24 грудня Андрій
Кокотюха презентував у Львові свою нову книгу «Адвокат із Личаківської», яка
стала ювілейною, 50 книгою письменника. Книжка зобачила у
світ у видавництві «Фоліо». Ретрокнига «Адвокат із Личаківської»
переносить читача на початок ХХ століття, а саме 1908 рік та розповідає про
молодого киянина Клима Кошового, який дивом вирвався з тюрми й тікає від
переслідувань царської влади до Львова. Але й тут його заарештовує поліція — біля трупа
відомого адвоката Євгена Сойки.
Публікаємо уривок
із книги, який мені люб’язно надав Андрій Кокотюха – тож насолоджуйтесь
модерною українською літературою, де наше місто займає чільне місце. Ну а
хочете знати більше – купуйте, позичайте в бібліотеці чи колег.
 |
| dusia.telekritika.ua |
«До Клепарова дісталися
за яких півгодини.
Шацький нічого не питав. Мовчки зіщулився в кутку коляски, притиснутий Кошовим, і знову лиш сопів. По дорозі всі так само мовчали, кожен напевне думав про своє, а Климу – тому взагалі було, над чим зараз сушити голову. Смакуючи нехай невеличку, але все ж перемогу, він раз по раз проганяв подумки текст, написаний Сойкою перед смертю та відтворений ним сьогодні, й під кінець уже міг похвалитися – вивчив напам’ять. Ставши враз носієм цінних відомостей, Клим пишався собою. Й мізкував, яку б вигоду міг би з цього мати, аби без втрат завершити прикрий початок своєї львівської одіссеї.
Оминувши на своєму шляху високий пагорб, коляска завернула вниз та опинилася в досить затишній місцевості, котра й глупої ночі виглядала мальовничо. Тут пахнуло якимось цвітом, усе довкола виглядало цілком мирно. Пересівши тим часом до візника, Тима керував, і нарешті зупинилися біля будиночка, обнесеного невисоким парканом. Тепер уже навіть Шацького не просили лишитися, зайшли у двір гуртом, не криючись. Тима спершу постукав у вікно, голосно й сильно, аж скло брязнуло. Потім, не дочекавшись, повернувся назад, ступив на ганок, почав грюкати в двері.
Досить було стукнути кулаком двічі, аби на третій раз зрозуміти – відчинено.
Жестом велівши всім відступити, шепелявий Єжі видобув із кишені невеличкий револьвер. Вже викотився й місяць, холодна сталь блиснула в його сяйві.
- Заховай, - вичавив Сілезький.
Не слухаючи, Тима потягнув на себе двері.
Прочинив.
Зайшов, лишивши їх навстіж прочиненими.
А за коротку мить вийшов. Озброєна рука теліпалася вздовж тіла. Навіть у темряві помітно розгублений.
- Що таке? – Клим та Густав, не змовляючись, запитали хором.
Побачили, коли зайшли.
У вітальні, на підлозі, валявся долілиць у калюжі власної крові чоловік, якого назвали Любком Ціпою.
Всі побачили – але Кошовий ще й відчув: запах знайомий.
Так пахнуло в спальні адвоката Сойки.
Махорка.
Не встигла вивітритися. Зовсім недавно її тут курили.»
Шацький нічого не питав. Мовчки зіщулився в кутку коляски, притиснутий Кошовим, і знову лиш сопів. По дорозі всі так само мовчали, кожен напевне думав про своє, а Климу – тому взагалі було, над чим зараз сушити голову. Смакуючи нехай невеличку, але все ж перемогу, він раз по раз проганяв подумки текст, написаний Сойкою перед смертю та відтворений ним сьогодні, й під кінець уже міг похвалитися – вивчив напам’ять. Ставши враз носієм цінних відомостей, Клим пишався собою. Й мізкував, яку б вигоду міг би з цього мати, аби без втрат завершити прикрий початок своєї львівської одіссеї.
Оминувши на своєму шляху високий пагорб, коляска завернула вниз та опинилася в досить затишній місцевості, котра й глупої ночі виглядала мальовничо. Тут пахнуло якимось цвітом, усе довкола виглядало цілком мирно. Пересівши тим часом до візника, Тима керував, і нарешті зупинилися біля будиночка, обнесеного невисоким парканом. Тепер уже навіть Шацького не просили лишитися, зайшли у двір гуртом, не криючись. Тима спершу постукав у вікно, голосно й сильно, аж скло брязнуло. Потім, не дочекавшись, повернувся назад, ступив на ганок, почав грюкати в двері.
Досить було стукнути кулаком двічі, аби на третій раз зрозуміти – відчинено.
Жестом велівши всім відступити, шепелявий Єжі видобув із кишені невеличкий револьвер. Вже викотився й місяць, холодна сталь блиснула в його сяйві.
- Заховай, - вичавив Сілезький.
Не слухаючи, Тима потягнув на себе двері.
Прочинив.
Зайшов, лишивши їх навстіж прочиненими.
А за коротку мить вийшов. Озброєна рука теліпалася вздовж тіла. Навіть у темряві помітно розгублений.
- Що таке? – Клим та Густав, не змовляючись, запитали хором.
Побачили, коли зайшли.
У вітальні, на підлозі, валявся долілиць у калюжі власної крові чоловік, якого назвали Любком Ціпою.
Всі побачили – але Кошовий ще й відчув: запах знайомий.
Так пахнуло в спальні адвоката Сойки.
Махорка.
Не встигла вивітритися. Зовсім недавно її тут курили.»
Немає коментарів:
Дописати коментар