий вже й закоренілий батяр. Хоча б тому, що народився зовсім не у Львові, а зараз і взагалі живе у далекій Канаді. Про те, як він прийшов до батярського образу, про те, як опинився за океаном і зайнявся перекладацькою роботою (а саме вона зараз є основним хлібом Морозова) Віктор правдиво і щиро розповів у програмі «Життя за півгодини».
Знимка:www.ukrmusic.org

Друзі кажуть, що Ви є безконфліктна людина, яка будь-що уникає сварок. Водночас кажуть, що Ви чудово вмієте надихнути на творчість, особливо, коли якась пісня «не йде»…
Часом сам дивуюсь, адже бувають різні ситуації, але напевне в мене така натура, я не люблю йти «стінка на стінку», тому уникаю конфліктів.
А про те, що я можу надихнути на творчість – про це навіть не думав. Звісно, у роботі на студії не обходиться без чарки, це навіть свого роду ритуал, який допомагає зняти зайву напругу в роботі. Записали пісню – сіли відпочити.

Вікторе, коли Вам набридли гастролі, то ви повернулись до перекладацької діяльності і здобули чималий успіх, особливо перекладаючи «Гаррі Потера». До того ж Вам вдавалось його перекладати швидше за росіян. Яким чином?
Можливо, адже коли у Північній Америці я зустрічаюсь з українцями, які читали «Гарі Потера» англійською і можуть порівнювати, то вони кажуть, що мій переклад кращий за оригінал.
На жаль першим отримати оригінал для того, щоб перекласти його мені ніколи не вдавалось, адже Джоана Роллінг нікому не дозволяє починати перекладати швидше, ніж побачить світ англійське видання. Але мені щастило – коли виходив оригінал, я в цей час був у Нідерландах, тож зумів його придбати. Або ж допомагали знайомі, які були за кордоном, наприклад чудовий київський поет Андрій Боднар, який зумів мені його передати через дві години, тож я одразу почав перекладати.
За цю роботу я взявся із таким завзяттям тому що з «Гарі Потером» пов’язана моя ідея-фікс українізації України. Коли з’явилась перша книга а вслід за нею фільм, я зауважив, що немає російського перекладу. Тоді я подумав, що діти подивившись фільм захочуть прочитати книгу. Однак випередити росіян мені не вдалось. Спочатку довго шукав видавця книги, адже тоді ще не було Інтернету. Потім ледве вдалось переконати Івана Малковича, що треба видати цю книгу. А вже коли цю проблему вирішили, то так само довго треба було пояснювати літературній агенції Джоани Ролінг що це за видавництво взялось видавати її книгу. А вже наступні українські переклади йшли набагато легше – ми на три місяці випереджали росіян з перекладом. Ну а 6-й чи 7-й том взагалі встановили рекорд – українська стала першою мовою, якою вийшов переклад. Втім для того, щоб це сталось мені доводилось закриватись вдома, вставати о 6-й годині ранку та лягати о 3-й ночі.

Вікторе, Вас називають засновником, популяризатором і єдиним послідовником справді української релігії вонобуддизму. Що це за релігія?
Це езотерична, втаємничена релігія про яку я ще не можу говорити. Однак її розповсюдженням займається мій найкращий послідовник Кость Москалець – у Твіттері у нього сотні послідовників, а головне – послідовниць, що мене особливо тішить. Саме тому я сподіваюсь, що вона таки оволодіє масами.

Якщо продовжити тему релігійності та обрядів, до відомо, що двічі на рік ви прилітаєте в Україну аби здійснити обряд замикання та відмикання вод. Що це за обряд?
Цей ритуал розпочався випадково. Я щороку їжджу в гості до Костя Москальця який живе біля Батурина. Одного разу у нього також гостював Василь Герасимюк – він вирішив зануритись у річку, і ми прийшли до висновку, що це сталось не випадково – тим самим він замкнув води. Потім ми почали регулярно приїжджати у місце де Сейм впадає в Десну та відмикати та замикати води. І кожного разу, коли ми правильно це робимо, то в житті відбувається щось позитивне. Наприклад, коли минулого року правильно відімкнули води, то наступного дня відбулись вибори в один тур. Цього року хочемо так замкнути води, щоб змінилась ситуація в нашій державі, коли гинуть наші хлопці.

Все ж таки, як Ви потрапили до Канади?
Разом з театром «Не журись», це було наше перше турне по Північній Америці. Причому тоді ще був Совіцький Союз, тому за візою треба було їхати в канадське посольство у Москві. А тоді мистецькі колективи могли потрапити в закордонні гастролі тільки через товариство «Україна» - там мусіли обов’язково приставити супроводжуючого.
Отож до мене та Остапа Федоришина, який був директором «Не журись» прийшов представник того товариства, який почав нас докладно про все розпитувати. Врешті він дуже скептично поставився до можливості нашого заокеанського турне, мовляв, хто ж вас випустить?
Втім у канадському посольстві нам радо допомогли з візами. Однак навіть це не гарантувало, що ми зможемо виїхати за океан. На щастя тоді була можливість мати одразу кілька паспортів, тож ми спочатку з одними паспортами поїхали до Варшави, а потім з іншими – вже вилетіли за океан. Польські прикордонники тільки ніяк не могли зрозуміти, як ми потрапили до Польщі.

Зараз Ви живете у Канаді, там маєте нову сім’ю. Можете розказати, як познайомились із своєю дружиною?
Мою дружину звати Мотря Онищук, однак спочатку я познайомився з її батьками. Це було якраз під час наших концертів у Львові, коли ми вперше виконували чимало донедавна заборонених пісень. Якраз тоді в Україну прилетіла делегація  канадських професіоналів-бізнесменів, головою делегації був мій майбутній тесть. Отож вони дуже хотіли потрапити на наш виступ, я їх провів у зал, оскільки всі місця були зайняті, то мусіли поставити додаткові стільчики для них. А за два місяці у нас були гастролі у Торонто. Ми там виступали у величезному залі. А вже після концерту на прийнятті він підійшов до мене і представив свою дочку Мотрю. Я сказав, що бачив, що вона сиділа у другому ряду – її дуже вразило, що я запам’ятав її з поміж усього залу. З Мотрею у мене дві доньки-двійнята Зірка та Квітка, які народились з інтервалом у 30 секунд. Вони мають різний темперамент та характер, одна є інтровертом, а інша – екстравертом. Оскільки в мене від першого шлюбу ще двоє дітей, одна з них Мар’яна Садовська, відома співачка та актриса, другу доньку звати Інна. Завдяки них маю також онука та онучку.