субота, 28 березня 2015 р.

Сто львівських кав’ярень із Гансом-11

Її так назвали тому, що там подавали підігріту горілку з медом, однак це не була класична медовуха, яка має 14 -- 18 градусів, а фірмовий коктейль на основі горілки з медом. У ті часи цей заклад вважали дуже хорошим. У Львові завжди було багато кав’ярень та розмаїтих «крапок», часто буквально за кілька метрів одна від одної. Ми знали кухню кожного закладу, його кельнерів і ходили щоразу в інший. Можливо, це залежало від фінансового стану або від настрою – зараз уже важко сказати. Наприклад, недалеко від «Медівні», на Театральній, було кафе аналогічного класу, і що нам заважало туди вступити – не знаю. Віддавали перевагу «Медівні», напевне, за звичкою.
Знимка list.lviv.ua

Поруч з «Медівнею» і досі є ще один заклад з тих часів – «Ластівка» на Краківській. Але це вже на «чорний день». Тепер я дивлюсь на нього як на середню заштатну кав’яреньку, навіть харчевеньку. Часом туди тягне зайти, так само ми колись їздили у недорогий пивбар на вокзалі. З товаришем, який зараз у Португалії, а тоді вчився у зооветеринарному, любили о шостій -- сьомій ранку поїхати на вокзал у цю забігайлівку, випити перше пиво та з’їсти чотири – п’ять пиріжків з рисом, яйцем та зеленою цибулькою. Тоді гальба пива коштувала 22 копійки, пиріжки з лівером -- чотири копійки, також були пиріжки по 5 копійок, ще 6 копійок -- на трамвай у обидва боки, тож у нас ще залишалось на каву, однак це був сніданок ого-го!
Але рушимо далі від «Медівні». Поруч колись був зовсім панський заклад «Вечірній Львів». На жаль, нині його вже немає. Це був дуже гоноровий заклад, у якому сталася цікава історія. На початку зими я придбав собі румунське пальто зі смушковим коміром за 250 рублів. Власне у цьому пальті поїхав до Снятина, де колись закінчив школу, тож, приїхавши туди, зустрів свого шкільного вчителя, якому дуже сподобалось це пальто. Тому ми повернулись до Львова, де купили йому подібне, але із вкороченим коміром. Воно коштувало 180 рублів. Тобто вчитель зекономив 70 рублів. Але цінник від мого пальта залишився, тож він міг його показати дружині, натомість те, що заощадив, пішло йому в «заначку». На той час це були добрі гроші, тому ми вирішили «обмити» покупку, пішли у «Вечірній Львів», дали на вході 5 рублів швейцару, щоб пустив нас у заклад. «Вечірній Львів» вирізнявся з-поміж інших ресторанів тим, що там відвідувачі сиділи в окремих кабінках. Для нас окремої кабінки не знайшли, тож підсадили до якихось дівчат. Ми там добре посиділи, і отямився я вже вдома, коли почув, як тесть питає дружину: «Що це за пальто він приніс?» -- «Та я не знаю, проспиться, треба буде запитати». Через якийсь час встав, запхав руку в кишеню пальто, а там ключі та запрошення: «Уважаемый товарищ Иштван Геретти! Приглашаем вас на вечер советско-венгерской молодежи, ваш столик N …». Потім з’ясувалось, що нічого поганого з тим Геретті не сталось і він цілком нормально поїхав додому. 

(Див. також: http://lvivreport.blogspot.com/2015/03/10.html , далі буде ще цікавіше)