субота, 4 липня 2015 р.

Львівське рондо Алли Рогашко

Львів є темою для відомих письменників, які у своїй творчості звертаються до сюжетів з історії та життя Львова. Уривки з їх творів, де описано львівське життя у їх художній інтерпретації я друкував раніше. Але що особливо приємно – наше місто дає натхнення для літературних дебютів. Наприклад львівською темою розпочала свій шлях у літературу письменниця із Рівного Алла Рогашко. 2015 року у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшов у світ її перший роман «Осіннє Рондо місячної ночі». Дії уривку з І розділу роману розвиваються паралельно у 1891 році та 2010 роках. Що ж, цікаво почитати, яким побачила Львів у двох часом вимірах молода письменниця.

Знимка bukvoid.com.ua


* * *

(уривки з 1 розділу, події розвиваються в 1891 р).


...Софія намагалась не вникати у батькові розповіді про роботу і життя міста, хоч вона дуже любила Львів. Але те, що річку вирішили і вже давно почали ховати під землю, для неї було дико і незрозуміло. І дуже шкода. Той красивий Львів, перетнутий рікою, з мальовничими арками мостів і прибережними алеями вона пам’ятає лише з дитинства та зі світлин, що зберігались у їх сімейному фотоальбомі. Вона не уявляла і не розуміла, навіщо хтось прийняв таке рішення: сховати, закопати річку?! Кому вона заважала? Це ж так неприродно! Так, вона чула з розповідей батька, що коли кілька днів підряд невпинно падав дощ, Полтва затоплювала приміські вулиці. Але невже не можна було щось із цим зробити? Через цю ситуацію з річкою батько й пішов у політику. Він намагався хоч якось зарадити, щоб урятувати те, що лишилось від неї. Втім, зізнавався в пориві відвертості, що це марно. Це вже невідворотній процес...

* * *

...Швидко діставшись вулички, вона сповільнила ходу й прислухалась до шурхання опалого листя під ногами. Як славно воно шелестить — наче вишіптує свої секрети. Все ж чудова пора — осінь. І хоча Софія більше любила весну, утім, обожнювала прохолодні осінні ранки, в мороку яких чується дзвін костелів і соборів; затишком огортали душу дивовижні теплі вечори, коли янтарно-гранатове й сліпучо-жовте вбрання на деревах перетворювалось на ледь золотаву, мерехтливу у вечорових сутінках романтично-меланхолійну казку... 



* * *


(уривки з наступних розділів, події розвиваються в 2010 р.).


...Любка задоволено всміхнулась і відвела погляд за вікно, де бурлило звичне життя великого міста. Як вона любила іноді приїхати сюди, сісти у перший-ліпший трамвай і поринути в саму його серцевину, споглядаючи вражаючу архітектуру і приємну суєту! Як вона любила іноді приїхати сюди, сісти у перший-ліпший трамвай і поринути в саму його серцевину, споглядаючи вражаючу архітектуру і приємну суєту! Як любила відчувати під підошвами бруківку, якою ходили ще багато століть тому, всотувати в себе ту неповторну атмосферу величності у поєднанні з винятковим затишком — щоразу місто гостинно приймало її, злегка відхиляючи завісу своєї таємничості і загадковості. А як не хотілось їй щоразу полишати його й повертатися додому! Зате тепер Любка відчувала, що баланс відновлюється: відтепер вона стане мізерною частинкою його, а воно — значною частиною її життя...


* * *

...Уже за годину Любка сиділа в маршрутці й споглядала краєвиди старого міста, де бурлило звичне повсякденне життя, в яке хотілось швидше поринути. Вона не доїхала до потрібної зупинки й вийшла трохи раніше, щоб пройтися пішки. 
На вулиці шалено пахло кавою. А ще – квітами, що цвіли на клумбах, яких тут безліч на кожному кроці. Взагалі, старий Львів має свій надзвичайний, неповторний запах, який не сплутаєш з жодним іншим. І якби Любку привезли сюди із зав’язаними очима, вона би впізнала по запаху, що то є Львів. Не кажучи вже про звуки: то просто-таки ціла симфонія старого міста, у якій задіяно безліч інструментів. Це бій ратушного годинника, дзвони старовинних соборів, храмів і капличок, шум проїжджаючих трамваїв і маршруток, людський гамір і якась особлива суєта, притаманна лише цьому місту. Здається, лише тут можна в будь-яку мить почути невідомих мелодій, що виконує одинокий сопілкар просто посеред вулиці, чи ж досконалу гру саксофоніста в одній із вуличних кав’ярень...

* * *

...Вона пригадала вчорашній день – він був чудовий! Посмакувавши кавою з пляцком, вони ще трохи поблукали ранковим, майже порожнім містом, посиділи, обійнявшись, на лавці коло Оперного, де вже почали збиратися затяті шахісти із люльками в руках, і пішли до неї. Пішки. Сашко повів її через весь Стрийський парк, і виявилось, що Львів не такий уже й величезний, яким видавався їй досі. Вони повагом проходжалися красивими просторими алеями і всотували в себе неповторні пахощі, що видихала соковита зелень дерев. Згодом алеї змінювалися на вузенькі стежини, і цивілізований акуратний парк поступово перетворювався на незаймані лісові нетрі. Птахи заливалися у щебеті, радіючи, що опинилися в цій неперевершеній райській флорі, а білки, не боячись, вибігали назустріч, нахабно сподіваючись на якогось гостинця...


* * *

...Хоча у Львові Любка жила більш як півроку, серце її щоразу завмирало, коли вона опинялася в центральній частині старого міста. Вона не могла насититися ним, його граційністю та винятковою атмосферою. Її досі вражали ці вузенькі вулички, дбайливо вимощені бруківкою й перетнуті трамвайними коліями. Подумати лишень: як вдається розминутися транспорту, який рухається назустріч один одному цими тісними вуличками так швидко? Спочатку це трохи лякало жінку, але з часом вона до цього звикла... 


* * *

...Він узяв її руку й вони вийшли на балкон. Від панорами, яка відкрилась перед ними, Любка аж оторопіла. Будинки під червоними покрівлями просто тонули в яскравій зелені дерев, подекуди випиналися верхівки старовинних пам’яток. Он чудово видно Кафедральний собор, поряд височіє Ратуша. Трохи далі — Домініканський собор і Успенська церква. Позаду цього краєвиду, гармонійно доповнюючи пейзаж, здіймалась вежа Високого замку. Жінка впізнавала вулиці, якими ходила безліч разів...