четвер, 16 липня 2015 р.

Всі замки Галичини – в одному парку

Львів завжди тішить своїми відкриттями. Навіть у тих місцях, які ти добре знаєш, можеш знайти щось нове і цікаве. Наприклад, якщо взяти добре усім відомий Палац Потоцьких одна з найцікавіших львівських будівель в якій мені доводилось бувати напевне десятки, якщо не сотні разів – з різних приводів. Подвір’я палацу так само начебто добре вивчене – нічого несподіваного для себе здавалось відкрити неможливо. Тим більше, якщо говорити про задвірки Палацу. Так, звісно, там є музей книги – непримітна будівля, до якої потрапляєш обійшовши пишний і помпезний Палац Потоцьких зліва. Доволі непримітна будівля, втім з вельми цікавою експозицією. Дивує той факт, що місто, яке гордиться своїми успіхами у книгодрукуванні, яке має пишається своїм внеском в українське книгодрукування. Зрештою місто в якому, за висловом одного мого колєги на кожній вулиці по дві друкарні. Однак музей книги таки захований від допитливого ока – без допомоги екскурсовода його не кожен турист знайде.






Але цього разу не про цей музей піде мова. Якось дощового дня я забрів на подвір’я Палацу Потоцьких. Власне там громадські активісти планували провести якусь акцію, але ніяких ознак активності там не було помітно. Так іноді трапляється активісти, забувають повідомити журналістів, що вони свої заходи відмінили. Отож мені не залишалось нічого іншого, як обійти Палац Потоцьких зі всіх сторін. Власне так я і натрапив на маленьку модель Галичини. Точніше «Парк мініатюр замків та оборонних споруд давньої України». Близько 10 різноманітних замків, які розташовані на Волині, Поділлі, Галичині – і Східній, і тій, що лежить по той бік кордону – Західній. І навіть модель давно неіснуючого львівського Високого замку. Всі ці макети вписані у рельєф – невеличкі пагорби на яких розташувались мініатюрні мури Олеського замку, замку тамплієрів у Середньому, замку в Острозі та чимало інших старовинних замків. Частину з них я відвідував раніше, деякі – не один раз, ще частину побачив вперше, принаймні у такий спосіб. Невелика територія дозволяє за кілька хвилин оглянути те, на що в реальному житті може піти подекуди десятків років. А можливо, до деяких замків взагалі ніколи не проляжуть мої дороги. 
Шкода лише, що хороша в принципі ідея захована від зацікавленого ока десь на задвірки. А з іншого боку – можливо інакше це не було б для мене відкриттям, яке час від часу робиш у місті, в якому прожив все своє життя.