Що несе Львову дерев’яна коза?

19 лютого нас чекає ще один Новий рік, цього разу за китайський календарем – того дня у свої права вступає дерев’яна коза, яка змінює іншу тварину – дерев’яного коня. І хоча в гороскопі сказано, що для дерев’яного коня притаманно такі риси, як активність, радість, незалежність, витривалість, життєлюбство, а також нетерплячість, марнославство та егоїзм рік виявився таки аж надто складним, можливо навіть за всю його історію, якщо не рахувати років світових воєн. Найпарадоксальніше,  що минулого року Львів став таким собі осередком спокою – у нашій розбурханій та розтерзаній державі сюди приїжджають у пошуку притулку люди, які потерпіли внаслідок окупації українського Криму та Донбасу. 

Знимка ukr.media

Щодо кози, то для цієї кумедної тварини притаманні щирість, великодушність, сором'язливість, миролюбність, доброта і м'якість, але, з іншого боку, нерішучість, безхарактерність і примхливість. Але це, напевне, стосується, китайських кіз. Навряд чи в Україні 2015 рік відзначиться такими пацифістськими рисами, тут швидше потрібні натиск та рішучість. Коза – тварина начебто миролюбна, але ж для чогось природа таки наділила її рогами, себто зброєю. Так що краще не дратувати її зайвий раз.

Однак історія Львова йде в глибину 13 століття, коли за даними істориків король Данило чи то один, чи то в парі із своїм сином Левом заснували наше місто. Тривалий час історики одностайно казали, що це сталось у 1256 році, однак не так давно львівські вчені засумнівались у цій даті. Приводом до цього стали знахідки істориків, які знайшли документи, що називають іншу, давнішу дату. Зокрема ймовірною датою заснування Львова є 1247 рік, між іншим – рік кози. Так принаймні стверджує всезнаюча Вікіпедія. Однак і така поважна структура може помилятись, принаймні зараз львівські науковці називать іншу дату – 1240 рік. Не так давно львівський історик Іван Паславський знайшов документи, які свідчать, що ймовірною датою заснування Львова є аж 1240 рік, ну а засновниками міста могли бути король Данило Галицький та його син Лев. Отож заснування Львова оповите таїною, може то був рік кози, а може якоїсь іншої тварини за гороскопом, який вигадали давні китайці. Піди, зрозумій та визнач характер міста. Однак вже наступний рік кози – 1259 став для міста трагічним – на веління ординського воєначальника Бурундая дерев’яні укріплення міста довелось поруйнувати. До речі, того ж роки Бурундай примусив волинського князя Василька Романовича взяти участь у спільному поході на Польщу.

Втім місто швидко відновлюється і вже у 1283 році (знову ж таки рік кози) відбувається оборона Львова від військ хана Телебуги.

Знимка lviv.afisha-city.com.ua

1379 року у Галичині завершилось правління намісника – сілезького князя Володислава ІІ Опольського, яке розпочалось у 1372 році. Втім він не діяв на користь підвладної йому території, наприклад заохочував німецьку колонізацію, наприклад передав у вічну власність шляхтичу Денгарту село Дунаїв. Ну а себе він оточив німцями, які  й лобіювали вигідні для їх громади рішення.

Таке ганебне явище, як кіндепінг – не є сучасним винаходом. У середньовічному Львові так само була злочинність, і навіть траплялись такі важкі злочини, як викрадення людей. 1427 року у Львові засідав суд у складі львівського судді, шляхтича та військового діяча польської держави Станіслава (Осташко) з Давидова а також міських райців, який розглянув скаргу вірменської громади щодо викрадення доньки рицаря та купця Григорія Вірменина.

1439 року у хроніках вперше згадується Львівське Успенське братство – організація, яка відіграє визначальну роль у гуртуванні руської (української) громади у середньовічному Львові, його діяльність буде зосереджена навколо однієї з найвизначніших споруд Львова – Успенської церкви.

1511 рік виявився для Львова трагічним. Це зараз Молдова – невелика держава між Дністром та Прутом, а у Середньовіччі вона хоч і була васалом Порти, однак амбіції молдаван сягали далеко за межі етнічних молдовських територій. Того року війська молдовського господаря Богдана ІІІ Сліпого взяли в облогу Львів – саме внаслідок цього і згорів дерев’яний монастир Бернардинців. Однак на цьому нещастя Львова не завершились – того ж року у місті сталась велика пожежа (втім це була явище доволі поширене) а також вилив Полтви. Тоді ця річка була повноводою, тож для Львова це була неабияка проблема. І вже через кілька століть норовлива Полтва настільки зміліє, що її доведеться загнати під землю. 

Наші предки мусіли завжди бути готовими до війни – чи то відбивати ворожі напади, навіть з таких далеких країв, як Молдовське князівство, чи  то самим нападати на чужі володіння. Отож 1547 року агент великого коронного гетьмана та засновника Тернополя Яна Амора Тарновського купив у Львівських міщан Вольфа та Януша Шольців «21 віз «броні січної», 17 возів «залізива», 115 штук «броні пальної», аркебузу, ручні мушкети». Між іншим – то були не такі вже й прості міщани – Вольф Шольц 1543 року був обраний райцем, а згодом бургомістром Львова. Ну і при тому не покидав свого давнього ремесла – купецтва. При тому торгував він не будь чим, а як можна здогадуватись – зброєю. Уявіть собі подібну ситуацію із теперішнім очільником Львова, Андрієм Садовим, який спочатку був депутатом (райцем), а відтак міським головою (бургомістром) і при тому б торгував «калашами»… А у Середньовіччі це вважалось нормою

Однак повернемось до Успенського братства 1595 року року завершився судовий процес між братством та магістратом за право дзвонити – так нашим предкам-українцям доводилось відстоювати свої права. Ворожнеча братства і Львівського магістрату була величезною – того ж року райці заборонили православним міщанам святкові та похоронні процесії через площу Ринок. Понад те, найвизначніші братчики, які нехтували цією забороною були заарештовані та опинились у в’язниці. Середньовічний магістрат не церемонився з мешканцями міста. Це вже зараз ситуація змінилась на протилежну, коли розлючені мешканці, можуть навіть заблокувати депутатів у сесійній залі. 

Рік кози був для нашого міста переважно неспокійним, хоча траплялись тут і винятки. Наприклад 1619 року завершилась чергова реставрація ратуші – її ініціював видатний бургомістр Марцін Кампіан. Ця ратуша простояла до 1826 року, а 1827 року розпочалось будівництво нової – власне до цієї будівлі ми вже звикли.

25 вересня – 8 листопада 1655 року відбулась друга облога Львова військами Богдана Хмельницького.

Але повернемось до теми Львівської ратуші. З одного боку, можливо тоді будівельні технології не були настільки розвинутими, з іншого – будували тоді справжні шедеври, які й зараз є візитівками міста. Отож нову ратушу будували аж 8 років і освячення її відбулось знову ж таки у рік кози, а саме у 1835 рік.

1883 рік увійшов в історію Львова та України двома надзвичайно позитивними подіями – цього року у Львові створили перший в Україні Інститут географії. Однак найголовніше – у нашому місті вперше в Україні започатковано міський телефонний зв’язок. Саме це переверне подальший спосіб життя людей, дозволивши спілкуватись їм на великій відстані. Звісно, спочатку в межах одного міста, а потім наближаючи країни та континенти.

1895 року українська громада міста отримала ще один здобуток – того року вперше в Україні вулицю було названо іменем Тараса Шевченка.

Трагічним для Львова виявився 1979 рік – саме тоді у Брюховицькому лісі знайшли повішеним тіло Володимира Івасюка, а його похорон перетворився на величезну антисовіцьку демонстрацію. 

Врешті неспокійним виявився і 1991 рік – масові демонстрації та протести, що охопили всю Україну, одним із центрів протесаного руху став Львів, який відтоді зажив славу українського П’ємонту. Втім 1991 рік завершився на оптимістичній ноті – проголошенням незалежності України.

І ось маємо черговий рік кози – 2015. Його історія лише пишеться…

Сьогодні у Львові перепоховають найвидатнішого українського друкаря Івана Федорова

Тлінні останки найвидатнішого українського видавця книг Івана Федорова нарешті знайшли спочинок – сьогодні у Львові відбулось перепоховання останків Івана Федорова – ракія з останками Івана Федорова сьогодні вранці була перенесена з музею історії книги на вулиці Коперніка, де вона досі зберігалась до православної Святоуспенської церкви де священики відслужили панахиду, а після того вулицями міста її перенесли до греко-католицького монастиря святого Онуфрія, де вона буде похована. 

ladaportal.com

Справа у тому, що саме поруч з Успенською церквою знаходилась друкарня Івана Федорова, натомість його було поховано у монастирі святого Онуфрія, однак після того, як Львів увійшов до складу Австрії цвинтарі навколо храмів було ліквідовано, ракію з останками Івана Федорова неодноразово переносили, врешті, вона опинились на зберіганні в музеї історії книги, що на вулиці Коперніка. За словами дослідника історії Львова Петра Радковця все це нагадувало детектив, врешті переміг принцип, за яким останки християнина повинні бути поховані в освяченій землі, у даному випадку – на території монастиря. Також, за словами Петра Радковця була потреба провести експертизу останків, яка є дуже дорогою, однак вона підтвердила, що в музеї справді зберігаються останки Івана Федорова. «Довго не робили перепоховання, тому-що аналіз дорогий. Тепер його вже провели і підтвердилось, що це справді його останки» -- пояснив мені Петро Радковець. Також, свого часу колишній мер Москви Юрій Лужков хотів забрати ці останки до російської столиці, аби там перепоховати – однак цього, на щастя, не сталось.

Варто зауважити, що в історії українського книгодрукування Іван Федоров є однією з найвидатніших постатей. І хоча насправді він не був першодрукарем, як це часто розповідають, однак він надзвичайно високо підняв планку якості у книгодрукуванні. Петро Радковець пояснив, що друкарські форми, які використовував Іван Федоров були настільки високої якості, що 200 років після його смерті ворни використовувались за прямим призначенням.

Іван Федоров є найвидатнішим книгодрукарем 16 століття – в Україну він втік після того, як у Москві спалили його друкарню. Працював у Львові та Острозі, зокрема він видав ряд релігійних книг, серед них «Апостол», Острозьку Біблію а також азбуку за якою діти могли навчатись грамоті. Всі його книги зараз вважаються особливо цінними раритетами. 

Жиди чи євреї?

В українсько-єврейських, чи то пак українсько-жидівських відносинах є один дражливий момент -- вживання слів «єврей» чи «жид». В Україні домінує узвичаєна в Росії самоназва «євреї», натомість слово «жид» представники цієї нації вважають образливим. І куди нам подіти тоді цілі томи Івана Франка та інших українських класиків, які не вживали слова «єврей», однак їх ніхто не підозрює в антисемітизмі. З іншого боку, слово «жид» таки не повернулось у позитивному сенсі в українську мову. Отож продовжуємо бесіду з моїм гостем, відомим юдейським діячем Мейлахом Шейхетом про дражливі питання українсько-єврейських відносин.

www.varianty.net

Про євреїв та жидів

На Галичині зараз переважно живуть євреї радянського походження, яких слово «жид» ображає. На жаль, у перші роки української незалежності це слово доволі активно вживали в антисемітських статтях, тож ефект тільки посилився. Я, наприклад, це слово не вважаю образливим, оцінюю його залежно від контексту. Наприклад, образливою є назва «Жидівська кнайпа під Золотою Розою». Насамперед більшість євреїв слово «жидівська» сприймають негативно, окрім того, воно поєднано з назвою культової споруди – синагоги, яка знаходилась неподалік. У Львові ніхто ніколи не поєднав би назву ресторану з назвою церкви, натомість щодо іудейської святині – це, виявляється, можна. До того ж це синагога з надзвичайно трагічною історією, де загинула частина львівської єврейської громади, яка там переховувалась від нацистських погромів. Натомість маємо ресторан, де кожен може сфотографуватись у капелюсі з приклеєними до нього пейсами. Це нагадує музей знищеного народу, який Гітлер мав намір відкрити в Празі. Так, мене сприймають як типового юдея, однак я живу як юдей, мене люди на вулиці вітають словом «Шалом», і мені це приємно.

Про «7-40», що грають на всіх українських весіллях

У наших культурах багато спільного, часто межа є непомітною. Наприклад, єврейські танці сприймають як українські. Зокрема, «7-40», що грають на всіх українських весіллях. Колись до Львова приїжджав відовий єврейський співак та фольклорист Майкл Прайслер, який працює в інституті ІВО у Нью-Йорку. Він збирає культуру мовою ідиш. Ще на початку 90-х  років він приїхав до Львова, ми з ним потрапили на концерт українських пісень, і він, слухаючи деякі пісні, підспівував мовою ідиш. Можливо, це були єврейські пісні, які колись переклали українською, а, можливо, і навпаки, однак це свідчить про тісний зв'язок між нашими культурами.

Про єврейські написи на Успенській церкві

Це, напевне, пов’язано з часами перших християн, які були юдеями. Коли йдеться про духовність, кожен сам шукає шлях до Бога. Я не є істориком сакральних споруд, а християнських поготів, тому не можу відповісти на це питання. Чому на фасаді Успенської церкви у Львові є написи єврейською, мають відповісти фахівці.

Про відродження ідиш

Мовою ідиш створено великий скарб культури, релігії та філософії. Відтак, коли зникла ця мова, для значної частини людства ці надбання перестали існувати. Держава повинна підтримувати процес відродження такої мови, від неї залежать всі гуманітарні процеси в суспільстві. Ідиш не може сам відродитись, бо живе лише в середовищі релігійних юдеїв. Пані Ірина Калинець казала, що ми повинні бути вдячні юдеям за те, що вони зберегли Закон, і в цій площині ми є певним зразком безумовного дотримання Старого заповіту, тобто Тори. І навіть коли йшли в газові камери, євреї не відмовлялись від основних цінностей, а це впливало на решту суспільства.

Про кошерне харчування

Багато старих галичан не їдять молочні страви разом з м’ясними і мають для них окремий посуд. Ніколи українці та поляки не будуть їсти страву, поки її добре не пересолять щоб не було крові. Тож дехто замислюється: «Може, ми юдеї». Але це пов’язано зі здоровим способом життя, бо одні ферменти виробляє молоко, інші м’ясо, і разом їх не можна їсти. Візьміть будь-які рецепти здорового харчування -- Шелтона чи Поля Брега. У них ті самі принципи. На Заході я харчуюся в кошерних кафе. Туди приходять багато людей, не лише юдеїв, адже там недорога їжа. Тому нас так ображає, що в Жидівській кнайпі треба торгуватись за вартість їжі. У нас такого немає. кошерна їжа свіжа, різноманітна, там багато овочів, це здорова їжа

Чому у Львові немає кошерного ресторану та кошерного бізнесу

У нас нема де його відкрити, ми -- не власники, ми навіть місце для молитви мусимо орендувати. Тож, незважаючи на те, що у Львові є багато єврейських пам’яток, в місті немає умов для того, щоб сюди могли приїхати євреї. Крім того, тут бізнес не є кошерним – можна вкласти гроші і втратити їх в один день. Євреї не люблять бізнесові схеми, обманювати, призводити до втрати грошей. Юдеям це заборонено.

Єврейський мотив Успенської церкви

Іноді для того, щоб зробити відкриття достатньо лише подивитись догори і уважно придивитись до звичного пейзажу чи екстер’єру. Наприклад прогулюючись вулицею Руською. Вулиця, зауважимо коротка, втім насичена пам’ятками історії та архітектури, а головне – докладно описана у всіх путівниках про Львів. Настульки докладно, що є навіть окремі путівники про цю вулицю.

Але навіть за цих умов гуляючи вулицею Руською під шум трамваїв варто іноді піднімати голову догори, щоб докладніше роздивитись, приміром, фризи на Успенській церкві.

Відомий львовознавець Юрко Охріменко нещодавно мені розповів, що таким чином він знайшов цікаву деталь на фризі – напис єврейською мовою (вочевидь на івриті).

Отож там, між іншим зображено сюжет як Мойсей пасе вівці коли помітив кущ, що незгорає  -- неопалиму купину. Коли він підійшов до нього, то почув звідти Бога, який сказав йому вивести свій народ в Ізраїль. Коли Мойсей запитав, хто це, той відповів «Я той, хто є».

Отож, якщо уважно придивитись до зображення неопалимої купини, то в центрі квітки можна помітити чотири єврейські літери. До речі, одна з них, судячи по всьому нагадує букву єврейського алфавіту «Йод», ще одна – «Вов». Цілком ймовірно, що в такий незвичний спосіб художник намагався показати Бога в його імені – Ягве.

Власне кажучи старі єврейські написи, для Львова не є дивиною – здебільшого вони зроблені на ідиші і це є реклами єврейських магазинчиків. Однак єврейський напис на християнській церкві – такого на фасадах чи в інтер’єрах інших церков у Львові ви не зустрінете. Однак Успенська церква таки має свій власний єврейський мотив.