Свій огляд старої львівської преси ми розпочнемо з 1946 року. Минув рік після завершення війни, однак совіцька держава не поспішає полегшувати життя своїх громадян, а навпаки їхнім коштом відбудовує свою економіки. Про це свідчить бадьорий рапорт у газеті «Вільна Україна» за 4 травня 1946 року
«Львів закінчив передплату протягом 6 годин
Трудящі м Львова знову продемонстрували свою глибоку любов до радянської Вітчизни і відданість партії Леніна-Сталіна – протягом шести годин до 10 години вечора 3 травня була завершена передплата на Позику Відбудови і Розвитку Народного Господарства.
Передплатою охоплені всі робітники і службовці підприємств і установ. Сума передплати складає 105,8 проценти до місячного фонду зарплати.
Попереду Сталінський район, де до 8 год вечора передплата була завершена і становила 109,4 процента до місячного фонду заробітної плати, Червоноармійський район – до 9 години вечора 107,2 проценти, Залізничний – до 10 години вечора 106 процентів, Шевченківський район – до 10 години вечора 100 процентів.»
Водночас газета хвалиться тим, що місцеві кадри тепер можуть працювати на керівних посадах. Щоправда подаючи вражаючі цифри газета не уточнює ані посад, ані прізвищ «висуванців». Отож «Вільна Україна» за 17 травня 1946 року.
 |
| Знимки uamoderna.com (3) |
«Місцевий актив
У Жовківському районі висунуто на керівну роботу понад 150 чоловік з місцевого населення. Серед них на партійно-комсомольській роботі працює 11 чоловік, на господарських та торговельних посадах –45, працівників культури і мистецтва – 27, на промислових підприємствах і в сільському господарстві – 17».
1967 рік для совіцької держави був ювілейним – їй виповнилось 50 років і її керівники були переконані, що то вже назавжди. Про що свідчить ось ця бадьора замітка від 16 травня у «Вільній Україні»
«Сяють Леніна зорі
Святковими , молодіючими вулицями древнього Львова іде наша зміна. Іде бадьорим маршем, з піснями до центральної площі. Квіти. Білі, червоні, сині – найкращі квіти весни лягають у цей день до підніжжя пам’ятника Іллічу.
Зведені піонерські колони крокують до стадіону СКА. Багатолюдні вулиці прислухаються до їх чіткої ходи.
Рівно об 11 годині звучать фанфари: «Слухайте всі»…
Сорок п’яте свято на честь народження піонерської організації ім. В.І.Леніна почалось.
Дітвора звітує про свої хороші справи партії, Іллічу. Ось він на прикрашеній машині в оточені юних комунарі виїжджає на урочисту лінійку. Піонери слухають запис його пристрасної промови (у ролі В.І,Леніна – П.Зозуляк).»
Українська культура у її радянському форматі таки почала бурхливо розвиватись. Однак хиба таких творів її штучність, надуманість сюжетів та ситуацій. Однак тоді це подавалось на повному серйозі. Наприклад, 30 травня 1967 року.
«Це було на Івана Купала
У Львівському театрі ім. Марії Заньковецької відбулась прем’єра п’єси Михайла Стельмаха «На Івана Купала»
З радістю можна відзначити: нова вистава пройшла з успіхом, її гаряче і щиро прийняв глядач. Зумовлене це, насамперед обранням для постановки хорошого твору. Адже добрий репертуар – половина успіху. А п’єси Стельмаха – це репертуар високого класу. В сучасній драматургії вони продовжують лінію філософського та інтелектуального, поетичного твору.
… Чесний і правдивий голова колгоспу колишній учитель Бондаренко залишається непримиренним до пристосуванця прокурора Ступача та обмеженого, але небезпечного підлабузника і наклепника Стьопочки Магазинника, хоч за це йому загрожує арешт. Потім у страшні роки війни Бондаренко самовіддано бореться з фашизмом, стає легендарним партизаном Морозенком і гине, а Стьопочка, до решти втративши людську подобу, йде служити німцям.»
У травня 1991 року у центрі Львова розпочалась будова, яка докорінно змінити вигляд головної вулиці міста – проспекту Свободи, смтане одним із її основних акцентів – почалося будівництво пам’ятника Тарасові Шевченку. Про це і пише «За вільну Україну» 16 травня
«Кобзар у Львові
Вчора розпочалося спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку
Сто років виборювали львів’яни заповітну мрію – вклонитися своєму Тарасу. Позаду мітинги, запальні дискусії, конкурси. Авторитетна художня рада і оргкомітет зробили остаточний вибір. Пам’ятник будуватиметься за проектом скульпторів Володимира і Андрія Сухорських, архітекторів Юрія Хромея та Юрія Диби.
Із визначною подією львів’ян привітав голова Львівської міської ради Василь Шпіцер.
Робота йтиме у надзвичайно складних умовах, адже у зоні будівництва знаходиться магістральний водопровід, каналізаційний колектор, численні підземні комунікації»
Тема закриття сміттєзвалища у Грибовичах і будівництва сміттєспалювального заводу – з бородою. Мені вдалось знайти одну з перших згадок про пікет мешканців села Грибовичі, які вимагали закрити сміттєзвалище. Зрештою ви можете самі оцінити наскільки просунулась наша влада у вирішенні цієї проблеми від 24 травня 1991 року, коли у «За вільну Україну» з’явилась ця публікація:
«Готелі, валюта і «золоте» сміття
Це ж треба – такий збіг: спеціалісти австрійської фірми, яка виготовляє обладнання для спалювання сміття, приїхали у Львів якраз в той день, коли жителі села Грибовичі пікетували міське сміттєзвалище і вимагали його закриття. Гості побачили це пікетування і відчули усю гостроту проблеми.
Заступник голови Львівського міськвиконкому Анатолій Риборак і керівник технічного бюро фірми Фрідріх Бауер підписали протокол намірів, яким передбачено спорудження у Львові заводу зі спалювання сміття потужністю 150 тисяч тонн на рік. Підприємство екологічно чисте.
Оскільки валюти в нас немає, австрійці пропонують збудувати у Львові два готелі і певний час брати собі валютні надходження.
-- Наші наміри, -- сказав пан Риборак – не залишаться на папері. Проблема наскільки гостра, що будемо займатися нею щодня. Але нам не обійтися без допомоги облвиконкому. Для заводу необхідно виділити 25 гектарів землі. Нам запропонували декілька варіантів, але на відстані близько 60 кілометрів. Якщо возити тули сміття, воно стане золотим…»
Немає коментарів:
Дописати коментар