Прийшла совіцька влада – і одразу почали зростати врожаї, доїтись корови і т.д. Принаймні на папері, про що свідчить наступна замітка у газеті «Вільна Україна» за 2 червня 1946 року:
«Вчасно і якісно проведемо збирання врожаю
В стислі строки і на високому агротехнічному рівні провели в цьому році весняну сівбу колгоспники й селяни одноосібники Яворівського району. Вже тепер стан озимих та ярих культур надзвичайно гарний і є всі підстави вважати, що в цьому році урожай буде значно кращий, ніж у минулому.»
Втім воно все гарно виглядало тільки на першій сторінці. Якщо ж перегорнути другу сторінку та докладніше поцікавитись реальним життям у перший повоєнний рік, то не все так гарно було. Іноді це навіть проривалось на сторінки совіцьких газет. Наприклад про це свідчить публікація за 8 червня.
 |
| Посів ярих зернових у колгоспі 1 Травня Знимки territoryterror.org.ua (2) |
«В облбудтресті немає порядку
Не бережуть державних грошей
В 16 млн. карбованців визначено обсяг робіт облбудтресту. А за 5 місяців проведено роботи всього на 968 тис. крб. при чому за рахунок накладних витрат , утримання штатів адміністративно-господарського персоналу понад встановлені ліміти (адміністративно-господарським штатом трест забезпечений на 100 процентів, і крім того має 7 осіб понад штат, а робітниками забезпечений на 44 проценти) та за рахунок перероблювання одних і тих самих робіт і придбання будівельних матеріалів та устаткування на приватному ринку по високих цінах трест має збитків 144 тисячі крб.. Тобто вартість виконаних робіт дорожча на 15 процентів проти плану.»
Тема бандерівського підпілля не часто з’являлась на шпальтах «Вільної України». А якщо з’являлась, то з різноманитними прокльонами. Як, наприклад, 16 червня 1946 року.
«Смерть і вічне прокляття бандитам!
Або гроші, або смерть!
Цього девізу дотримуються бандерівські розбійники при всіх грабунках і кривавих злочинах. Правда деякі з них задовольняються горілкою і коштовним одягом, який кожна селянська сім’я зберігає до святкових днів.
Минулого тижня троє бандитів пізнього вечора заскочили на околицю села Сухоріччя Ново-Яричівського району. В одній хаті якраз селяни справляли весілля. Бандерівці за своєю звичкою почали вимагати гроші і горілку. – Або шануйте нас, або заподіємо смерть.»
Новий комуністичний період, який настав з приходом до влади Леоніда Брежнева мало що змінила у житті доярок та пастухів – їм як і колись доводилось боротись за підвищення надоїв. Наприклад ось така весела публікація від 10 червня 1967 року:
 |
| Прополюванн вівса у колгоспі у Пустомитівському районі |
«Співдружність доярок і пастухів
З ентузіазмом включились у соціалістичне змагання за досягнення пудових надоїв від кожної корови тваринники колгоспу «Червона зірка» Мостиського району. За високу продуктивність молочного стада тут уболівають усі: і члени правління на чолі з головою колгоспу Михайлом Яковичем Автенюком, і доярки, і пастухи.
-- Торік у нашій артілі не було жодної доярки, котра б надоїла менше як три тисячі кілограмів молока від корови – каже Михайло Якович. – У цьому році тваринники дали слово довести надій на корову до 3500 кілограмів і виробити на сто гектарів сільськогосподарських угідь по 603 центнери молока.»
Але сільське життя не таке красиве, як намагалися показати на першій шпальті комуністичної газетки «Вільна Україна». Ось наприклад публікація від 18 червня 1967 року.
«Скарги сільських спортсменів
До редакції зайшла група юнаків. Вони були помітно схвильовані, збуджені:
-- Дуже просимо допомогти нам.
Відвідувачі розповіли, що весною в селі Черепині Перемишлянського району була створена футбольна команда. Чимало хлопців захопилося грою. Та ось біда – в селі нема не тільки стадіону, а й звичайнісінького футбольного поля, щоб тренуватися, приймати інші команди. Скільки разів хлопці зверталися до сільради, дирекції місцевого радгоспу ім. ХХ з’їзду КПРС, райкому комсомолу, однак все даремно. Від прохань сільських спортсменів відмахуються обома руками.»
Настав 1991 рік, і Галичина почала готуватись до роздержавлення державної власності. На це покладалось чимало сподівань, часто – наївних. Про це говорить публікація від 25 червня 1991 року в газеті «За вільну Україну»
«У вибій спускається… роздержавлення
Незважаючи на значну втрату вуглевидобутку через довготривалий весняний страйк колектив шахти N2 «Червоноградська» зміг зберегти своє добре ім’я. В травні гірники видали на гора палива більше , ніж будь-яке інше підприємство Львівсько-волинського басейну. Тут скоріше вгамували емоції і дійшли висновку, що без продукції не може бути нормальної демократії. Налагоджується й трудова дисципліна, хоча вона ще далека від їдеальної – непросто навіть старанній «другій» шахті побороти повсюдне післястрайкове зволікання, апатію. Краще це вдається тут п’ятій дільниці – вона попереду в ліквідації негативних явищ і нарощуванні видобутку вугілля.
Попри тимчасові труднощі, шахта прогнозує і втілює в життя майбутнє. А воно бачиться гірникам не тільки в традиційній технологічній розробці нових площ для видобутку палива (зараз є значна кількість підготовлених до виймання запасів), але й – що найважливіше – в докорінній зміні ролі робітників як колективного господаря багатств надр Галичини. Цими днями відбулась конференція трудового колективу, на якій прийнято рішення про розробку документації і широку підготовку шахти до роздержавлення.»
Немає коментарів:
Дописати коментар