Показ дописів із міткою пам’ятник Шевченкові. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою пам’ятник Шевченкові. Показати всі дописи

вівторок, 30 червня 2015 р.

ТОП-5 найпопулярніших львівських пам’ятників

Цього року у Львові з’явиться два нових пам’ятники – митрополиту Андрею Шептицькому та творцю національного українського гімну отцю Михайлові Вербицькому. (Див. докл.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/05/blog-post_21.html). Кожен із них визначатиме як виглядатимуть майдани, в центрі яких вони стоятимуть. Навколо пам’ятники митрополиту вже розгорілись неабиякі пристрасті. Точніше, навколо того, як зміниться звичний усім вигляд площі Юра (Про це: http://lvivreport.blogspot.com/2015/06/blog-post_25.html). І вони мають всі шанси стати популярними серед львів’ян та гостей міста, які намагатимуться зробити собі фото на пам’ять біля пам’ятника. Або ж такими, що екскурсоводи намагатимуться оминати, аби не ганьбитись перед гостями. Зрештою для цих пам’ятників популярність – не основне.
Загалом у Львові є принаймні 61 пам’ятник – повідомляє всезнаюча Вікіпедія. Навіть, якщо якийсь монумент не потрапив до цього списку, то реальне число пам’ятників суттєво не відрізнятиметься. Найстаріший з поміж них – Янові Кілінському встановлений ще у 1894 році у Личаківському парку. Також є пам’ятники польського, совіцького періодів, але найбільше їх з’явилось таки за роки незалежності. Отож ми вирішили спробувати укласти невеликий рейтинг популярності пам’ятників. У якості експертів запросили львовознавців, журналістів, художників та піарників. Власне такий вибір експертів пояснюється тим, що пам’ятники є одним з елементів іміджу міста. Отож нашими експертами стали Зоряна Владика, Ігор Гавришкевич, Петро Радковець, Ігор Мельник, Ігор Лильо, Михайло Мишкало, Андрій Салюк та Анна Сюч. Якісь їхні відповіді були несподіваними, якісь – жоволі прогнозованими, однак у підсумку ми отримали п’ятірку найпопулярніших львівських пам’ятників.

Зниимка bruchwiese.livejournal.com


5. Львівським Ромео і Джульєті (Ромуальдо і Пелагеї). Цей пам’ятник ще називається Закоханим біля фонтану. Він є одним із наймолодших у Львові – його відкрили 9 травня 2013 року, скульптор – Мирослав Гоза. Взагалі фонтан, біля якого розташовано пам’ятник віддавна у Львові мав славу місця романтичного. Здається у 80-х роках його зробили «співаючим» -- увечері струмені води підсвічувались міняючи колір під такт музики. Подібна розвага тоді була лише у Місхорі, що у Криму. Практично одразу це стало улюбленою розвагою городян які сотнями увечері збирались подивитись на ці переливи світла. Потім фонтан перестали підсвічувати, і ось тепер фонтан став знову місцем романтичних прогулянок львівських парочок. Основою сюжету пам’ятника стала легенда про кохання львів’янки Пелагеї та італійця Ромуальдо – львівський аналог вічного сюжета Ромео і Джульєти, який дійшов до нас із глибини сторіч. 

Знимка otdihinfo.livejournal.com

4. Довший час на поштівках, які присв’ячені Львову найпопулярнішим пам’ятником був відкритий у 1904 році пам’ятник Адамові Міцкевичу. Вважається одним з найкращих монументів у світі на честь геніального поляка. Його висота – 21 метр, втім скульптура самого Міцкевича має лише 3,3 метри. Його автором є Антон Попель. За свій проект він отримав премію у 1000 корон. На відміну від інших пам’ятників австрійського та польського періоду йому пощастило більше, адже він таки залишився у місті на довгі роки ставши його візитівкою.

Знимка map.lviv.ua

3. Третім за популярністю наші експерти визначили пам’ятник Тарасові Шевченкові. Пам’ятник було відкрито 24 серпня 1992 року, однак повністю у всій красі пам’ятник було завершено у 1996 році. Фактично зразу він став центром міста, це основне місце проведення різноманітних мітингів, віч та акцій протесту. Окрім того пам’ятник став популярним місцем серед підлітків, адже на чималій площі перед майданом можна досхочу поїздити на роликовій дошці. І, врешті, це одне з найпопулярніших місць, де призначають зустрічі або побачення. Все таки поруч із пам’ятником численні кав’ярні та ресторани. А от щодо мистецької цінності творіння братів Сухорських і досі немає єдності. Про те, що пам’ятник подобається не всім говорить і його неофіційна назва: «жаба». Втім, ми ж зараз говоримо все таки про популярність, а з цим у монумента Щевченкові – все в порядку.

Знимка about.lviv.ua

2. 13 травня 2006 року Якщо у когось є сумніви щодо популярності пам’ятника Никифору Дровняку, то просто поглляньте на його правий палець, і всі сумніви у вас зникнуть. Це своєрідний ритуал серед туристів сфотографуватись в обнімку з пам’ятником потримавшись за палець художника. Пам’ятник відкрито ще у 2006 року, а його автором є популярний львівський скульптор Сергій Олешко. До речі, він також є автором ще одного львівського пам’ятника художнику Іванові Трушу а також скульптури бравому солдатові Швейку. Остання, між іншим, також є вельми популярною серед туристів, однак попри все, вона не є пам’ятником. Зокрема у неї немає фундаменту, а на початках працівники Віденської кав’ярні навіть на ніч забирали Швейка у приміщення.

Знимка lvivtour.com.ua

1. Найпопулярнішим львівським пам’ятником, з точки зору наших експертів є пам’ятник засновнику міста королю Данилові Галицькому. Пам’ятник відкрито у 2001 році, його автором є скульптор Василь Ярич, він є доволі масивним – 9 тонн бронзи та 60 тонн граніту при висоті у 18 метрів. Пам’ятник є обов’язковим пунктом для відвідин туристами – жоден екскурсовод, який знайомить гостей міста із його визначними місцями не може оминути цього монументу. Так само він є найпопулярнішим місцем зустрічі львів’ян, адже дуже зручно розташований. Втім щодо його мистецьку вартість у багатьох львів’ян є чималі сумніви, саме з чим пов’язана його неофіційна назва: «кінь». Саме тому типова домовленість про зустріч звучить так: «о такій то годині чекаю тебе біля коня».

(Продовження теми -- за тиждень)

вівторок, 5 травня 2015 р.

Про що писали львівські газети у травні

Свій огляд старої львівської преси ми розпочнемо з 1946 року. Минув рік після завершення війни, однак совіцька держава не поспішає полегшувати життя своїх громадян, а навпаки їхнім коштом відбудовує свою економіки. Про це свідчить бадьорий рапорт у газеті «Вільна Україна» за 4 травня 1946 року

«Львів закінчив передплату протягом 6 годин

Трудящі м Львова знову продемонстрували свою глибоку любов до радянської Вітчизни і відданість партії Леніна-Сталіна – протягом шести годин до 10 години вечора 3 травня була завершена передплата на Позику Відбудови і Розвитку Народного Господарства.
Передплатою охоплені всі робітники і службовці підприємств і установ. Сума передплати складає 105,8 проценти до місячного фонду зарплати.
Попереду Сталінський район, де до 8 год вечора передплата була завершена і становила 109,4 процента до місячного фонду заробітної плати, Червоноармійський район – до 9 години вечора 107,2 проценти, Залізничний – до 10 години вечора 106 процентів, Шевченківський район – до 10 години вечора 100 процентів.»

Водночас газета хвалиться тим, що місцеві кадри тепер можуть працювати на керівних посадах. Щоправда подаючи вражаючі цифри газета не уточнює ані посад, ані прізвищ «висуванців». Отож «Вільна Україна» за 17 травня 1946 року.
Знимки uamoderna.com (3)

«Місцевий актив

У Жовківському районі висунуто на керівну роботу понад 150 чоловік з місцевого населення. Серед них на партійно-комсомольській роботі працює 11 чоловік, на господарських та торговельних посадах –45, працівників культури і мистецтва – 27, на промислових підприємствах і в сільському господарстві – 17».

1967 рік для совіцької держави був ювілейним – їй виповнилось 50 років і її керівники були переконані, що то вже назавжди. Про що свідчить ось ця бадьора замітка від 16 травня у «Вільній Україні»

«Сяють Леніна зорі

Святковими , молодіючими вулицями древнього Львова іде наша зміна. Іде бадьорим маршем, з піснями до центральної площі. Квіти. Білі, червоні, сині – найкращі квіти весни лягають у цей день до підніжжя пам’ятника Іллічу.
Зведені піонерські колони крокують до стадіону СКА. Багатолюдні вулиці прислухаються до їх чіткої ходи.
Рівно об 11 годині звучать фанфари: «Слухайте всі»…
Сорок п’яте свято на честь народження піонерської організації ім. В.І.Леніна почалось.
Дітвора звітує про свої хороші справи партії, Іллічу. Ось він на прикрашеній машині в оточені юних комунарі виїжджає на урочисту лінійку. Піонери слухають запис його пристрасної промови (у ролі В.І,Леніна – П.Зозуляк).»

Українська культура у її радянському форматі таки почала бурхливо розвиватись. Однак хиба таких творів її штучність, надуманість  сюжетів та ситуацій. Однак тоді це подавалось на повному серйозі. Наприклад, 30 травня 1967 року.

«Це було на Івана Купала

У Львівському театрі ім. Марії Заньковецької відбулась прем’єра п’єси Михайла Стельмаха «На Івана Купала»
З радістю можна відзначити: нова вистава пройшла з успіхом, її гаряче і щиро прийняв глядач. Зумовлене це, насамперед обранням для постановки хорошого твору. Адже добрий репертуар – половина успіху. А п’єси Стельмаха – це репертуар високого класу. В сучасній драматургії вони продовжують лінію філософського та інтелектуального, поетичного твору.
… Чесний і правдивий голова колгоспу колишній учитель Бондаренко залишається непримиренним до пристосуванця прокурора Ступача та обмеженого, але небезпечного підлабузника і наклепника Стьопочки Магазинника, хоч за це йому загрожує арешт. Потім у страшні роки війни Бондаренко самовіддано бореться з фашизмом, стає легендарним партизаном Морозенком і гине, а Стьопочка, до решти втративши людську подобу, йде служити німцям.»

У травня 1991 року у центрі Львова розпочалась будова, яка докорінно змінити вигляд головної вулиці міста – проспекту Свободи, смтане одним із її основних акцентів – почалося будівництво пам’ятника Тарасові Шевченку. Про це і пише «За вільну Україну» 16 травня


«Кобзар у Львові

Вчора розпочалося спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку
Сто років виборювали львів’яни заповітну мрію – вклонитися своєму Тарасу. Позаду мітинги, запальні дискусії, конкурси. Авторитетна художня рада і оргкомітет зробили остаточний вибір. Пам’ятник будуватиметься за проектом скульпторів Володимира і Андрія Сухорських, архітекторів Юрія Хромея та Юрія Диби.
Із визначною подією львів’ян привітав голова Львівської міської ради Василь Шпіцер.
Робота йтиме у надзвичайно складних умовах, адже у зоні будівництва знаходиться магістральний водопровід, каналізаційний колектор, численні підземні комунікації»

Тема закриття сміттєзвалища у Грибовичах і будівництва сміттєспалювального заводу – з бородою. Мені вдалось знайти одну з перших згадок про пікет мешканців села Грибовичі, які вимагали закрити сміттєзвалище. Зрештою ви можете самі оцінити наскільки просунулась наша влада у вирішенні цієї проблеми від 24 травня 1991 року, коли у «За вільну Україну» з’явилась ця публікація:

«Готелі, валюта і «золоте» сміття

Це ж треба – такий збіг: спеціалісти австрійської фірми, яка виготовляє обладнання для спалювання сміття, приїхали у Львів якраз в той день, коли жителі села Грибовичі пікетували міське сміттєзвалище і вимагали його закриття. Гості побачили це пікетування і відчули усю гостроту проблеми.
Заступник голови Львівського міськвиконкому Анатолій Риборак і керівник технічного бюро фірми Фрідріх Бауер підписали протокол намірів, яким передбачено спорудження у Львові заводу зі спалювання сміття потужністю 150 тисяч тонн на рік. Підприємство екологічно чисте.
Оскільки валюти в нас немає, австрійці пропонують збудувати у Львові два готелі і певний час брати собі валютні надходження.
-- Наші наміри, -- сказав пан Риборак – не залишаться на папері. Проблема наскільки гостра, що будемо займатися нею щодня. Але нам не обійтися без допомоги облвиконкому. Для заводу необхідно виділити 25 гектарів землі. Нам запропонували декілька варіантів, але на відстані близько 60 кілометрів. Якщо возити тули сміття, воно стане золотим…»