Львівське рондо Алли Рогашко

Львів є темою для відомих письменників, які у своїй творчості звертаються до сюжетів з історії та життя Львова. Уривки з їх творів, де описано львівське життя у їх художній інтерпретації я друкував раніше. Але що особливо приємно – наше місто дає натхнення для літературних дебютів. Наприклад львівською темою розпочала свій шлях у літературу письменниця із Рівного Алла Рогашко. 2015 року у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшов у світ її перший роман «Осіннє Рондо місячної ночі». Дії уривку з І розділу роману розвиваються паралельно у 1891 році та 2010 роках. Що ж, цікаво почитати, яким побачила Львів у двох часом вимірах молода письменниця.

Знимка bukvoid.com.ua

* * *

(уривки з 1 розділу, події розвиваються в 1891 р).

...Софія намагалась не вникати у батькові розповіді про роботу і життя міста, хоч вона дуже любила Львів. Але те, що річку вирішили і вже давно почали ховати під землю, для неї було дико і незрозуміло. І дуже шкода. Той красивий Львів, перетнутий рікою, з мальовничими арками мостів і прибережними алеями вона пам’ятає лише з дитинства та зі світлин, що зберігались у їх сімейному фотоальбомі. Вона не уявляла і не розуміла, навіщо хтось прийняв таке рішення: сховати, закопати річку?! Кому вона заважала? Це ж так неприродно! Так, вона чула з розповідей батька, що коли кілька днів підряд невпинно падав дощ, Полтва затоплювала приміські вулиці. Але невже не можна було щось із цим зробити? Через цю ситуацію з річкою батько й пішов у політику. Він намагався хоч якось зарадити, щоб урятувати те, що лишилось від неї. Втім, зізнавався в пориві відвертості, що це марно. Це вже невідворотній процес...

* * *

...Швидко діставшись вулички, вона сповільнила ходу й прислухалась до шурхання опалого листя під ногами. Як славно воно шелестить — наче вишіптує свої секрети. Все ж чудова пора — осінь. І хоча Софія більше любила весну, утім, обожнювала прохолодні осінні ранки, в мороку яких чується дзвін костелів і соборів; затишком огортали душу дивовижні теплі вечори, коли янтарно-гранатове й сліпучо-жовте вбрання на деревах перетворювалось на ледь золотаву, мерехтливу у вечорових сутінках романтично-меланхолійну казку... 

* * *

(уривки з наступних розділів, події розвиваються в 2010 р.).

...Любка задоволено всміхнулась і відвела погляд за вікно, де бурлило звичне життя великого міста. Як вона любила іноді приїхати сюди, сісти у перший-ліпший трамвай і поринути в саму його серцевину, споглядаючи вражаючу архітектуру і приємну суєту! Як вона любила іноді приїхати сюди, сісти у перший-ліпший трамвай і поринути в саму його серцевину, споглядаючи вражаючу архітектуру і приємну суєту! Як любила відчувати під підошвами бруківку, якою ходили ще багато століть тому, всотувати в себе ту неповторну атмосферу величності у поєднанні з винятковим затишком — щоразу місто гостинно приймало її, злегка відхиляючи завісу своєї таємничості і загадковості. А як не хотілось їй щоразу полишати його й повертатися додому! Зате тепер Любка відчувала, що баланс відновлюється: відтепер вона стане мізерною частинкою його, а воно — значною частиною її життя...

* * *

...Уже за годину Любка сиділа в маршрутці й споглядала краєвиди старого міста, де бурлило звичне повсякденне життя, в яке хотілось швидше поринути. Вона не доїхала до потрібної зупинки й вийшла трохи раніше, щоб пройтися пішки. 

На вулиці шалено пахло кавою. А ще – квітами, що цвіли на клумбах, яких тут безліч на кожному кроці. Взагалі, старий Львів має свій надзвичайний, неповторний запах, який не сплутаєш з жодним іншим. І якби Любку привезли сюди із зав’язаними очима, вона би впізнала по запаху, що то є Львів. Не кажучи вже про звуки: то просто-таки ціла симфонія старого міста, у якій задіяно безліч інструментів. Це бій ратушного годинника, дзвони старовинних соборів, храмів і капличок, шум проїжджаючих трамваїв і маршруток, людський гамір і якась особлива суєта, притаманна лише цьому місту. Здається, лише тут можна в будь-яку мить почути невідомих мелодій, що виконує одинокий сопілкар просто посеред вулиці, чи ж досконалу гру саксофоніста в одній із вуличних кав’ярень...

* * *

...Вона пригадала вчорашній день – він був чудовий! Посмакувавши кавою з пляцком, вони ще трохи поблукали ранковим, майже порожнім містом, посиділи, обійнявшись, на лавці коло Оперного, де вже почали збиратися затяті шахісти із люльками в руках, і пішли до неї. Пішки. Сашко повів її через весь Стрийський парк, і виявилось, що Львів не такий уже й величезний, яким видавався їй досі. Вони повагом проходжалися красивими просторими алеями і всотували в себе неповторні пахощі, що видихала соковита зелень дерев. Згодом алеї змінювалися на вузенькі стежини, і цивілізований акуратний парк поступово перетворювався на незаймані лісові нетрі. Птахи заливалися у щебеті, радіючи, що опинилися в цій неперевершеній райській флорі, а білки, не боячись, вибігали назустріч, нахабно сподіваючись на якогось гостинця...

* * *

...Хоча у Львові Любка жила більш як півроку, серце її щоразу завмирало, коли вона опинялася в центральній частині старого міста. Вона не могла насититися ним, його граційністю та винятковою атмосферою. Її досі вражали ці вузенькі вулички, дбайливо вимощені бруківкою й перетнуті трамвайними коліями. Подумати лишень: як вдається розминутися транспорту, який рухається назустріч один одному цими тісними вуличками так швидко? Спочатку це трохи лякало жінку, але з часом вона до цього звикла... 

* * *

...Він узяв її руку й вони вийшли на балкон. Від панорами, яка відкрилась перед ними, Любка аж оторопіла. Будинки під червоними покрівлями просто тонули в яскравій зелені дерев, подекуди випиналися верхівки старовинних пам’яток. Он чудово видно Кафедральний собор, поряд височіє Ратуша. Трохи далі — Домініканський собор і Успенська церква. Позаду цього краєвиду, гармонійно доповнюючи пейзаж, здіймалась вежа Високого замку. Жінка впізнавала вулиці, якими ходила безліч разів...

Музей під покровом святого Флоріана

У Львові, окрім музею історії Львівської залізниці є ще один цікавий відомчий музей технічного спрямування. Однак якщо у залізничному музеї можна бачити як розвивалась техніка протягом останнім півтори сотні літ на прикладі однієї галузі, то у цьому випадку можна побачити наслідки, які часом виникають через невміле поводження з тими самими здобутками цивілізації. Маю на увазі музей розташований у Головному управлінні Державної служби надзвичайних ситуацій на вулиці Підвальній, 6. І хоча вхід у цей музей є безкоштовний, а розташований він у самому центрі Львова, військовий статус установи робить свою справу – туристи сюди зазирають не так часто, хоча насправді тут є що подивитись. Завідувач музею Микола Боднар каже, що найчастіше їхніми відвідувачами є школярі – подекуди протягом дня тут відбувається 2-3 екскурсії.

Знимки музею історії пожежництва

На відміну від інших музеїв він виконує і суто практичну роль – саме тут діти вивчають не лише історію пожежництва, а й здобувають перші знання поведінки у критичних ситуаціях. Цікаво що найчастіше сюди ходять на екскурсії діти з приватних шкіл а також шкіл з польською мовою навчання. Можливо львівські поляки, як і їхні співвітчизники в Польщі мають особливий пієтет перед людьми цього фаху. Микола Боднар розповів, що у Польщі подібні музеї є у кожній пожежній частині, а найбільший польський музей пожежної справи займає площу приблизно рівну футбольному стадіону. Головним його експонатом є аеродромний пожежний автомобіль. Але про такі масштаби у Львові можуть тільки мріяти. Музей було створено у 1986 році на хвилі створення аналогічних установ по тодішньому Союзу. На початках у його розпорядженні було п’ять залів, однак згодом його площу було скорочено до трьох – історії пожежництва, пожежної техніки та невеликий Чорнобильський зал.

Але перш ніж зайти до середини музею, зупинимось докладніше на будівлі управління надзвичайних ситуацій. Як і майже всі будинки, які розташовані в центрі Львова вона має статус пам’ятки архітектури. Будівництво розпочалось у 1898 році, а освячення – 22 червня 1901 року. Одна з її особливостей – вона відразу будувалась під потреби пожежного управління міста з пожежним депо і ніколи не міняла свого профілю. Австро-Угорщина, друга Річ Посполита, перші совіти, німці, другі совіти, врешті незалежна Україна – потреба у такій службі залишалась незмінною. Мінялись тільки назви служби, однострої, вдосконалювалось захисне спорядження, але функції практично не мінялись – чи то служба називалась пожежною, чи, як тепер, рятувальною.

Мабуть найцікавішою деталлю самого будинку, чим він запам’ятовується з поміж інших – скульптура покровителя всіх пожежників святого Флоріана автором якої є львівський скульптор Петро Війтович. Його роботи також прикрашають фронтон Львівського оперного театру, головного Львівського вокзалу. Як і інші роботи цього митця львівський Флоріан вражає своєю витонченістю. Його висота – 2 метри 34 см., однак минулого року у вестибюлі управління з’явилась його копія розміром 1 метр 70 см. І хоча оригінальна скульптура була зроблена якісно, однак час робить своє – зараз захисник людей сам потребує захисту та капітальної реставрації, а це, зважаючи на розташування доволі складна справа.

Власне кажучи вся історія Львова – це історія пожеж. Навіть одна з перших згадок про наше місто у 1256 році пов’язана з пожежею, щоправда у далекому Холмі. Протягом своєї історії  Львів двічі повністю вигоряв: у 1381 та 1527 році, загалом у місті зареєстровано 20 великих пожеж, коли вогонь знищував цілі квартали міської забудови. Ну а число малих, так би мовити пожеж ніхто і не рахував.

Аби успішніше боротись із пожежами магістрат влаштував спостережний пункт на вежі ратуші – там постійно перебував спостерігач який мав у своєму розпорядженні помічника – у випадку появи підозрілого диму він біг, аби з’ясувати, у чому причина – чи то господиня надто захопилась приготуванням млинців, чи вже горить по справжньому. Після того спостерігач із вежі починав бити у дзвони. При цьому місто було поділено на 6 зон – кожній зоні відповідало певне число ударів поспіль – таким чином городяни дізнавались в якій саме дільниці горить. Ну і треба враховувати, що тодішнє місто було зовсім невелике – приблизно 800 кроків на 800.

Однак лише у 1849 році, після бурхливої «Весни народів» магістрат вирішив таки заснувати професійну пожежну охорону. Важлива особливість – тодішні пожежники не мали права одружуватись, оскільки їхня служба прирівнювалась до військової.

Втім досконалих засобів до боротьби з вогнем перші професійні пожежники не мали. Власне це добре показує експозиція музею, точніше центральний експонат залу історії пожежництва – лінійний хід. Якщо точніше – це була бричка запряжена парою коней, а її екіпаж становив фірман та один пожежний. На їх «озброєнні» була помпа, пожежники мали спеціальний ріжок в який сурмили, аби перехожі давали їм дорогу. Одразу за цим екіпажем їхав наступний в якому була бочка з водою обсягом аж… 200 літрів. Звісно, цього було недостатньо для гасіння більш-менш серйозних пожеж. Однак наші предки таки добре розуміли, що така служба, як пожежна мусить діяти разом з медичною, тому одночасно з пожежниками було засновано і службу швидкої медичної допомоги – на пожежі вони виїжджали разом. Попри примітивність перших пожежних екіпажів, використовували їх доволі довго – останні коні, яких використовували для таких виїздів продали аж у 1930 році.

У музеї можна побачити портрети керівників структури різних періодів – австрійського, польського, совіцького та українського, однак найцікавішим з них є перший керівник пожежної служби у Львові  -- Павел Праун, адже він очолював службу з 1864 до 1906 року, тобто 42 роки. Павел Праун (1836-1910) народився у с.Королівка поблизу Лежайська (тепер Польща). У молодому віці вступив на військову службу, на відмінно закінчив саперну академію Тульні. Брав участь в італійській кампанії 1859-го року, за що був нагороджений орденом Залізної Корони третього класу. Власне з його ініціативи в нашому місті було засноване крайове товариство «Сокіл» і під його керівництвом було збудовано будівлю де незмінно перебуває управління пожежною службою.

Серед цікавих експонатів музею – макети пожежних автомобілів, які використовувались у Львові в різні роки. Один з перших таких автомобілів виробництва німецької фірми Магірус –вона спеціалізується на виробництві пожежної техніки. Найцікавіше, що цей автомобіль був на гусеничному ходу. Справа у тому, що тоді в зону обслуговування львівських пожежників входили приміські села куди колісна техніка не завжди могла добратись.

Музей пожежної техніки цікавий тим, що тут не лише показують історію пожежництва, а й вчать як цьому запобігти чи порятуватись. Микола Боднар, директор музею, переповів мені цікаву історію, яка трапилась у 1980 році у Москві – а це був рік Олімпіади. Отож саме тоді там сталась одна з найбільших катастроф – пожежа в готелі «Москва» під час якої загинуло кілька десятків людей. Більшість з них загинула не так від вогню, як від паніки. Однак найбільший подив пожежників виник тоді, коли вони проникнувши в готель в одному з номерів знайшли неушкоджених японських туристів. Як виявилось японці коли побачили, що в готелі почалась паніка, просто закрили двері на ключ, включили воду і намочивши простині закрили ними двері – так їх навчили діяти на батьківщині. Таким чином японські туристи дочекались пожежників і неушкодженими вийшли з палаючого готелю.

На «Флюґерах Львова» презентують Львівську школу джазу та сучасної музики

1 травня, в перший день ХІІІ Міжнародного етно-джазового фестивалю «Флюґери Львова», відбудеться презентація досягнень Львівської школи джазу та сучасної музики. Вихованці цього проекту вже декілька місяців займаються з провідними джазменами України та готові продемонструвати свої вміння – про це розповіли у прес-службі Львівського магістрату.

За словами організаторів, родзинкою перформансу стане поєднання виконання творів молодими музикантами із старшими джазменами — легендами львівського джазу. Загалом у концерті виступить 40 музикантів. За словами ідейного наставника школи та викладача, відомого барабанщика Ігоря Гнідина, Львівська школа джазу та сучасної музики виступом своїх учнів хоче презентувати себе як осередок виховання нового покоління молодих джазових музикантів. Концепцією школи є розвиток львівського джазу та культури джазу загалом.

«Флюґери Львова» — це один з фестивалів, який допомагає молодим музикантам вийти на сцену.

Нагадаємо, що ХІІІ міжнародний фестиваль «Флюґери Львова» проходитиме з 1 до 3 травня у внутрішньому дворику львівської Ратуші.

Програма Фестивалю «Флюґери Львова»: http://www.dzyga.com/flugery/uk/prohrama15-ua 

На «Флюгерах» Львів прокинеться разом з Харковом

Тринадцять не є нещасливим числом – у цьому переконані організатори фестивалю «Флюгери Львова», адже цього року цей популярний фестиваль відбуватиметься уже 13 рік поспіль, і, як вже склалось протягом цих років незмінним місцем його проведення є внутрішній дворик ратуші де попри невелику площу тим не менше вміщається до 1000 слухачів які при цьому можуть себе вільно почувати – співати, стрибати, танцювати. Фестиваль стартує 1 травня.

Головною подією цьогорічних флюгерів стане «Прокидання з Танком на Майдані Конго» -- розповіла координатор фестивалю Юля Хомчин

Знимка ct.lviv.ua

Отож Танок на Майдані Конго готує вперше у своїй кар’єрі ранкову програму де, зокрема, будуть акустичні твори а також декілька сюрпризів, які мають гідно представити рідне місто колективу Харків, ну а у підсумку два міста – Львів та Харків прокинуться одночасно. Ну а модератором їх виступу стане Юрко Іздрик. Ще однією цікавинкою флюгерів стане виступ «Гич-Оркестру», який готує до цього фестивалю нову програму «Під маркою Івана Яковича» основу якої складуть композиції на слова Івана Франка.

У «Флюгерах» традиційно буде багато колективів із Польщі, ну а третій день програми складуть колективи із східноукраїнських областей та Криму, зокрема краматорський «Ground Beat». Історія знайомства з цим колективом організаторів фестивалю – мистецького об’єднання «Дзига» доволі цікава – з ним познайомилися під час «Концерту Миру», який «Дзиґа» організовувала у містах, які визволені від окупантів. Отож тепер краматорчани покажуть, що і на Донбасі є люди яким близьке мистецтво.

Що несе Львову дерев’яна коза?

19 лютого нас чекає ще один Новий рік, цього разу за китайський календарем – того дня у свої права вступає дерев’яна коза, яка змінює іншу тварину – дерев’яного коня. І хоча в гороскопі сказано, що для дерев’яного коня притаманно такі риси, як активність, радість, незалежність, витривалість, життєлюбство, а також нетерплячість, марнославство та егоїзм рік виявився таки аж надто складним, можливо навіть за всю його історію, якщо не рахувати років світових воєн. Найпарадоксальніше,  що минулого року Львів став таким собі осередком спокою – у нашій розбурханій та розтерзаній державі сюди приїжджають у пошуку притулку люди, які потерпіли внаслідок окупації українського Криму та Донбасу. 

Знимка ukr.media

Щодо кози, то для цієї кумедної тварини притаманні щирість, великодушність, сором'язливість, миролюбність, доброта і м'якість, але, з іншого боку, нерішучість, безхарактерність і примхливість. Але це, напевне, стосується, китайських кіз. Навряд чи в Україні 2015 рік відзначиться такими пацифістськими рисами, тут швидше потрібні натиск та рішучість. Коза – тварина начебто миролюбна, але ж для чогось природа таки наділила її рогами, себто зброєю. Так що краще не дратувати її зайвий раз.

Однак історія Львова йде в глибину 13 століття, коли за даними істориків король Данило чи то один, чи то в парі із своїм сином Левом заснували наше місто. Тривалий час історики одностайно казали, що це сталось у 1256 році, однак не так давно львівські вчені засумнівались у цій даті. Приводом до цього стали знахідки істориків, які знайшли документи, що називають іншу, давнішу дату. Зокрема ймовірною датою заснування Львова є 1247 рік, між іншим – рік кози. Так принаймні стверджує всезнаюча Вікіпедія. Однак і така поважна структура може помилятись, принаймні зараз львівські науковці називать іншу дату – 1240 рік. Не так давно львівський історик Іван Паславський знайшов документи, які свідчать, що ймовірною датою заснування Львова є аж 1240 рік, ну а засновниками міста могли бути король Данило Галицький та його син Лев. Отож заснування Львова оповите таїною, може то був рік кози, а може якоїсь іншої тварини за гороскопом, який вигадали давні китайці. Піди, зрозумій та визнач характер міста. Однак вже наступний рік кози – 1259 став для міста трагічним – на веління ординського воєначальника Бурундая дерев’яні укріплення міста довелось поруйнувати. До речі, того ж роки Бурундай примусив волинського князя Василька Романовича взяти участь у спільному поході на Польщу.

Втім місто швидко відновлюється і вже у 1283 році (знову ж таки рік кози) відбувається оборона Львова від військ хана Телебуги.

Знимка lviv.afisha-city.com.ua

1379 року у Галичині завершилось правління намісника – сілезького князя Володислава ІІ Опольського, яке розпочалось у 1372 році. Втім він не діяв на користь підвладної йому території, наприклад заохочував німецьку колонізацію, наприклад передав у вічну власність шляхтичу Денгарту село Дунаїв. Ну а себе він оточив німцями, які  й лобіювали вигідні для їх громади рішення.

Таке ганебне явище, як кіндепінг – не є сучасним винаходом. У середньовічному Львові так само була злочинність, і навіть траплялись такі важкі злочини, як викрадення людей. 1427 року у Львові засідав суд у складі львівського судді, шляхтича та військового діяча польської держави Станіслава (Осташко) з Давидова а також міських райців, який розглянув скаргу вірменської громади щодо викрадення доньки рицаря та купця Григорія Вірменина.

1439 року у хроніках вперше згадується Львівське Успенське братство – організація, яка відіграє визначальну роль у гуртуванні руської (української) громади у середньовічному Львові, його діяльність буде зосереджена навколо однієї з найвизначніших споруд Львова – Успенської церкви.

1511 рік виявився для Львова трагічним. Це зараз Молдова – невелика держава між Дністром та Прутом, а у Середньовіччі вона хоч і була васалом Порти, однак амбіції молдаван сягали далеко за межі етнічних молдовських територій. Того року війська молдовського господаря Богдана ІІІ Сліпого взяли в облогу Львів – саме внаслідок цього і згорів дерев’яний монастир Бернардинців. Однак на цьому нещастя Львова не завершились – того ж року у місті сталась велика пожежа (втім це була явище доволі поширене) а також вилив Полтви. Тоді ця річка була повноводою, тож для Львова це була неабияка проблема. І вже через кілька століть норовлива Полтва настільки зміліє, що її доведеться загнати під землю. 

Наші предки мусіли завжди бути готовими до війни – чи то відбивати ворожі напади, навіть з таких далеких країв, як Молдовське князівство, чи  то самим нападати на чужі володіння. Отож 1547 року агент великого коронного гетьмана та засновника Тернополя Яна Амора Тарновського купив у Львівських міщан Вольфа та Януша Шольців «21 віз «броні січної», 17 возів «залізива», 115 штук «броні пальної», аркебузу, ручні мушкети». Між іншим – то були не такі вже й прості міщани – Вольф Шольц 1543 року був обраний райцем, а згодом бургомістром Львова. Ну і при тому не покидав свого давнього ремесла – купецтва. При тому торгував він не будь чим, а як можна здогадуватись – зброєю. Уявіть собі подібну ситуацію із теперішнім очільником Львова, Андрієм Садовим, який спочатку був депутатом (райцем), а відтак міським головою (бургомістром) і при тому б торгував «калашами»… А у Середньовіччі це вважалось нормою

Однак повернемось до Успенського братства 1595 року року завершився судовий процес між братством та магістратом за право дзвонити – так нашим предкам-українцям доводилось відстоювати свої права. Ворожнеча братства і Львівського магістрату була величезною – того ж року райці заборонили православним міщанам святкові та похоронні процесії через площу Ринок. Понад те, найвизначніші братчики, які нехтували цією забороною були заарештовані та опинились у в’язниці. Середньовічний магістрат не церемонився з мешканцями міста. Це вже зараз ситуація змінилась на протилежну, коли розлючені мешканці, можуть навіть заблокувати депутатів у сесійній залі. 

Рік кози був для нашого міста переважно неспокійним, хоча траплялись тут і винятки. Наприклад 1619 року завершилась чергова реставрація ратуші – її ініціював видатний бургомістр Марцін Кампіан. Ця ратуша простояла до 1826 року, а 1827 року розпочалось будівництво нової – власне до цієї будівлі ми вже звикли.

25 вересня – 8 листопада 1655 року відбулась друга облога Львова військами Богдана Хмельницького.

Але повернемось до теми Львівської ратуші. З одного боку, можливо тоді будівельні технології не були настільки розвинутими, з іншого – будували тоді справжні шедеври, які й зараз є візитівками міста. Отож нову ратушу будували аж 8 років і освячення її відбулось знову ж таки у рік кози, а саме у 1835 рік.

1883 рік увійшов в історію Львова та України двома надзвичайно позитивними подіями – цього року у Львові створили перший в Україні Інститут географії. Однак найголовніше – у нашому місті вперше в Україні започатковано міський телефонний зв’язок. Саме це переверне подальший спосіб життя людей, дозволивши спілкуватись їм на великій відстані. Звісно, спочатку в межах одного міста, а потім наближаючи країни та континенти.

1895 року українська громада міста отримала ще один здобуток – того року вперше в Україні вулицю було названо іменем Тараса Шевченка.

Трагічним для Львова виявився 1979 рік – саме тоді у Брюховицькому лісі знайшли повішеним тіло Володимира Івасюка, а його похорон перетворився на величезну антисовіцьку демонстрацію. 

Врешті неспокійним виявився і 1991 рік – масові демонстрації та протести, що охопили всю Україну, одним із центрів протесаного руху став Львів, який відтоді зажив славу українського П’ємонту. Втім 1991 рік завершився на оптимістичній ноті – проголошенням незалежності України.

І ось маємо черговий рік кози – 2015. Його історія лише пишеться…