вівторок, 10 листопада 2015 р.

Націонал-комуністичні діячі у вулицях Львова

Звісно, вулиць на честь одіозних діячів комуністичного режиму знайти у Львові вже неможливо – всілякі вулиці Дзержинського, Леніна та Ульянової зникли з мапи нашого міста ще наприкінці 80-х- початку 90-х років. Робилося це легко і на підйомі. І напевне не має сенсу говорити про захмарну вартість таких масових перейменувань. Люди, які це кажуть, свідомо лукавлять, аби якось загальмувати процес. Звісно, нові таблички коштують грошей, однак, як і все матеріальне, вони мають свій гарантійний термін, а далі дощі, вітер та сніг роблять свою справу – таблички час від часу треба міняти, інакше вони стають непридатними до використання. Врешті таблички, окрім суто інформаційної ролі можуть відігравати і певну іміджеві роль – важливо їх гарно оформити, як це є зараз. Але це так – ліричний відступ. Проблема, яку зараз намагаються вирішити в Україні у Львові вирішена давно і більшість городян уже звикла до нових назв.
Львівська ОДА (вулиця Володимира Винниченка) у період Революції Гідності. Знимка galinfo.com.ua 



Як не парадоксально, але частина нових назв львівських вулиць таки увіковічує пам’ять комуністичних діячів. У цьому випадку додамо – націонал-комуністичних, хоча на мою думку це словосполучення є доволі дивним. Просто я не вірю в те, що таке можливо – комуністи, які позиціонують себе як українські зазвичай погано закінчували своє життя. Комунізм це все таки ідеологія тоталітарна, відповідно, вона не терпить ніяких відхилень від догми. Всілякі відхилення суворо винищуються. Саме тому доля більшості з тих людей доволі драматична.
Мабуть найвідомішою львівською вулицею, яка названа на честь комуністичного діяча є вулиця Володимира Винниченка. Уже перебуваючи на еміграції Володимир Винниченка у Відні організував Закордонну групу українських комуністів. Зрештою постать і діяльність Володимира Винниченка ще під час перебування в Україні настільки суперечлива і неоднозначна, що я не впевнений, що якби зараз постало питання про те, що у Львові слід назвати на його честь якусь вулицю, воно було б вирішено позитивно. Тим більше вулицю, на якій знаходяться такі важливі органи влади, як обласна рада та адміністрація. Але то був дуже романтичний час, галичани ще не вникали в нюанси створення і загибелі УНР, тож і Винниченко тоді видавався дуже позитивним і головне проукраїнським історичним діячем. Отож після повернення у 1920 році в Україну отримав пропозицію отримати посаду заступника голови Раднаркому УСРР та посаду наркома закордонних справ та посаду члена ЦК КП(б)У. Як не дивно, але Володимир Винниченка зрозумів, що його намагаються банально використати і знову поїхав в еміграцію. Повернутись на батьківщину він вже не зумів. У радянські часи його творчість як письменника була заборонена, а про його політичну дяльність взагалі майже не згадували.
Діяч КПЗУ та чудовий і, на жаль, забутий поет Василь Бобинський. Знимка www.sokal.lviv.ua

На Підзамче є вулиця названа на честь Василя Бобинського – його творчість свого часу мене надзвичайно вразила. Уродженець Кристинополя (тепер Червоноград, зрештою цьому місту так само можуть повернути історичну назву) та один із чільних діячів КПЗУ Василь Бобинський завершив своє життя 8 січня 1938 року у таборах ГУЛАГу. У 1918-1920 роках воював у складі УГА, після того деякий час перебував у Києві. І уже після повернення в Галичину почав дотримуватись комуністичних поглядів. Саме тому зазнав переслідувань і був ув’язнений у польську в’язницю,а після звільнення емігрував на совіцьку Україну. Василь Бобинський надзвичайно трепетно ставився до процесу написання віршів – перед тим, як сісти за письмовий стіл він переодягався у чистий одяг. Причому цього ритуалу він навіть примудрявся дотримуватися у польській в’язниці. Чи дотримувався подібного ритуалу в ГУЛАГу – не знаю, не впевнений, все таки то не польська в’язниця.
На Личакові паралельно до вулиці Мучної є невеличка вулиця Петра Козланюка. За польських часів дотримувався просовіцьких поглядів, зокрема був одним із засновників письменницької організації «Гроно» і навіть кілька разів був арештований. 1936 року був один із організаторів Антифашистьского конгресу дячів культури у Львові. Вже у совіцькі часи вступив у лави КПСС і працював кореспондентом фронтових газет. Одразу після завершення ІІ Світової війни очолив львівську обласну організацію Спілки письменників, у 1952-1954 році (а це завершення сталінської епохи) був головою Львівського облвиконкому. Похований на Личаківському цвинтарі.
Одна із вулиць Сихова, розташована поруч із витоком ріки Зубри названа на честь Миколи Скрипника. До речі, ця назва на карті Львова з’явилась вже за часів незалежності, оскільки за радянських часів вшановувати пам’ять цього комуністичного діяча було заборонено. Не витримував ідеологічної чистоти, оскільки хотів зробити нереальне – українізувати комуністичну ідеологію. Якщо точніше – був один із активних прибічників та провідників політики українізації України. Втім зараз постать Миколи Скрипника цікава щез одного аспекту – він народився у місті Ясинувата (нині Донецька область). Тобто на Донбасі вже тоді народжувались діячі з чіткою українською позицією, хоча й з комуністичними поглядами. Вже у грудні 1917 року він став членом першого совіцького уряду України, щоправда обрали його заочно. Згодом боровся з контрреволюцією, тож з огляду на це його навряд чи можна зарахувати до винятково позитивних історичних героїв який вів непримиренну боротьбу з українськими націоналістами. Втім вулицю на його честь назвали з огляду на те, що саме Микола Скрипник був ініціатором і активним провідником політики українізації. Також у 1927 році він ініціював всеукраїнську правописну конференцію яка затвердила так званий «скрипниківський» правопис основна особливість якого – усунення русифікації з української мови. До речі у Львові є ще дві вулиці – Шумського (на Вульці, поблизу вулиці княгині Ольги) та Хвильового (на Замарстинові) названі на честь діячів національної опозиції в КП(б)У. Національний ухил в КП(б)У був названий саме їх прізвищами: шумськізм та хвильовізм. Микола Скрипник, якого призначили відповідальним за хлібозаготівлі у Дніпропетровській області 7 липня 1933 року закінчив життя самогубством. Олександр Шумський – народний комісар освіти УСРР протягом 1924-1927 року. Однак закінчилась українізація і у 1933 році Олександр Шумський був заарештований, потім були Соловки. І хоча у 1943 році його звільнили з ув’язнення дорогою з Саратова до Києва  за особистим розпорядженням Сталіна, Хрущова та Кагановича його було вбито Судоплатовим.
Пам'ятник Степанові Тудору у Львові. Власна знимка

До речі, перпендикулярно до вулиці Миколи Хвильового у Львові розташована ще одна вулиця названа на честь письменника-комуніста Павла Тичини. Постать так само дуже суперечлива. З одного боку геніальний український поет, надто у молоді роки, з іншого – звичайний комуністичний діяч і радянський рифмар про творчість якого переказували «трактор в полі дир.-дир-дир, я в колгоспі бригадир…»
Ось така коротка мандрівка вулицями Львова названими на честь комуністичних діячів. Є ще у Львові і пам’ятник одному західноукраїнському комуністові – Степанові Тудору. Але про цей пам’ятник я писав раніше (див.: http://lvivreport.blogspot.com/2014/11/blog-post_29.html)