субота, 27 червня 2015 р.

Життя у стилі Facebook Галини Вдовиченко

На жаль сучасний Львів таки став занадто метушливим -- і це таки відчувається коли читаєш роман Галини Вдовиченко «Бора» -- сучасні гаджети, флешки, інтернет, Facebook і разом з тим розпродажі та постійна біганина у справах – недаремно львів’янам часто не до принад міста. І все ж у ця книга цікава своїм сприйняттям міста, адже це не лише будинки, а й передусім – люди, які в ньому живуть. Отож біжимо містом разом з Христиною Борою – героїнею Галини Вдовиченко. Продовжуємо "Антологію Львова".
Знимка md-eksperiment.org


На роботі аврал. Горять терміни здачі текстів. У повітрі висить загальне роздратування, пахне грозою нез'ясованих стосунків. Ось-ось гряне буря. Аби день остаточно не пропав, треба звідси вшиватися. Скинувши недоправлений текст на флешку, Бора зазирнула у прочинені двері до шефа: попередила вдома працюватиму. Той затримав на ній відсутній погляд, відірвавшись від своїх думок, відповів нарешті: За умови, що ввечері скинеш те, що зробиш. Не встигаємо, хай йому грець! У мене щось з Інтернетом, починає вона і замовкає, наштовхнувшись на кам'яний вираз шефового обличчя. Але у будь-якому разі текст ввечері буде у тебе, в поштовій скриньці чи на столі. І пішла зла на себе, ніхто ж за язика не тягнув. Бовкнула тепер мусить зробити. А згодом, як це буває, переконається, що лихоманили даремно: замовники не поспішатимуть з переглядом тексту та своїми зауваженнями, і тиждень тягтимуть, і два, ніби й не лякали наслідками від зриву домовленостей. Видання за гроші замовників Бора не любила. Краще б їй дали редагувати ще один довідник травозная, який видавництво видає власним коштом. Боро, хочете, я вам допоможу? Пеппі. Та, що працює у піцерії за їжу. 
В одному із таких особняків і відбуваються події роману Галини Вдовиченко. Цей особняк НТШ знаходиться на Новому світі. Знимка neo7777vitaha.livejournal.com

Сьогодні на ній кумедний плетений берет, насунутий до самих брів. Можу подивитись, що у вас з Інтернетом, пропонує вона. А ти в цьому тямиш? Руденька так красномовно пирхає, ніби почула відверту дурницю, але усміхається щиро: Що сталося? Бора пояснює. Кажіть адресу, зупиняє її руденька. І Бора називає нову адресу. З видавництва вони виходять разом. Тільки… згадала Бора. Я ще хотіла взуття купити. Забіжу на розпродаж, тут, за рогом, сьогодні знижка мінус п'ятдесят відсотків. А тоді вже додому. Руденька глянула на Бору з-під берета, він вже геть наїхав на її мідного кольору брови: Мінус п'ятдесят це у межах якої суми? Гривень 600700, подумавши, відповіла Бора. За рогом це там? дівчинка показала напрямок. Бора кивнула. Зрозуміло, дівчинка відчепила свій велосипед від стійки і, поплескавши долонею по керму, сказала: Оце моя «седона», знайомтесь, і без паузи: Ви ж доросла людина, які, на фіг, п'ятдесят відсотків! Мій товариш купив у Кьольні кеди на розпродажі за 4,99 євро, привіз сюди і здав по приколу власникові цієї крамниці. Це його давній приятель. І що вони зробили?.. Бора запитально кивнула: що вони зробили? Дівчинці подобалась увага Бори, вона із задоволенням продовжила: Вони написали на ціннику цифру 1699, перекреслили і поставили нову ціну 1499. І того ж дня кеди купили. За ціною літака до Кьольна й назад плюс кеди на додачу. Дівчинка глянула на черевички Бори. Якщо до завтра терпить, заведу вас туди, де можна купити суперове взуття за людськими цінами. Чи вам горить? Дощ вщух, Борі вже не горіло. Обминаючи калюжі, вона йшла до тролейбусної зупинки, коли у кишені задзвонила мобілка. Ма, піднесено пролунав голос сина, ми хочемо відзначити подію, (обидва розуміли, яку, без уточнень). До нас прийдуть, Кубляк подивиться кімнату, а потім підемо у нічний клуб. Який Кубляк? Той, що у класі ремонт організував, пам'ятаєш?.. Ну Кубляк, ма! Корочє, не суттєво. Вони із Катєю щось там мутять, кажуть незначні зміни в інтер'єрі. Ти ж не проти?.. Ма, я чого дзвоню: де у нас фужери? Ті, що твоя Світлана з Мілана привезла? Не можу знайти. З мілких калюж випирало покручене, скоцюрблене листя каштанів, ті іржаві грудки скидались на скинуті вітром мертві пташенята. Каштани Бориного дитинства не хворіли на цю руду недугу, не розсипалися на трухлявий порох раніше часу; вони зберігали класичну довершеність ліній до глибокої осені, а про дрібного винищувача з відповідним ім'ям мінуюча міль ніхто тоді й не чув. Школярки збирали букети каштанового та кленового листя, приносили їх після уроків додому разом із запахом сухої гірчиці осені. Бора втяглась у роботу і до приїзду велосипедистки встигла відредагувати сторінок десять тексту. Руденька впевнено подзвонила у двері, стояла на порозі усміхнена, з коробкою піци у лівій руці. У небі за її спиною організовано кружляли ворони, немов поміж хмар метлявся гігантський сірий шалик. Велосипед залишила біля ганку, під вільним від виноградної лози стовпом. З правої долоні дівчинки, піднятої на рівень очей, звисало гроно синього винограду. Вона знімала його губами просто зі свого зап'ястка. Смачний? здивувалась Бора. Я люблю такий. Тебе як звати? запитала Бора, впускаючи дівчинку у передпокій. Божена, сказала та, витираючи рукою губи та роздивляючись з цікавістю. Це вам, поставила коробку з піцою на тумбочку і залишила зверху голу гілочку від винограду та свій чудернацький берет. Заляпані болотом кросівки скинула у передпокої, пошукала, у що б перевзутись, нічого не знайшла і рушила до кімнати у шкарпетках. «Треба капці купити», подумала Бора. Звідки така ворона прикольна? Божена підійшла до опудала на каміні. Купили?.. Подарували?.. Замовляли?.. Не дочекавшись відповіді, переключилась на графіку під склом. Який смішний малюнок! тицьнула пальцем у скупчення викривлених будинків. Дитина малювала? Бора стенула плечима. А що у вас у вежці нагорі? Завжди хотілося побувати у такій маленькій вежці. Мабуть, якась таємниця. Як схочеш, потім разом подивимось. Мала ствердно хитнула головою. Ну, показуйте, що з Інтернетом, Божена трималась, як майстер, що прибув за викликом. Бора пояснила: Кабель ось він, така штучка там. Яка штучка?.. Ага, роутер маєте. Добре. Дівчинка перевірила шнури та дроти, розслаблено пройшлась легкими пальцями по клавіатурі, завмерла перед монітором. Щось не виходило, вона підсунула крісло ближче, застукотіла пришвидшено. Двічі телефонувала комусь, консультувалась. Цікаво, чи має вона у школі прізвисько? Викапана Пеппі Довгапанчоха, але старша від книжкової на кілька років. Розкуйовджене волосся слухняно тримало завдану гелем форму, одне з пасм, на лівій скроні, світлішого кольору. Кирпатий ніс та щоки вкривало ніжне ластовиння. Доросла самовпевненість поєднувалась із дитячою безпосередністю. Бора залишила дівчинку, спустившись на кухню, але та прийшла за нею через кілька хвилин. Ви за Інтернет не платили вже кілька місяців! радісно повідомила вона. Я голову ламаю: що таке, у чому проблема, а у вас Інтернет відключений. Я не знала. Ви, чесне слово, як не в себе вдома. Так воно і є, погодилась Бора. Дівчинка усміхнулась: хороший жарт. У тій інтернет-фірмі, повернулася вона до теми, працює хлопець, що ставив експеримент з дешевими кедами. Зможете завтра до обіду заплатити? Вам одразу й увімкнуть. «Накрились нові черевички», подумала Бора і сказала: Зможу.