четвер, 3 грудня 2015 р.

Люди, які дали мені путівку в життя, навчили мене думати – Славко Нудик (1)

Із Славком Нудиком, солістом вокальної формації «Пікардійська терція» ми розмовляли за молочним коктейлем. Замовити його запропонував Славко на згадку про такий же коктейль по 11 копійок, який ми пили в дитинстві. Трохи мушу пояснити – з Нудиком ми вчились в одній школі, з тою різницею, що я пішов до школи на рік швидше. Відповідно, розмову ми почали із спогадів про рідну СШ N75 імені Лесі Українки і про те виховання, яке отримали і в школі, і на вулиці Любінській та її околицях.

Знимка portal.lviv.ua

Про путівку в життя та перші вуличні уроки гри на гітарі
У нас було практично одинакове середовище, адже ми виросли в одній школі, а те, чим я зараз займаюся, привили мені батьки. Вони виховали в мене смак і потяг до гуманітарної сфери. Також мені у дитинстві пощастило спілкуватись з людьми, які навчили мене думати і дали путівку в життя. Як не дивно, але це було на Любінській – там я спілкувався з такими людьми.
Мені у дитинстві дуже хотілось навчитись грати на гітарі, адже хлопець з гітарою завжди мав особливий статус у компанії, він завжди був бажаним гостем у будь-якому товаристві. Коли мені було 15 років мій ровесник Михайло, показав мені як об’єднувати три найпростіші акорди – в народі їх ще називають блатними: ля-мі-ре. Тоді, якщо пам’ятаєш улюбленим заняттям хлопців були вуличні ігри: у футбол, пекаря, чи хокей, однак я так захопився гітарою, що забув про ці розваги і тиждень не міг вийти з хати, поки не оволодів цими акордами. 

Про дві спроби віддати мене у школу гри на баяні та про перших викладачів музики
Звісно, тоді були й офіційні гуртки гри на гітарі, однак мої гітарні гуртки були на лавочці у подвір’ї. Натомість у музичну школу я ходив по класу баяна, при цьому вперше на баян мене віддали у другому класі. Але тоді з того нічого не вийшло, оскільки баян, хоч і був трьохрядний, однак виявився більшим за мене, тож я не витримав такої наруги над собою. А вже коли я вчився у 5 класі батьки вдруге спробували віддати мене вчитись грі на баяні. Я все ж підріс, тож інструмент не був для мене завеликим. Тож ця спроба була успішною – я не давав спокою тому баяну. Щоправда викладачі казали, що це роблю не професійно, та займаюсь дилетантством, оскільки я не любив грати з нот, натомість любив підбирати музику на слух. 
Спочатку я ходив на «Сільмаш», своїх викладачів пам’ятаю і досі – Маляревський, він потім виїхав до себе на батьківщину у Харків, потім був Василь Хитряк, а потім Ніна Піщенко.
Щодо Хитряка – це була сім’я баяністів – три брати грали на цьому інструменті, Василь Хитряк був досить відомим тоді музикантом. А потім з’явилась студія у СШ N79, це було набагато ближче, тож я почав ходити туди.

Про перші уроки співів
Співати я почав досить рано, при цьому мене майже не зачепила така неприємна річ, як ломка голосу. Якщо ти пригадуєш, тоді у 8 класі не було уроків співів – це робили тому, що якраз у тому віці відбувається ломка голосу і спів у такому віці може призвести до неприємних наслідків, зокрема дитина, яка має хороші вокальні дані може взагалі зірвати голос. Ти пригадуєш, як у нас відбувались уроки співів у школі: Єва Дмитрівна грала на піаніно, а ми всі хором в унісон співали, хто як міг.

Про смак молочного коктейлю та мандаринок, які Славко Нудик не може забути із дитинства 
Смаком дитинства був коктейль за 11 копійок, який ми пили в гастрономі «Чайка» на вулиці Терешкової (тепер Виговського, цей гастроном працює і досі, хоча не знаю, чи продають там той самий коктейль – О.С.) – туди ми бігли щойно закінчився урок фізкультури, це було в двох кроках від стадіону. І, безперечно, це були дефіцитні у той період цитрусові – якраз на Миколая починали продавати грузинські мандаринки, інших тоді не було. Їхній запах мене переслідує досі, напевне подібне є і в інших людей мого покоління, які підтримували наші традиції. 

Про містерію Різдва, подарунки на Миколая та спання під ялинкою
Також тим смаком була містерія Різдва, з ялинкою, яка світиться. Коли вона з’являлась у нашій квартирі, я дуже любив спати під ялинкою. Це, здається, було ще навіть коли я ходив у молодші класи. Коли її ставили вдома, то ввечері стелив під деревом коц і вмощувався на ньому і так спав під ялинкою. Батьки не заперечували, а на Миколая мені клали під подушку гостинці, звісно такі, що можна було покласти під подушку. Якось я прокинувся, а в коридорі стояв подарунок – лижі.

Про перший режисерський досвід Славка Нудика який він здобув у різдвяному вертепі
Звісно, Різдво не можна було уявити без вертепу, це було дуже цікаво – десь з 5 класу ми збирали ватагу і ходили вертепом по Любінській та сусідніх вулицях колядувати. До його проведення ми готувались особливо, зокрема я заздалегідь ходив до батьків моїх друзів, які пам’ятали старі звичаї, розпитував їх і таким чином збирав інформацію про те, яким має бути правдивий вертеп. Потім я все це по крихтах збирав докупи і ставив вертеп. І хоча це була ще наївна дитяча режисура, однак це був мій перший режисерський досвід, я слідкував, щоб у сценарії все було логічно, послідовно, адже сам його писав. Зрештою, це були мої перші публічні виступи. 

Про те, як Славко Нудик тікав від міліціонерів на Різдво 
Однак тоді зробити вертеп не було головною проблемою, найважливіше було не потрапити у руки міліції, адже робити вертепи забороняли, тож щоразу доводилось тікати від міліціянтів. Для батьків, які були звичайними робітниками, якщо їх дітей ловили за участь у вертепі це нічим не загрожувало, натомість якщо батьки мали більш-менш значну посаду це завершувалось великими неприємностями на роботі. У мене ж батько працював у конструкторському бюро на заводі імені Леніна (тепер «ЛОРТА» -- О.С.), також з нами ходив Олег Лазюк, батько якого був заступником директора Львівського мотозаводу, тож вони знали, якщо нас затримають, то матимуть реальні неприємності. Тим не менше вони ніколи не забороняли нам робити вертепи, просили тільки бути обережними. Лише один раз я дістав «на горіхи» від мами, і причиною цього стала капа, яку нам прислала цьотка з Канади – я її взяв на туніку для Ірода. І проблема була навіть не в тому що взяв, а що хтось із хлопців випадково пропалив її попелом від цигарки…
Така неприємна історія з міліціянтами трапилась з нами у останньому будинку на парній стороні сучасної вулиці Яворницького. Ми там якраз завершили колядувати, коли помітили, що біля під’їзду вже стоїть наряд міліції – чекають коли ми вийдемо на вулицю. Виходу не було, і ми знову подзвонили в квартиру, в якій тільки-но відколядували. Її господар, почувши в чому проблема вийшов на вулицю, щось сказав міліціонерам, і ті пішли. Що він сказав, я не знаю, але мені здається, що він так само був міліціонером.

Про перші гонорари на фантастичні суми, які наколядував Славко у дитинстві
Ми ходили 3 чи 4 роки поспіль колядувати, тож добре знали, де господарі давали добру коляду. В одне із помешкань на Любінській ми завжди заходили найперше, адже його господар давав 150 рублів коляди. Тоді це була місячна платня молодого робітника. Окрім того у нього завжди були гості, які так само давали щедру коляду. Вже пізніше я дізнався, що той чоловік тоді керував всім громадським харчуванням у Львові. На жаль 5 чи 6 років тому він викинувся з балкону…
Наша ватага складалась з 8 чи 9 хлопців, тож по завершенні ми ділили по чесному коляду. То були непогані гроші, іноді навіть батьки у мене позичали гроші.
(Початок. Далі буде цікавіше…)


http://kava.lviv.ua/ua/article/5665/~slavko-nudyk