Музей під покровом святого Флоріана

У Львові, окрім музею історії Львівської залізниці є ще один цікавий відомчий музей технічного спрямування. Однак якщо у залізничному музеї можна бачити як розвивалась техніка протягом останнім півтори сотні літ на прикладі однієї галузі, то у цьому випадку можна побачити наслідки, які часом виникають через невміле поводження з тими самими здобутками цивілізації. Маю на увазі музей розташований у Головному управлінні Державної служби надзвичайних ситуацій на вулиці Підвальній, 6. І хоча вхід у цей музей є безкоштовний, а розташований він у самому центрі Львова, військовий статус установи робить свою справу – туристи сюди зазирають не так часто, хоча насправді тут є що подивитись. Завідувач музею Микола Боднар каже, що найчастіше їхніми відвідувачами є школярі – подекуди протягом дня тут відбувається 2-3 екскурсії.

Знимки музею історії пожежництва

На відміну від інших музеїв він виконує і суто практичну роль – саме тут діти вивчають не лише історію пожежництва, а й здобувають перші знання поведінки у критичних ситуаціях. Цікаво що найчастіше сюди ходять на екскурсії діти з приватних шкіл а також шкіл з польською мовою навчання. Можливо львівські поляки, як і їхні співвітчизники в Польщі мають особливий пієтет перед людьми цього фаху. Микола Боднар розповів, що у Польщі подібні музеї є у кожній пожежній частині, а найбільший польський музей пожежної справи займає площу приблизно рівну футбольному стадіону. Головним його експонатом є аеродромний пожежний автомобіль. Але про такі масштаби у Львові можуть тільки мріяти. Музей було створено у 1986 році на хвилі створення аналогічних установ по тодішньому Союзу. На початках у його розпорядженні було п’ять залів, однак згодом його площу було скорочено до трьох – історії пожежництва, пожежної техніки та невеликий Чорнобильський зал.

Але перш ніж зайти до середини музею, зупинимось докладніше на будівлі управління надзвичайних ситуацій. Як і майже всі будинки, які розташовані в центрі Львова вона має статус пам’ятки архітектури. Будівництво розпочалось у 1898 році, а освячення – 22 червня 1901 року. Одна з її особливостей – вона відразу будувалась під потреби пожежного управління міста з пожежним депо і ніколи не міняла свого профілю. Австро-Угорщина, друга Річ Посполита, перші совіти, німці, другі совіти, врешті незалежна Україна – потреба у такій службі залишалась незмінною. Мінялись тільки назви служби, однострої, вдосконалювалось захисне спорядження, але функції практично не мінялись – чи то служба називалась пожежною, чи, як тепер, рятувальною.

Мабуть найцікавішою деталлю самого будинку, чим він запам’ятовується з поміж інших – скульптура покровителя всіх пожежників святого Флоріана автором якої є львівський скульптор Петро Війтович. Його роботи також прикрашають фронтон Львівського оперного театру, головного Львівського вокзалу. Як і інші роботи цього митця львівський Флоріан вражає своєю витонченістю. Його висота – 2 метри 34 см., однак минулого року у вестибюлі управління з’явилась його копія розміром 1 метр 70 см. І хоча оригінальна скульптура була зроблена якісно, однак час робить своє – зараз захисник людей сам потребує захисту та капітальної реставрації, а це, зважаючи на розташування доволі складна справа.

Власне кажучи вся історія Львова – це історія пожеж. Навіть одна з перших згадок про наше місто у 1256 році пов’язана з пожежею, щоправда у далекому Холмі. Протягом своєї історії  Львів двічі повністю вигоряв: у 1381 та 1527 році, загалом у місті зареєстровано 20 великих пожеж, коли вогонь знищував цілі квартали міської забудови. Ну а число малих, так би мовити пожеж ніхто і не рахував.

Аби успішніше боротись із пожежами магістрат влаштував спостережний пункт на вежі ратуші – там постійно перебував спостерігач який мав у своєму розпорядженні помічника – у випадку появи підозрілого диму він біг, аби з’ясувати, у чому причина – чи то господиня надто захопилась приготуванням млинців, чи вже горить по справжньому. Після того спостерігач із вежі починав бити у дзвони. При цьому місто було поділено на 6 зон – кожній зоні відповідало певне число ударів поспіль – таким чином городяни дізнавались в якій саме дільниці горить. Ну і треба враховувати, що тодішнє місто було зовсім невелике – приблизно 800 кроків на 800.

Однак лише у 1849 році, після бурхливої «Весни народів» магістрат вирішив таки заснувати професійну пожежну охорону. Важлива особливість – тодішні пожежники не мали права одружуватись, оскільки їхня служба прирівнювалась до військової.

Втім досконалих засобів до боротьби з вогнем перші професійні пожежники не мали. Власне це добре показує експозиція музею, точніше центральний експонат залу історії пожежництва – лінійний хід. Якщо точніше – це була бричка запряжена парою коней, а її екіпаж становив фірман та один пожежний. На їх «озброєнні» була помпа, пожежники мали спеціальний ріжок в який сурмили, аби перехожі давали їм дорогу. Одразу за цим екіпажем їхав наступний в якому була бочка з водою обсягом аж… 200 літрів. Звісно, цього було недостатньо для гасіння більш-менш серйозних пожеж. Однак наші предки таки добре розуміли, що така служба, як пожежна мусить діяти разом з медичною, тому одночасно з пожежниками було засновано і службу швидкої медичної допомоги – на пожежі вони виїжджали разом. Попри примітивність перших пожежних екіпажів, використовували їх доволі довго – останні коні, яких використовували для таких виїздів продали аж у 1930 році.

У музеї можна побачити портрети керівників структури різних періодів – австрійського, польського, совіцького та українського, однак найцікавішим з них є перший керівник пожежної служби у Львові  -- Павел Праун, адже він очолював службу з 1864 до 1906 року, тобто 42 роки. Павел Праун (1836-1910) народився у с.Королівка поблизу Лежайська (тепер Польща). У молодому віці вступив на військову службу, на відмінно закінчив саперну академію Тульні. Брав участь в італійській кампанії 1859-го року, за що був нагороджений орденом Залізної Корони третього класу. Власне з його ініціативи в нашому місті було засноване крайове товариство «Сокіл» і під його керівництвом було збудовано будівлю де незмінно перебуває управління пожежною службою.

Серед цікавих експонатів музею – макети пожежних автомобілів, які використовувались у Львові в різні роки. Один з перших таких автомобілів виробництва німецької фірми Магірус –вона спеціалізується на виробництві пожежної техніки. Найцікавіше, що цей автомобіль був на гусеничному ходу. Справа у тому, що тоді в зону обслуговування львівських пожежників входили приміські села куди колісна техніка не завжди могла добратись.

Музей пожежної техніки цікавий тим, що тут не лише показують історію пожежництва, а й вчать як цьому запобігти чи порятуватись. Микола Боднар, директор музею, переповів мені цікаву історію, яка трапилась у 1980 році у Москві – а це був рік Олімпіади. Отож саме тоді там сталась одна з найбільших катастроф – пожежа в готелі «Москва» під час якої загинуло кілька десятків людей. Більшість з них загинула не так від вогню, як від паніки. Однак найбільший подив пожежників виник тоді, коли вони проникнувши в готель в одному з номерів знайшли неушкоджених японських туристів. Як виявилось японці коли побачили, що в готелі почалась паніка, просто закрили двері на ключ, включили воду і намочивши простині закрили ними двері – так їх навчили діяти на батьківщині. Таким чином японські туристи дочекались пожежників і неушкодженими вийшли з палаючого готелю.