Мандрівка львівськими «Карпатами»

Від Марциняка 

Дивовижно, що досі львів’янам не надано статус горян, з відповідними пільгами і преференціями. Адже місто Лева належить до справжніх гірських населених пунктів. Шотландців, що століттями живуть серед мальовничих пагорбів, середня висота яких сягає 600-700 метрів над рівнем моря – увесь світ називає гірським народом. А львів’ян, що розселились серед доволі крутих гір Розточчя, усі мають за «низинників». А наш Високий Замок між іншим висотою сягає 413-ти метрів над рівнем моря і близько 130 метрів над рівнем середмістя! Тож ми цілком можем вважати, що мешкаєм серед маленьких Карпат, яких, до речі, при сонячній погоді видно з того ж Високого Замку. Врешті кожен охочий може переконатись, що Львів гірське місто, видершись на оглядовий майданчик. Саме цим гірським, майже незнаним Львовом, ми й поспацеруємо. Починаємо наш анабазис!

Від Замкової гори і направо...

Знимка: uk.wikipedia.org (2)

Більшість гірок, гір і пагорбів, на яких розкинувся Львів – сховані під міцним панцером кам’яниць. Їх цинково-білі, червоні, зелені, іржаві і метало-черепицеві дахи надійно приховують від стороннього ока Гицлеву, Калічу гори, Цитадель, лиш Святоюрська та Пеличинська вкриті зеленим шумовинням парків... Тож пізнавати їх крутобокість та важкодоступність треба власними нозями, а не очима. Натомість гряда від Високого Замку аж до Винників – вабить око густими лісами та видимою відсутністю забудови. Стоячи на оглядовому майданчику під лопотінням синьо-жовтого прапора, бачиш, що майже увесь Високий Замок щільно обложений будинками, храмами, дзвіницями, монастирями, і лиш у північно-західному напрямку гори вириваються із людського полону і тягнуть свої кряжисті спини у неосяжну оком далечінь. Ось вони – справжні львівські Карпати!

Почнемо мандрівку просто від підніжжя невеличкого окрайця середньовічного замку, що вцілів за століття. Спустившись серпантином із найвищої точки Львова, опиняємося на мальовничій терасі, що оперізує Високий замок. На невеличкому п’ятачку раптом виріс... камінь-пам’ятник. На ньому щось начертано по-польськи. Прочитати майже неможливо, але з книжок знаю, що це пам’ятний знак на честь перемоги 1675-го року над татарами польського короля Яна ІІІ Собеського. Файний був вояка їх величність Ян ІІІ. До того ж з доста поетичною натурою. Після кривавої січі він написав такого листа дружині до Варшави: «Був учора на Високому Замку і спостерігав захід сонця. Побачив далеку хмарку і так мені захотілося стати маленькою крапелькою дощу чи роси, щоб впасти на наймиліше обличчя Вашої королівської милості».

...Спацеруємо кілька десятків метрів затишною алеєю, обсадженою старезними каштанами і опиняємось на перемичці між двома горами-посестрами – Замковою і Лисою (ще її називають горою Лева, на честь сина засновника міста). При дорозі стоїть новозбудована двоповерхова споруда... замку! Не лякайтесь, це не макет, і не реконструкція – а усього лише ресторанчик, побудований на місці громадського туалету.

Цісарською стежкою

Минаємо вулицю і ноги самі виносять на пречудову галявину, над якою нависає гора Лева. Тут починається ландшафтний парк Знесіння. Бідакам, що страждають на ядуху, плоскостопість, затятим курцям та огрядним не раджу дертись на цю не таку вже й високу гору. Бо вона доста крута. Усім решта бажаю легкого підйому і гарної погоди.

Крута стежка в’юниться пагорбами і виводить на втоптану маківку гори... Дух перехоплює від простору та світла! Здається, лиш тобі належить місто, що лежить біля підніжжя гори, ти його владар і підкорювач... Але раптом помічаю, що на лаві за моєю спиною хтось цмокає і дзвонить зубами об зуби – пара закоханих захоплено виціловується в одному з найромантичніших закутків Львова. Не будем заважати молодятам – продовжимо мандрівку. Злітаємо з гори, намітивши перед цим майбутній маршрут. Минаєм мальовничу вуличку Довбуша і за якийсь час стежка розщеплюється на кілька гілок. Обираємо ліву і занурюємось у лісове шумовиння. Дорога терасою в’юниться уздовж пасма пагорбів. З одного боку пречудова панорама Знесіння, Збоїщ та підміських сіл, з іншого – мальовничий ліс, сонячні галявини, гаї, переліски, світлі узлісся... Кілька літ тому я тут бачив зайця і, навіть, лисицю! Можливо руда бестія навідувалась до Шевченківського гаю, де тримають всіляку фазанячо-куріпково-перепелячу живність.

Знимка prostir.museum

Стежка, якою ми простуєм, називається Цісарською, бо біжить вздовж усього Кайзервальду, тобто цісарського лісу. Подейкують, що австрійський цісар Франц Йосип ІІ тут бував і дуже хвалив цю мальовничу місцину. Достеменно відомо й те, що їх цісарська величність ощасливила львів’ян своєю присутністю, перебуваючи в ресторації на Високому Замку і обсервуючи звідтіля святкову ілюмінацію в місті на їх честь. От звідкіля походить традиція запускати феєрверки на честь Дня Незалежності і весіль!

http://zik.ua/ua/analytics/2015/04/10/mandrivka_lvivskymy_karpatamy_580298

(Далі буде цікавіше)