Про «Жорж» можна розповідати без кінця-краю. Там були два зали: невеликий справа від входу, де стоячи можна було випити келишок доброго коньяку, і круглий, у якому грала оркестра, чимало відвідувачів мали персональні столики, наприклад Станіслав Людкевич. Всі знали, що такого-то дня о такій-то годині приходив Людкевич і, хоча під дверима закладу міг стояти натовп охочих туди потрапити, персональний столик Людкевича мав бути вільним і шість годин очікувати знаменитого відвідувача.
 |
| Знимка www.real-estate.lviv.ua |
У малому залі «Інтуриста» дозволяли курити, але каву там пили лише стоячи. Саме з цим залом пов’язані мої спогади. Я працював тоді на Львівському обласному радіо. Його очолював Путій, який, звісно, був членом обкому комсомолу. Мене він знав ще з «Ленінської молоді». Хоча тоді вибори були безальтернативними, однак передвиборча агітація таки була. Вже не пригадую точно, коли оголосили чергові вибори до Верховного Совіту СССР. У Львові висунули робітницю з «Кінескопу», пригадую тільки, що її звали Галина. Симпатична, цікава дівчина. До виборів про неї треба було написати статтю, тож уже нині покійний Зельцер (відповідальний секретар газети – О.С.) а також Володя Дубас (фотожурналіст Володимир Дубас -- О.С.) сказали Путію, що такий нарис найліпше напише Ганс. У підсумку серед інших моїх зворотів, які вийшли в газеті, було таке: «Ось вона підходить до будинку обкому партії (тепер будівля Львівської обласної ради), їй морозно, сніжинки падають на її обличчя, змивається ленінградська туш, вона зупиняється в роздумах: «А чи достойна я бути там, у Верховній Раді»?» Через кілька днів після того, як нарис вийшов, вона приїжджає до мене в редакцію, щоб подякувати, каже, що їй все дуже сподобалось, однак є неточність: до обкому партії вона йшла в липні, тож сніжинки не могли падати. Попри це, я отримав фантастичний гонорар – 36 рублів, адже зарплата тоді становила 100 рублів.
 |
| Великий зал у "Жоржі" Знимка lvivposter.com |
Власне, через деякий час після того Путій забрав мене у молодіжну редакцію обласного радіо, де я вів кілька програм: для молоді, дитячу «Піонер» та армійську «Служу народу». Останню треба було вести російською, а для мене це було великою проблемою, чимало мучився з тим «язиком». Але то була не єдина проблема, пов’язана з тією програмою. Всі сюжети треба було розшифровувати, роздруковувати й везти на Персенківку, де у видавництві «Слава Родіни» (тепер «Армія України» -- О.С.) працював військовий цензор. Отож цей полковник читав і казав: «Вот это нельзя, а тут пусть скажет что-то другое». Спочатку я відчував безвихідь, не знав, що робити в цій ситуації, однак досвідчені радіожурналісти порадили не переживати, бо передачу вже записано і мусить іти як є.
О 15-й годині в ефір виходила моя програма «Львівський піонер». Щоб її підготувати, мав до 12-ї години прийти в студію та записати. Це було нескладно, адже до того часу відвідав якусь школу, записав там синхрони, тож залишалось це все «зліпити».
Як я вже казав, редактором радіо тоді був Путій, а головою Дертелерадіо -- Шайдецький, його заступником з радіомовлення -- Мирослав Скуратко.
Це було літом. Чудова погода, все навколо щебече, я йду мимо «Інтуриста» на радіо записувати передачу. Аж тут у відчиненому вікні малого залу бачу Олега Тарасовича Мигаля, нашого легендарного письменника, який кличе мене: «Зайди, поговоримо». На своє лихо я погодився, і у нас пішла така цікава балачка, що я дивлюсь на годинник, а вже 14-а. Записати програму я вже не встигаю, втім згадав, що там у холі є телефон, тож дзвоню на радіо. Тоді випусковою працювала пані Галина, кажу їй, що я заслаб і не можу прийти на запис, мовляв, рятуйте. Як на зло, саме у той час у Шайдецького відбувалася нарада, на якій Путій звітував про роботу радіо, зокрема, розказував, що там працюють молоді талановиті журналісти, шукають нові форми подачі матеріалу. На лихо хтось уже «капнув» Скураткові, що я сиджу в «Жоржі». Настала 15-а година, і він пропонує: що ж ми тут говоримо теоретично, давайте послухаємо цього цікавого журналіста. Отож увімкнули «колгоспник», там бамкає 15-а, і диктор Георгій Щербина говорить: «Дорогі піонери, а зараз ми передаємо концерт на ваше замовлення». Звісно, після того я мусів піти з радіо.
(Див.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/02/100-4.html Далі буде цікавіше)
Немає коментарів:
Дописати коментар