вівторок, 14 липня 2015 р.

Пам’ятник, про який мріє Михайло Ягольник

Продовжуємо розмову з відомим львівським архітектором Михайлом Ягольником (http://lvivreport.blogspot.com/2015/07/blog-post_7.html). Він, нагадаємо, є співавтором трьох пам’ятників у нашому місті – Іванові Трушу, Никифору Дровняку та Володимиру Івасюку. Минулого тижня Михайло Ягольник розповів про свої критерії своєї участі у спорудженні того чи іншого пам’ятника. Однак в інтерв’ю він зазначив, що думає про нові пам’ятники у Львові, передусім в його планах монумент на честь видатного українського фізика Івана Пулюя. Уже кілька десятків років на початку вулиці Івана Пулюя стоїть камінь, який сповіщає, що саме там має бути пам’ятник нашому видатному співвітчизнику. Однак Михайло Ягольник вважає, що це місце не достойне такої великої постаті і має на це свій погляд, про що він і розповів мені.

Знимка ua.linkedin.com

Про те, де у Львові має бути пам’ятник Іванові Пулюю
При виборі місця майбутнього пам’ятника є багато складових, настільки багато, що я навіть не берусь їх перелічувати. Найближчим часом я планую розкрутити ідею встановлення у Львові пам’ятника Іванові Пулюю. Одразу скажу – я ще не знаю, де цей пам’ятиник має стояти, так само не знаю, хто погодиться спонсорувати цей проект. Але точно знаю, що у Львові має бути такий пам’ятник. Адже з пересічних людей, навіть серед молоді мало хто знає, хто такий Іван Пулюй. При тому, що майже всі знають, хто такий Білл Гейтс та Микола Тесла. Натомість Тесла – це прямий учень Пулюя. А Рентген просто вкрав у нього ідею Х-променів запатентувавши винахід, який фактично зробив Пулюй. Проблема у тому, що у Рентгена була батьківщина, яка його захищала.
Послідовність будівництва пам’ятника така: спочатку треба сформувати колектив однодумців, потім створити оргкомітет, потім знайти фінансування і лише після цього можна шукати місце для пам’ятника. Зауважу, що у Львові є чимало місць, де варто було б поставити такий пам’ятник, однак у будь-якому випадку це не повинна бути вулиця Пулюя, де вже встановлено камінь. Основний недолік цього місця – це є задвірки Львова, натомість постать Пулюя – бо є глиба, велич, яка заслуговує на набагато краще місце. Це був надзвичайно ерудований чоловік, досить сказати, що він навіть перекладав Біблію. Отож пам’ятник Пулюю має стояти на сторожі чогось, це не повинен бути сувенірний пам’ятник. Бажано, щоб він стояв біля одного з корпусів Львівського університету, наприклад фізичного факультету. Вулиця Кирила і Мефодія, на якій він розташований – це далеко не бічна вулиця. І до того ж вулиця із такою чудовою назвою.

Михайло Ягольник вважає, що Іван Пулюй заслужив на краще місце для пам'ятника. Знимка uk.wikipedia.org


Що те, що робить пам’ятник місце, чи навпаки
Це важко сказати, адже за кожним пам’ятником стоїть ціла епопея із пошуку відповідного місця. У Львові є чимало людей, які уважно слідкують за цим процесом, кожен львів’янин вважає за необхідне висловити своє бачення вирішення цієї проблеми. Це навіть набагато важче, ніж виготовлення самої скульптури. Саме тому завжди в парі працюють скульптор та архітектор. Адже твір, який виготовить скульптор, якщо його не прив’язати до місцевості, може так і залишитись на фабриці. Натомість архітектор виводить скульптуру у люди – він має визначитись із середовищем, масштабом, є чимало аспектів, і історичних, і технологічних, і комунікаційних. Зрештою може бути ідеальне з мистецької та архітектурної точки зору місце, натомість можуть чинити спротив певні групи людей, які вважають, що ставити там пам’ятник, як у нас кажуть: «не пасує». За кожним пам’ятником стоїть чимало спроб, при цьому відкинутих спроб, аж поки він не знайде своє місце у середовищі.

Про те, де б у Львові мав стояти пам’ятник Лесі Українці
Зараз він стоїть біля однієї із шкіл у спальному районі міста, позаду нього стіна – на мою думку це приклад невдалого розташування монумента. Адже таку ліричну постать, як Лесю Українку неприпустимо ставити до стіни, вочевидь люди, які вибирали місце для пам’ятника просто не читали її творів і не знають, хто вона така. Якщо виникла така ситуація, що навчальний заклад названий на її честь, то у такому випадку краще було поставити інтер’єрну скульптуру. Так само не доброю є ідея встановити такий пам’ятник у центрі міста – вона там буде «затиснута» будівлями. Їй навіть не кожен парк підійде, адже це величезний пласт культури, у тому числі дохристиянської. Найкраще, якби поруч з таким пам’ятником було озеро, був простір.

На Сихові бракує модернового пам'ятника. Знимка alex-shutyuk.livejournal.com

Про те, чи кожна площа у місті потребує пам’ятника
Не обов’язково. Давайте згадаємо що таке площа з точки зору архітектурної – це територія на перехресті кількох доріг, це місце зустрічі, громадський простір. І навіть якби на такій площі стояла просто модернова, ультрасучасна скульптура, то й вона б приваблювала людей. До речі, я таку скульптуру планую встановити у Львові.
Пригадую, як одного разу мене запросили в Одесу на всеукраїнські майстер-класи з архітектури на тему «Місто для життя», тема мого виступу була: «Образ міста на прикладі Барселони». Я її обрав не випадково, адже за кліматично-ландшафтними умовами Барселона дуже схожа до Одеси, однак там кардинально відрізняється ментальність мешканців. Отож на майстер класи приїхало все одеське начальство, але я свій виступ побудував без архітектурних термінів. Для цього підібрав 200 фотографій Барселони і коментував їх з точки зору сприйняття звичайної людини, яка не має жодного уявлення про генеральний план та інші суто професійні премудрості. З ілюмінатора літака я бачу панораму міста – величезний простір. Після приземлення я потрапляю в скляну споруду аеропорта з модерновими скульптурами – простір нічим не обмежений. Поселяюсь в 5-зірковий готель, але без жодних ознак палацовості, натомість мене зустрічають 4 швейцари в накрохмалених сорочках, які синхронно кланяються. Виходжу на головну площу Барселони, яка є відповідником одеського Привозу і бачу чистий простір, ні лавочки, ні смітника, простір, який плавно переходить в море та у горизонт. Обертаюсь на 180 градусів і бачу величезну споруду, яка нагадує рибу. Із центральної площі починається променад, який тягнеться на 5 кілометрів вздовж берега. Від променаду починаються пляжі, причому нема жодних бар’єрів, які б їх відокремлювали, ними можна користуватись безкоштовно. Оглядаючи ці пейзажі і постановив собі підшукати одне слово, на якому все це збудовано. І гуляючи Барселоною я відчував, як це слово починало мене переслідувати. І лише коли знову сів на літак, то це слово мене таки наздогнало – респект. Саме не повага, а респект до всіх форм життя. Кожен простір напоєний своєю енергією і між ними немає жодних бар’єрів. Натомість у нас маємо символ колишнього совка – поребрик, який на свята побілили вапном. Це є символ фільтрації та поділу суспільства. І так само я зрозумів, чому у Барселоні є споруда у формі рибини. Адже це місто має 2000 років, тобто воно є ровесником християнства, а його символ – риба. 
Барселона, як зразок правильного архітектурного мислення. Знимка web-tourism.ru

Барселонці мали 2000 років, щоб виховати цей респект у суспільстві. А це є первинно, адже жодні будівельні норми не будуть працювати, якщо в суспільстві не буде поваги.
У перерві до мене підійшов один із тамтешніх начальників і каже: «ну ми тебе зрозуміли, ти натякаєш на Дерибасівську, на Потьомкінські сходи, порт». А я їм ні нащо не натякав, я просто розказав, як це вирішено в іншому місті. Адже не можна культивувати агресію, зокрема за допомогою пам’ятників. Треба закінчити війну – встановіть пам’ятник солдатові, натомість не треба ставити пам’ятники генералам. Агресія – це ознака слабкості.