Завершуємо переказ лекції кримсько-татарського етнолога Ульвіє Аблаєвої,
яку вона прочитала у Львівській медіатеці
І вже третього дня після молитви у мечеті наречений ішов у кав’єхане, тобто кав’ярню, яка була
у кожному селі, де
отримував привітання від усіх односельчан. Він сідав на вишиту подушку, поруч
був розпорядник свята, а земляки вітали його та дарували хто гроші, хто коня чи
барана, або ж кілька вуликів бджіл. Кожен мешканець села, незалежно від матеріального становища, мусів привітати нареченого. Якщо ж хтось дарував надто
малу суму грошей, то для нього відразу вигадувади жартівливе покарання,
наприклад, проскакати навколо кав’єхане. Щоб уникнути ганьби, чоловік одразу
приносив повну калитку грошей.
 |
| nash-kirim.at.ua. |
Усі весільні урочистості
супроводжували музиканти, причому це завжди були ромські гурти. Річ у тім,
що віддавна кримські татари заняття музикою вважали ганебним, тому
серед них не було видатних музикантів. Найвідомішими музиками у Криму були роми,
які завдяки цьому неабияк багатіли – за найкращими ромськими гуртами присилали
екіпажі з усіх куточків півострова. Втім, якщо музиканти відмовлялись грати
замовлене, то їх могли і побити. Тому ансамблі зазвичай виступали на даху
будинку, особливо, якщо він був пласким.
Поки наречений був у кав’єхане, наречена переїжджала у його будинок. Всі стіни будинку
мали бути вкриті рушниками, які надбала наречена. Окрім вишитих рушників, вона
мала підготувати ужиткові, їх мало бути дуже багато: окремо для обличчя, для ніг, для рук, а також великий рушник для обгортання
тіла. Після того, як дівчина переїхала, то її садовили у кутку за покривалом, де
вона очікувала першої шлюбної ночі.
 |
| www.qirimtatar.org |
Коли ж чоловік повертався додому, то
тітоньки мали підвести його до дружини, він відкидав покривало і дарував їй
золотий.
Народження
Обряди, пов’язані з народженням дитини подібні до
весільних – народження дитини так само бучно святкували. Одна з відмінностей полягала
у тому, що коли народжувалась дитина, то з цією новиною йшли до батьків
подружжя і той, хто приносив муждеменім, тобто добру звістку, отримував
винагороду.
Якщо народжувався хлопчик, він мусів пройти сюннет,
тобто обрізання. Його робили у непарні роки життя – 3, 5 і рідко у 7 років. Це
було великим святом, з цієї нагоди робили великі урочистості, як і на весілля.
На жаль, малюнків, присвячених цьому обряду, немає, тож для ілюстрування цієї
теми найдоречніші християнські ікони, де зображено Обрізання Господнє.
Похорони
 |
| cidct.org.ua |
Найсумніші обряди у кожного народу
пов’язані із похороном. Особливість похорону в мусульман – надгробок на цвинтарі встановлюють у головах і в
ногах покійного, щоб було видно, де лежить правовірний. За шаріатом, якщо
людина померла у першій половині дня, то її хоронять того дня, якщо у
другій половині – наступного. Перед тим обмивають усе тіло. Чоловіки обмивають чоловіків, жінки – жінок. Тіло покійника загортають у
спеціальний саван, тканину для якого не можна різати ножицями чи ножем, а лише
рвати руками. Після цього тіло кладуть на табут – носилки, які є у кожній
мечеті, спочатку йдуть чоловіки, потім жінки. Мулла має запитати кожного, хто
знав покійного, чи прощає він йому образи, щоб той перейшов у інший світ без
образ та боргів. Якщо такі залишились, то родичі до заходу сонця повинні їх
повернути. Кожен присутній має пронести носилки не менше 40 кроків. Могила
робиться так, щоб у ній була бокова ніша. У неї кладуть тіло та обкладають
його камінням, після чого все засипають землею.
(Феєричне завершення. Інтригуючий початок див.: http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/2.html, http://lvivreport.blogspot.com/2014/12/blog-post_5.html)
Немає коментарів:
Дописати коментар