Уздовж старого шляху до Глинян (+ відео)

Кажуть, що колись то був гомінкий шлях зі Львова до славного міста Глиняни, а  згодом до центру українських земель. Принаймні в цьому запевнив відомий львовознавець Петро Радковець. Власне, я зацікавився, чому вулиця Глинянський тракт називається саме трактом. Це саме питання поставив іншому львовознавцю Ігореві Мельнику. У «Вікіпедії» йдеться про те, що слово «тракт» походить від німецького «Trakt» і означало «поліпшена ґрунтова дорога, велика наїжджена дорога, шлях. З'єднує важливі населені пункти; має станції, трактири — (готель з рестораном, харчевні) і верстові стовпи. Уздовж тракту з'являлися впорядковані забудови, поселення і житла, що давало поштовх до розвитку міст. По тракту йшли регулярні перевезення пасажирів, вантажів і пошти (поштові Тракти з поштовими станціями). З 19-го століття тракти з твердим покриттям називалися шосе».

Отож мовиться про давню дорогу, але в такому разі, чому у Львові немає, наприклад, Городоцького, Стрийського чи Янівського тракту?

Втім обидва знавці нашого міста стверджують, що йдеться про стару дорогу, яка з часом втратила значення, натомість її замінив шлях через Винники, Куровичі та Золочів. Славне колись місто Глиняни занепало, натомість Винники та Золочів розвинулися, і навіть у туристичній галузі вони є набагато цікавішими. Глинянський тракт залишився трактом, так і не ставши повноцінним шосе, вздовж якого кипить життя. Втім цього разу ми не мандруватимемо до Глинян, а обмежимось вулицею Глинянський тракт, що є в межах пішохідної доступності, особливо, якщо маєте доволі часу та бажання спостерігати за стилем життя львів’ян.

Подорож почнемо, піднявшись на Личаківський пагорб, де з одного боку над містом здіймається костел Матері Божої Остробрамської – його дзвіниця є однією з найвищих у Львові, з іншого боку – Личаківський парк. Саме тут є перше роздоріжжя, направо від Личаківської починається вулиця Пасічна, де, проминувши Личаківський парк, ви натрапляєте на пагорб Слави – російський та радянський військовий меморіал. Минулого року львівські журналісти помітили напис на одній з могильних плит, який свідчить, що там поховано майора Путіна. Відтоді це поховання особливо популярне серед львів’ян, адже так приємно покласти букетик на могилку Путіна. Якщо польські туристи вважають за обов’язок відвідати військові поховання поляків на Личаківському цвинтарі, то з Росії не те що натовпів, а навіть поодиноких туристів на пагорбі Слави не доводилося зустрічати. Втім таке сусідство великого храму, парку, монастиря та військового цвинтаря надає цій дільниці Львова певної неспішності та спокою.

Але вже за кілька десятків метрів -- наступне перехрестя – Личаківської та вулиці Тракт Глинянський. Колись неподалік цього перехрестя була автобусна станція, звідки вирушали автобуси в золочівському напрямку. Тепер її функцію виконує узбіччя Личаківської. Можна висловлювати різні версії, чому так і не вдалося відродити автобусну станцію, зокрема і те, що це малоприбутковий бізнес. Але я висловлю значно простішу – насправді пасажир приміського автобуса доволі невибагливий до комфорту і автостанцію сприймає як зайвого посередника між ним і справжнім господарем автобуса – шофером. Куди простіше дати водію просто в руки десятку чи дві, сказавши «до Курович», «до Золочева», а всілякі зали очікування таки зайві.

Тож маємо доволі метушливу дільницю Львова, де всі поспішають пересісти з міської маршрутки на приміський автобус. Невеличкі генделики з доволі стандартними наборами товарів – водою, печивом, кількома сортами цукерок, кафе з дерев’яними столами і бочковим пивом та квасом (навіть у зимову пору). Навколо здебільшого одноповерхова забудова, тому все це більше нагадує атмосферу середнього райцентру.

Втім звертаємо наліво, на вулицю Глинянський тракт, проминувши генделик з доволі незвичною назвою «Кажан». Як не дивно, але в ньому торгують спортивним взуттям. Напевне, це актуально, адже зовсім недалеко Чортові скелі, отож, якщо ви туди вирушили і раптом з’ясували, що не маєте відповідного взуття, тут можна виправити цю помилку.

Глинянський тракт -- це таки садибна забудова, однак коли ним мандруєш, то складається враження, що дорога і навколишні будинки між собою ніяким чином не пов’язані. Попри те, що дорога таки втратила колишнє значення, тут таки інтенсивний рух вантажівок, особливо на дільниці до розвилки з вулицею Богданівською. Пішоходів тут небагато, принаймні про це свідчать вузькі та не дуже впорядковані тротуари. Зрештою, кому хочеться дихати вихлопними газами КамАЗів та КрАЗів, які невпинно мчать трасою. Слово «тракт» одразу асоціюється з придорожніми готелями чи бодай невеликими генделиками, але їх тут немає. Але для місцевих мешканців це – не проблема. Глинянський тракт – це їхній дім, фортеця, а на роботу, закупи вони їздять у Львів.

Глинянський тракт таки втратив магістральне значення, зрештою, як і залізниця Підзамче – Личаків – Підгайці. Дільниця цієї залізниці проходить неподалік вулиці й навіть в одному місці перетинає її. Все по-серйозному: залізничний переїзд, дорожній знак зі зображенням паровоза, але потяги тут ходять раз на добу, та й то вночі – возять сировину на дріжджовий завод. Зараз ентузіасти хочуть відновити цей напрямок як туристичний, нещодавно навіть купили спеціальний залізничний ровер. Залишилося зовсім небагато – знайти туристів, які хочуть податися в таку екзотичну мандрівку Знесінням та Кривчицями.