«Пам’ятники мають свою енергетику» – Михайло Ягольник

Нещодавно з допомогою експертів я спробував визначити найпопулярніші пам’ятники Львова. Ними, нагадаю, на їхню думку є пам’ятники Тарасові Шевченку, Никифору Дровняку та королю Данилу Галицькому (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/06/5_30.html). Справді, саме біля них найбільше юрмляться туристи, вони репрезентують наше місто на численних поштівках. Натомість інші пам’ятники, можливо так само довершені з точки зору мистецької, тим не менше залишаються так би мовити обділеними увагою. Але одні і інші фактично створюють міський простір – за пам’ятниками запам’ятовують місто, біля пам’ятників призначають зустрічі – ділові та романтичні. Про акценти, які створюють пам’ятники я розмовляв з відомим львівським архітектором Михайлом Ягольником. Нагадаю, що він разом із скульптуром Сергієм Олешком є автором одного із згаданих вище пам’ятників – Никифору Дровняку.

Знимка ua.linkedin.com

Про те, чому деякі пам’ятники стають популярними, а інші – ні.

На жаль, об’єктивно визначити популярність того чи іншого пам’ятника неможливо, це дуже суб’єктивна річ, тож все, що я можу говорити на цю тему, то лише від власного імені. Мотивація, який пам’ятник будувати є різною, оскільки є різні приводи, однак у мене є свої критерії, на основі яких я даю згоду на свою участь у будівництві того чи іншого пам’ятника. Або ж відмовляють від такої пропозиції. Я берусь лише за ті пам’ятники, які об’єднують, а не роз’єднують людей. А такими є наука, мистецтво, культура. І на тому ставимо крапку. Пам’ятники діячам цих галузей ніколи не викликають різнотлумачень. Звісно, хтось може і тут підводити до оцінки того чи іншого діяча культури свої оцінки та критерії, однак вони не порушують загального принципу – культура об’єднує. У будівництві всіх інших пам’ятників я принципово не брав участі. Саме тому мені складно судити що приваблює в тих чи інших пам’ятниках.

Про пам’ятники, які забули

У нашому місті є такі пам’ятники, однак точніше буде сказати, що вони були. Як правило це пам'ятники, пов'язані з ідеологією та політичним діячам. Як тільки проходить час їхньої ідеології, то одразу минає і час таких пам’ятників. Це однозначно. Натомість є абсолютні істини, такі, як культура – її час не минає ніколи. Втім я не дозволю собі казати, чи залишились у Львові непопулярні пам’ятники, адже я не є критиком мистецтва чи мистецтвознавцем. Я ніколи цим не займався, тому не буду давати оцінок.

Знимка about.lviv.ua

Про те, кому насправді належить влада

Коли той чи інший пам’ятник втратить свою актуальність найкраще це показує час. З цього приводу я іноді люблю пожартувати над нашими політиками задаючи їм просте питання: «Чия зараз влада у місті?». Зазвичай вони відповідають майже однаково: «Та наша-наша!» «Ви впевнені? Я тобі скажу умну вешь, але ти не ображайся – влада навіть не належить народу, як це записано в Конституції, а часу».

Пам’ятники першочергово це пам’ять, а вслід за нею йде повага. Отож, якщо пам’ятник несе в собі пам’ять про диктатуру, то він не має права на довге життя.

Колись Міхаїл Булгаков у «Собачому серці» описав таку сценку: сидять професор Преображенський та Борменталь. І ось Борменталь запитує: «Філіп Філіпович, а как же ви все-такі єтого собачонку в дом заманілі?» -- «Лаской, і запомніте, что на ненависті нельзя нічего построіть, будь она белая, красная ілі корічневая». І це стосується пам’ятників в тому числі.

Про енергетику, яку зберігають пам’ятиники та необроблене каміння

Кожен пам’ятник має свою енергетику, і якщо його автори хочуть донести вічні цінності, то такою буде і доля монумента. Енергетика пам’ятника – це дуже складне питання. У Львові я дотичний до спорудження трьох пам’тників – Івану Трушу, Никифору Дровняку та Володимиру Івасюку. Під ними, якщо ви зауважили, стоїть необроблений камінь. Справа у тому, що оброблений камінь позбавлений своєї первинної енергетики і перетворюється на пластмасову тумбочку. Натомість камінь, починаючи із пам’ятника Трушу, чекав 20 років, хоч і був на початку відсунутим у сторону. Як сказано у Біблії: «Камінь, який відкинули будівничі став наріжним». І це не пусті слова, бо камінь має свою історію і своє випромінювання. На живому камені і скульптура оживає. Я не хочу вживати слово «дикий камінь», бо камінь – це жива істота.

Знимка www.newsmarket.com.ua

Про те, чому пам’ятник Никифору став популярним

Мені самому цікаво, чому так сталось. Гадаю, це заслуга екскурсоводів, адже Никифор став частиною їхньою атракції. Питання не в знаменитому пальці художника – Никифор правильно розташований, він стоїть на туристичному маршруті. Це свого роду туристична вітальня, коли вони від стоянки автобусів йдуть на площу Ринок. У нас дуже популярний ностальгійний туризм, а поляки добре знають, хто такий Никифор, натомість в Україні він не є надто відомим митцем. Значення Никифора полягає у тому, що він об’єднує українців та поляків. Мені цікаве примітивне мистецтво, яскравим представником якого був Никифор. Це людина, яка мала феноменальний дар, він казав, що пам’ятає, звідки у нього цей дар. Саме звідси виникла ідея з пальцем художника, який тепер користується такою популярністю. Водночас Никифор у своєму житті завжди був біля церкви, був людиною набожною, релігійною. Траплялось таке, що він навіть ночував у церкві – вона збереглася у славетній Криниці на Лемківшині, я був у цій церкві. Львівський пам’ятник так само розташований біля церкви, а це дуже важливо де розташовано пам’ятник, при цьому він дуже коректно вписаний у середовище, без зайвого надування щок, просто треба прислухатися та придивлятися до середовища, бачити його музику і прилаштовуватися до неї. Натомість у Львові часто бачимо некоректне поводження із середовищем. А якщо некоректно входити у середовище то годі розраховувати на приязну відповідь.

(Захоплюючий початок. Далі буде цікавіше…)

ТОП-5 найпопулярніших львівських пам’ятників

Цього року у Львові з’явиться два нових пам’ятники – митрополиту Андрею Шептицькому та творцю національного українського гімну отцю Михайлові Вербицькому. (Див. докл.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/05/blog-post_21.html). Кожен із них визначатиме як виглядатимуть майдани, в центрі яких вони стоятимуть. Навколо пам’ятники митрополиту вже розгорілись неабиякі пристрасті. Точніше, навколо того, як зміниться звичний усім вигляд площі Юра (Про це: http://lvivreport.blogspot.com/2015/06/blog-post_25.html). І вони мають всі шанси стати популярними серед львів’ян та гостей міста, які намагатимуться зробити собі фото на пам’ять біля пам’ятника. Або ж такими, що екскурсоводи намагатимуться оминати, аби не ганьбитись перед гостями. Зрештою для цих пам’ятників популярність – не основне.

Загалом у Львові є принаймні 61 пам’ятник – повідомляє всезнаюча Вікіпедія. Навіть, якщо якийсь монумент не потрапив до цього списку, то реальне число пам’ятників суттєво не відрізнятиметься. Найстаріший з поміж них – Янові Кілінському встановлений ще у 1894 році у Личаківському парку. Також є пам’ятники польського, совіцького періодів, але найбільше їх з’явилось таки за роки незалежності. Отож ми вирішили спробувати укласти невеликий рейтинг популярності пам’ятників. У якості експертів запросили львовознавців, журналістів, художників та піарників. Власне такий вибір експертів пояснюється тим, що пам’ятники є одним з елементів іміджу міста. Отож нашими експертами стали Зоряна Владика, Ігор Гавришкевич, Петро Радковець, Ігор Мельник, Ігор Лильо, Михайло Мишкало, Андрій Салюк та Анна Сюч. Якісь їхні відповіді були несподіваними, якісь – жоволі прогнозованими, однак у підсумку ми отримали п’ятірку найпопулярніших львівських пам’ятників.

Зниимка bruchwiese.livejournal.com

5. Львівським Ромео і Джульєті (Ромуальдо і Пелагеї). Цей пам’ятник ще називається Закоханим біля фонтану. Він є одним із наймолодших у Львові – його відкрили 9 травня 2013 року, скульптор – Мирослав Гоза. Взагалі фонтан, біля якого розташовано пам’ятник віддавна у Львові мав славу місця романтичного. Здається у 80-х роках його зробили «співаючим» -- увечері струмені води підсвічувались міняючи колір під такт музики. Подібна розвага тоді була лише у Місхорі, що у Криму. Практично одразу це стало улюбленою розвагою городян які сотнями увечері збирались подивитись на ці переливи світла. Потім фонтан перестали підсвічувати, і ось тепер фонтан став знову місцем романтичних прогулянок львівських парочок. Основою сюжету пам’ятника стала легенда про кохання львів’янки Пелагеї та італійця Ромуальдо – львівський аналог вічного сюжета Ромео і Джульєти, який дійшов до нас із глибини сторіч. 

Знимка otdihinfo.livejournal.com

4. Довший час на поштівках, які присв’ячені Львову найпопулярнішим пам’ятником був відкритий у 1904 році пам’ятник Адамові Міцкевичу. Вважається одним з найкращих монументів у світі на честь геніального поляка. Його висота – 21 метр, втім скульптура самого Міцкевича має лише 3,3 метри. Його автором є Антон Попель. За свій проект він отримав премію у 1000 корон. На відміну від інших пам’ятників австрійського та польського періоду йому пощастило більше, адже він таки залишився у місті на довгі роки ставши його візитівкою.

Знимка map.lviv.ua

3. Третім за популярністю наші експерти визначили пам’ятник Тарасові Шевченкові. Пам’ятник було відкрито 24 серпня 1992 року, однак повністю у всій красі пам’ятник було завершено у 1996 році. Фактично зразу він став центром міста, це основне місце проведення різноманітних мітингів, віч та акцій протесту. Окрім того пам’ятник став популярним місцем серед підлітків, адже на чималій площі перед майданом можна досхочу поїздити на роликовій дошці. І, врешті, це одне з найпопулярніших місць, де призначають зустрічі або побачення. Все таки поруч із пам’ятником численні кав’ярні та ресторани. А от щодо мистецької цінності творіння братів Сухорських і досі немає єдності. Про те, що пам’ятник подобається не всім говорить і його неофіційна назва: «жаба». Втім, ми ж зараз говоримо все таки про популярність, а з цим у монумента Щевченкові – все в порядку.

Знимка about.lviv.ua

2. 13 травня 2006 року Якщо у когось є сумніви щодо популярності пам’ятника Никифору Дровняку, то просто поглляньте на його правий палець, і всі сумніви у вас зникнуть. Це своєрідний ритуал серед туристів сфотографуватись в обнімку з пам’ятником потримавшись за палець художника. Пам’ятник відкрито ще у 2006 року, а його автором є популярний львівський скульптор Сергій Олешко. До речі, він також є автором ще одного львівського пам’ятника художнику Іванові Трушу а також скульптури бравому солдатові Швейку. Остання, між іншим, також є вельми популярною серед туристів, однак попри все, вона не є пам’ятником. Зокрема у неї немає фундаменту, а на початках працівники Віденської кав’ярні навіть на ніч забирали Швейка у приміщення.

Знимка lvivtour.com.ua

1. Найпопулярнішим львівським пам’ятником, з точки зору наших експертів є пам’ятник засновнику міста королю Данилові Галицькому. Пам’ятник відкрито у 2001 році, його автором є скульптор Василь Ярич, він є доволі масивним – 9 тонн бронзи та 60 тонн граніту при висоті у 18 метрів. Пам’ятник є обов’язковим пунктом для відвідин туристами – жоден екскурсовод, який знайомить гостей міста із його визначними місцями не може оминути цього монументу. Так само він є найпопулярнішим місцем зустрічі львів’ян, адже дуже зручно розташований. Втім щодо його мистецьку вартість у багатьох львів’ян є чималі сумніви, саме з чим пов’язана його неофіційна назва: «кінь». Саме тому типова домовленість про зустріч звучить так: «о такій то годині чекаю тебе біля коня».

(Продовження теми -- за тиждень)