«Тільки у Львові» має яскраву мелодію – Юрій Шаріфов

Підсумок рейтингу найпопулярніших пісень про Львів (Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/10/10.html )виявився доволі прогнозованим -- перше місце у ньому посів неофіційний гімн Львова «Тільки у Львові», вона, за нашими даними має понад мільйон переглядів на You tubi українською та польською мовами. Також вона є лідером за кількістю виконавців, які включають її до свого репертуару. Ну і ще одна важлива деталь – наступного року виповнюється 80 років від першого публічного виконання цієї пісні. Тобто вона супроводжувала навіть найстаріших львів’ян практично від їх народження. Про цю пісню, як і про те, чому одні пісні десятиліттями залишаються популярними говоримо з відомим львівським музикантом та композитором Юрієм Шаріфовим.

Знимка kameniar.lnu.edu.ua

Пане Юрію, а що для Вас особисто стало несподіванкою у цьому ТОП-10 найпопулярніших пісень про Львів? 

У ньому є кілька пісень, які я досі нечасто чув, наприклад «Личаківське танго» у виконанні Chór Dana. Натомість є речі, які тебе оточують практично все життя, як «Тільки у Львові» -- зараз мені навіть важко пригадати, коли я вперше почув цю пісню, напевне я тоді ще був дуже молодим. Здебільшого там дуже прогнозовані пісні, як «Старенький трамвай» -- її співають мої колеги і на радіо «Львівська хвиля», де я колись працював це дуже шанована пісня, вона завжди на верхніх позиціях. До речі, це українське радіо з переважно українським репертуаром, натомість польські пісні там помітно менше крутять в ефірі. 

Чому «Тільки у Львові» залишається популярною протягом 80 років?

Вона є беззаперечним лідером за всіма параметрами. А причиною цього є яскрава мелодія. Натомість тематика тут відіграє другорядну роль. Її мелодія входить в голову, запам’ятовується, при цьому текст можна і не знати. Саме тому її грають і на весіллях, і на забавах. Часом складається враження, що ця пісня була вічно.

Напевне тому, що наступного року їй буде 80 років, тобто це молодість навіть не дідусів, а для багатьох навіть роки молодості прадідусів. І наступного року матимемо її ювілей.

Популярних пісень такого віку мало. Зрештою у більшості випадків люди навіть не знають, скільки років пісням, які вони слухають. Оскільки ж «Тільки у Львові» є яскравішою, тож їй і вдалось заполонити вуха любителів музики. А для того, щоб пісня пережила кілька поколінь, то вона повинна постійно звучати, інакше нові покоління її забуватимуть. Тут маємо унікальну, неймовірно яскраву мелодію. А для того, щоб пісня стала популярною, вона повинна складатись з певних стандартних конструкцій. Навіть якщо це 2-3-4 ноти, то вони не повинні шокувати вухо і сприйматись як своє, рідне. Натомість складні мелодії не мають великих шансів запам’ятатись. Як приклад може навести пісні Володимира Івасюка – його найкращі пісні мають яскраві мелодії. Натомість коли він вже почав вчитись в консерваторії, він почав робити складніші пісні і ці мелодії вже не мали такої популярності. Дуже часто кажуть, що чим простіша мелодія, тим вона популярніша. Адже більшість слухачів все ж не є фахівцями у музиці та не мають музичної освіти. Водночас проста мелодія не означає, що вона примітивна

І тут все залежить від автора пісні, від композитора – він мусить її зробити простою, оригінальною та небанальною. А це, насправді, дуже велика проблема, яка виникла ще із винайденням пісень і супроводжуватиме людство доки воно співатиме. Таку мелодію дуже складно створити, понад те, навіть композитор, який написав 100 симфоній не зможе написати бодай одної доброї пісні, натомість композитор, який спеціалізується на піснях не здатен написати бодай одну сонату. 

Пане Юрію, до ТОП-10 пісень про Львів увійшли доволі різні пісні. Що їх об’єднує, чи може це бути один жанр?

Тут не може бути одного жанру, це надзвичайно різні пісні, і за часом, і за стилем, об’єднує їх тільки тематика Львова а також те, що об’єднує всі пісні – можливість заспівати їх разом, у компанії завдяки невеликому музичному діапазону, що не тисне на вуха.

Справа у тому, що є певні традиції у сприйнятті пісень залежно від національності людини. Саме тому є поняття польської чи німецької пісні. Ментальність людей, яка залежить від її національності накладає свої особливості на пісні. Наприклад африканцю легко заспівати свою мелодію, вона йому звучатиме дуже природно, натомість нам вона може видатись немилозвучною. Все це залежить від виховання та культури.

Також пісня має свою соціалізацію, як, приміром, шансон, де є задана мелодійність, певні оберти та гармонія, також він має свою соціальну скерованість. І він існує в рамках певних комплексів, які і задають його розвиток. Водночас завжди знаходяться колективи, які знаходять нові шляхи розвитку в жанрі, у якому вони працюють. Наприклад, таке новаторство притаманне The Beatles – вони відрізнялись від того, що робилось у рок-музиці до них, вони мають унікальний ритм, не завжди на чотири четвертих, ряд інших музичних елементів.

Якщо повернутись до Пісень львівських вулиць, то це є міський фольклор, причому створений людьми освіченими, у них відображається характер людини, її ментальність. Водночас вони є рідними, бо подібні на те, що нам знайоме віддавна. Дуже зле, коли пісні не є подібними на щось нам знайоме віддавна. Дуже важлива ритміка пісень, якщо вона співпадає із звичною нам, то сприймається як рідна. Взагалі на  цю тему можна писати дисертації.

100 львівських кав’ярень із Гансом-8

Захоплива екскурсія старими совіцькими кнайпами від Олеся Ганущака (Ганса) триває
Навпроти помешкання Білозора були дві кнайпи, де його любили та шанували. Власне з тією вулицею пов’язана цікава історія. Одного разу в гості до Білозора приїхав Іван Гаврилюк. Звісно, була гостина, ми засиділись, і коли вранці Гаврилюк вийшов на вулицю, помітив табличку «вулиця Гаврилюка» й каже: «От що значить геній – приїхав, а тут на його честь назвали вулицю».

Академічна. Знимка forum.vashmagazin.ua

Із «Шоколадки» вирушаємо в напрямку вулиці Фредра. На перехресті з Академічною -- ресторан та бар «Академічний». Коли у Білозора були поважні гості, він завжди казав, що треба йти туди. А демократичніших, не дуже вибагливих гостей запрошував у невеликий заклад, таку собі ханижню, що містилася через дорогу від його хати. Там збирався різний люд.
Навпроти географічного корпусу університету (сучасна вул. М. Грушевського – О.С.) було ще одне маленька та популярне кафе. Каву там пили стоячи. Цю забігайлівку по-різному сприймали. Я туди заходив з уже покійним колегою, який сподобався одній із кельнерок, тож там ставилися до нас як до найдорожчих гостей. Однак він так і не відповів на її залицяння.
Однак неподалік на вулиці Саксаганського був ще один заклад, куди часто заходили поважні люди – «Нектар» (зараз там працює піцерія – О.С.). Заклад був немаленький – мав два зали зверху та два знизу. Зазвичай там збирались різні мистецькі угруповання, однак там була ще одна категорія відвідувачів. Річ у тім, що якраз на протилежному боці вулиці Саксаганського був магазин «Молодіжний» у якому продавали товари для молодят. Зараз це важко зрозуміти, але в совіцькі часи то було одне з небагатьох місць у Львові, де за державною ціною, тобто без переплати, можна було купити чеські мешти чи якийсь інший крам. Щоправда, для цього потрібна була довідка з ЗАГСу про те, що ти одружуєшся. Звісно, кожна така покупка була подією, яку слід «обмити», а найближчим закладом був «Нектар», тож його завсідниками були молодята та їхні приятелі й родичі.

Помешкання Білозора на Фредра. Знимка galnet.org

З «Нектаром» пов’язано й мої спогади про підготовку до одруження. У ті часи держава компенсувала молодятам 70 рублів за кожну обручку. Отож я придбав дружині дорогу обручку, а собі обрав скромнішу, тоненьку, тож 30 рублів у мене ще залишилось . Звісно, купував я обручки з приятелями у «Молодіжному». Як уже казав, зекономив гроші, тож ми вирішили зайти через дорогу в «Нектар» де й «обмили» покупку.

Колись тут був знаменитий "Нектар". тепер піцерія. Знимка kartagoroda.com.ua

Якщо з «Нектару» піти далі по Саксаганського, повернути на вулицю Франка, й зараз можна знайти заклад «Тамара» -- таку собі нічим не примітну кнайпину, хоча й з претензією на оригінальність. Туди ми часто заходили з Олегом Мигалем, письменником, який, на жаль, уже пішов із життя. Власне, заходили ми туди тому, що Олег Мигаль жив поруч, на вулиці Маяковського (тепер Левицького), в одному будинку з Володею Івасюком. Тож коли ми бували у тих краях, то конче відвідували один із тамтешніх закладів.
(Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/100-7.html Далі буде ще цікавіше)

Олександр Божик відкриє львів’янам інструментальну музику Волоидимира Івасюка

3 березня на сцені Львівської Опери о 17.30 та 19.30 відбудеться «Проект Івасюк. Перезавантаження. Пісні відомого українського композитора Володимира Івасюка прозвучать по-новому з елементами джазу та електроніки, музичні експерименти доповнять сценографією та медіа артом. Уперше на Проекті виконають інструментальні твори Івасюка, про це повідомили організатори під час відкритої репетиції – про це мені розповілаPR-менеджер компанії Дік-Арт Зоряна Владика.

Знимка razommedia.com

Мало хто знає, що Володимир Івасюк окрім пісень написав 53 інструментальні твори. Серед них є як великі оркестрові твори, так і мініатюрні на 20—30 секунд.

«Мені вдалося розшукати декілька тактів Івасюка, коротких, але дуже шалених. У нас буде презентація цих творів, одна із них коломийка Івасюка. Ми взяли декілька тактів і «роздмухали» у 3-4 хвилинний твір. Ми станемо першими в Україні, хто відтворить ці твори у Львівській опері», - розповів Олександр Божик.

На Проекті віртуоз виконає 4 інструментальні твори Володимира Івасюка, деякі з них буде відтворено в оригіналі, а частину скрипаль виконає у сучасній інтерпретації.

«Проект Івасюк. Перезавантаження» стане своєрідним творчим майданчиком, на якому експериментуватимуть. У Проекті візьмуть участь Піккардійська терція, Оксана Муха, Олександр Божик, Брія Блессінг, джаз-гурт ShockolaD, MANU. Артисти презентують глядачам нового Івасюка у сучасному виконанні.

Що несе Львову дерев’яна коза?

19 лютого нас чекає ще один Новий рік, цього разу за китайський календарем – того дня у свої права вступає дерев’яна коза, яка змінює іншу тварину – дерев’яного коня. І хоча в гороскопі сказано, що для дерев’яного коня притаманно такі риси, як активність, радість, незалежність, витривалість, життєлюбство, а також нетерплячість, марнославство та егоїзм рік виявився таки аж надто складним, можливо навіть за всю його історію, якщо не рахувати років світових воєн. Найпарадоксальніше,  що минулого року Львів став таким собі осередком спокою – у нашій розбурханій та розтерзаній державі сюди приїжджають у пошуку притулку люди, які потерпіли внаслідок окупації українського Криму та Донбасу. 

Знимка ukr.media

Щодо кози, то для цієї кумедної тварини притаманні щирість, великодушність, сором'язливість, миролюбність, доброта і м'якість, але, з іншого боку, нерішучість, безхарактерність і примхливість. Але це, напевне, стосується, китайських кіз. Навряд чи в Україні 2015 рік відзначиться такими пацифістськими рисами, тут швидше потрібні натиск та рішучість. Коза – тварина начебто миролюбна, але ж для чогось природа таки наділила її рогами, себто зброєю. Так що краще не дратувати її зайвий раз.

Однак історія Львова йде в глибину 13 століття, коли за даними істориків король Данило чи то один, чи то в парі із своїм сином Левом заснували наше місто. Тривалий час історики одностайно казали, що це сталось у 1256 році, однак не так давно львівські вчені засумнівались у цій даті. Приводом до цього стали знахідки істориків, які знайшли документи, що називають іншу, давнішу дату. Зокрема ймовірною датою заснування Львова є 1247 рік, між іншим – рік кози. Так принаймні стверджує всезнаюча Вікіпедія. Однак і така поважна структура може помилятись, принаймні зараз львівські науковці називать іншу дату – 1240 рік. Не так давно львівський історик Іван Паславський знайшов документи, які свідчать, що ймовірною датою заснування Львова є аж 1240 рік, ну а засновниками міста могли бути король Данило Галицький та його син Лев. Отож заснування Львова оповите таїною, може то був рік кози, а може якоїсь іншої тварини за гороскопом, який вигадали давні китайці. Піди, зрозумій та визнач характер міста. Однак вже наступний рік кози – 1259 став для міста трагічним – на веління ординського воєначальника Бурундая дерев’яні укріплення міста довелось поруйнувати. До речі, того ж роки Бурундай примусив волинського князя Василька Романовича взяти участь у спільному поході на Польщу.

Втім місто швидко відновлюється і вже у 1283 році (знову ж таки рік кози) відбувається оборона Львова від військ хана Телебуги.

Знимка lviv.afisha-city.com.ua

1379 року у Галичині завершилось правління намісника – сілезького князя Володислава ІІ Опольського, яке розпочалось у 1372 році. Втім він не діяв на користь підвладної йому території, наприклад заохочував німецьку колонізацію, наприклад передав у вічну власність шляхтичу Денгарту село Дунаїв. Ну а себе він оточив німцями, які  й лобіювали вигідні для їх громади рішення.

Таке ганебне явище, як кіндепінг – не є сучасним винаходом. У середньовічному Львові так само була злочинність, і навіть траплялись такі важкі злочини, як викрадення людей. 1427 року у Львові засідав суд у складі львівського судді, шляхтича та військового діяча польської держави Станіслава (Осташко) з Давидова а також міських райців, який розглянув скаргу вірменської громади щодо викрадення доньки рицаря та купця Григорія Вірменина.

1439 року у хроніках вперше згадується Львівське Успенське братство – організація, яка відіграє визначальну роль у гуртуванні руської (української) громади у середньовічному Львові, його діяльність буде зосереджена навколо однієї з найвизначніших споруд Львова – Успенської церкви.

1511 рік виявився для Львова трагічним. Це зараз Молдова – невелика держава між Дністром та Прутом, а у Середньовіччі вона хоч і була васалом Порти, однак амбіції молдаван сягали далеко за межі етнічних молдовських територій. Того року війська молдовського господаря Богдана ІІІ Сліпого взяли в облогу Львів – саме внаслідок цього і згорів дерев’яний монастир Бернардинців. Однак на цьому нещастя Львова не завершились – того ж року у місті сталась велика пожежа (втім це була явище доволі поширене) а також вилив Полтви. Тоді ця річка була повноводою, тож для Львова це була неабияка проблема. І вже через кілька століть норовлива Полтва настільки зміліє, що її доведеться загнати під землю. 

Наші предки мусіли завжди бути готовими до війни – чи то відбивати ворожі напади, навіть з таких далеких країв, як Молдовське князівство, чи  то самим нападати на чужі володіння. Отож 1547 року агент великого коронного гетьмана та засновника Тернополя Яна Амора Тарновського купив у Львівських міщан Вольфа та Януша Шольців «21 віз «броні січної», 17 возів «залізива», 115 штук «броні пальної», аркебузу, ручні мушкети». Між іншим – то були не такі вже й прості міщани – Вольф Шольц 1543 року був обраний райцем, а згодом бургомістром Львова. Ну і при тому не покидав свого давнього ремесла – купецтва. При тому торгував він не будь чим, а як можна здогадуватись – зброєю. Уявіть собі подібну ситуацію із теперішнім очільником Львова, Андрієм Садовим, який спочатку був депутатом (райцем), а відтак міським головою (бургомістром) і при тому б торгував «калашами»… А у Середньовіччі це вважалось нормою

Однак повернемось до Успенського братства 1595 року року завершився судовий процес між братством та магістратом за право дзвонити – так нашим предкам-українцям доводилось відстоювати свої права. Ворожнеча братства і Львівського магістрату була величезною – того ж року райці заборонили православним міщанам святкові та похоронні процесії через площу Ринок. Понад те, найвизначніші братчики, які нехтували цією забороною були заарештовані та опинились у в’язниці. Середньовічний магістрат не церемонився з мешканцями міста. Це вже зараз ситуація змінилась на протилежну, коли розлючені мешканці, можуть навіть заблокувати депутатів у сесійній залі. 

Рік кози був для нашого міста переважно неспокійним, хоча траплялись тут і винятки. Наприклад 1619 року завершилась чергова реставрація ратуші – її ініціював видатний бургомістр Марцін Кампіан. Ця ратуша простояла до 1826 року, а 1827 року розпочалось будівництво нової – власне до цієї будівлі ми вже звикли.

25 вересня – 8 листопада 1655 року відбулась друга облога Львова військами Богдана Хмельницького.

Але повернемось до теми Львівської ратуші. З одного боку, можливо тоді будівельні технології не були настільки розвинутими, з іншого – будували тоді справжні шедеври, які й зараз є візитівками міста. Отож нову ратушу будували аж 8 років і освячення її відбулось знову ж таки у рік кози, а саме у 1835 рік.

1883 рік увійшов в історію Львова та України двома надзвичайно позитивними подіями – цього року у Львові створили перший в Україні Інститут географії. Однак найголовніше – у нашому місті вперше в Україні започатковано міський телефонний зв’язок. Саме це переверне подальший спосіб життя людей, дозволивши спілкуватись їм на великій відстані. Звісно, спочатку в межах одного міста, а потім наближаючи країни та континенти.

1895 року українська громада міста отримала ще один здобуток – того року вперше в Україні вулицю було названо іменем Тараса Шевченка.

Трагічним для Львова виявився 1979 рік – саме тоді у Брюховицькому лісі знайшли повішеним тіло Володимира Івасюка, а його похорон перетворився на величезну антисовіцьку демонстрацію. 

Врешті неспокійним виявився і 1991 рік – масові демонстрації та протести, що охопили всю Україну, одним із центрів протесаного руху став Львів, який відтоді зажив славу українського П’ємонту. Втім 1991 рік завершився на оптимістичній ноті – проголошенням незалежності України.

І ось маємо черговий рік кози – 2015. Його історія лише пишеться…