вівторок, 3 лютого 2015 р.

"У мене зараз вистачає часу, щоб допомогти формувати музейні збірки" – колекціонер Степан Давимука

Триває розмова зі львівським колекціонером Степаном Давимукою. Досі ми говорили про його колекцію екслібрисів та загалом про це неповторне мистецтво, яке останніми роками, на жаль, почало загасати. Під час бесіди Степан Антонович згадував також про поповнення музейних збірок творами сучасних українських художників та полотнами совіцького періоду. Вони не відповідали шаблонам офіційної ідеології, тому й місця в збірках державних музеїв їм не було. Відтак сьогодні у львівських музеях можна ознайомитися з творами польських, італійських, фламандських та інших майстрів пензля, а от повноцінної збірки українського малярства там немає. Щоб зберегти мистецьку спадщину того часу, обєдналися не лише митці, а й науковці.

Бібліотека імені Василя Стефаника. Знимка lviv.ridne.net



Про неформальне об’єднання сучасних митців задля поповнення збірок львівських музеїв та бібліотек
Зараз ми створили неформальне об’єднання художників, науковців, яке дбатиме про поповнення музейних експозицій. Також починаємо збір графіки для фондів бібліотеки імені Василя Стефаника, де є мистецький відділ. Це книгосховище має велику збірку графіки, але в ньому бракує творів совіцького періоду, передусім тих жанрів, які не відповідали радянським уявленням про мистецтво. Тому звертаємось до художників та їх родин, аби допомогли зібрати таку колекцію. Графіка була популярна в совіцький період, однак зараз її практично замінила електроніка. Тому важливо зібрати все, що можливо, і передати бібліотеці, щоби зберегти цікаві зразки цього мистецтва
Крім того, в нас є картинна галерея і Національний музей імені Андрея Шептицького. За радянських часів до їхніх колекцій вибирали картини за критерієм ідеологічної цінності. Натомість інші жанри, як-от натюрморти, пейзажі, були поза увагою, і наші музеї їх не мають. Збірки музеїв післявоєнного періоду дуже бідні. Тому просимо художників, щоб вони виявляли ініціативу, громадську шляхетність і передавали свої кращі роботи до музеїв, особливо натюрморти, пейзажі, портрети. Вже готуємо нову експозицію Національного музею, яку виставимо у корпусі на вулиці Драгоманова. Чимало відомих львівських художників уже відгукнулись на нашу пропозицію, наприклад, дві картини передав Михайло Демцьо, одну -- Борис Буряк, кілька полотен передав Петро Сипняк. Потрібно знаходити збірки художників-емігрантів та передавати до наших музеїв, зокрема картинної галереї та Національного музею. Кілька збірок вже вдалось перевезти в Україну. Це має бути громадська акція, люди повинні проявити активність задля того, щоб зберегти унікальні зразки мистецтва для майбутніх поколінь. Я вже на пенсії, тож маю багато часу, щоб формувати сучасні збірки в музеях та бібліотеці імені Стефаника.
 
Львівська галерея мистецтв. Знимка mydim.ua
Про те, як в бібліотеці імені Василя Стефаника виникла проблема із передплатою зарубіжних видань
Моя співпраця з бібліотекою імені Стефаника розпочалась ще 1990 року. Коли був головою Львівського облвиконкому, до мене на прийом прийшла Лариса Крушельницька, яка очолила бібліотеку. У них тоді виникла проблема із передплатою зарубіжних видань. Вона розповіла, що навіть у роки німецької окупації бібліотека отримувала всі зарубіжні видання. Тоді мені вдалось знайти 60 тисяч доларів на замовлення цих видань. Таким чином дізнався про те, що у цій галузі є проблеми, й надалі намагався їх вирішувати. Ми почали активно співпрацювати, особливо, коли виникали проблеми передачі до бібліотечних фондів збірок зі США, Канади, Західної Європи, коли виникали їх перевезенням, розмитненням, я завжди допомагав вирішити проблеми, бо вважав, що необхідно зібрати те, що створювала наша діаспора, адже там було багато культурних, наукових центрів, які зібрали великі бібліотечні, мистецькі колекції, архіви видатних людей.

Національний музей у Львові. Знимка www.mankurty.com

Як наукова бібліотека імені Стефаника стала найбільшим зібранням україніки в світі
Тоді ми створили філію такої міжнародної організації, як «Сейбр-світло», яка розповсюджує книжки у світі. Її головою тоді був Ярослав Ісаєвич, виконавчим директором -- його дружина Ольга, людина дуже активна, жвава. Ярослав Ісаєвич дуже багато працював у західних університетах, читав цикли лекцій в Англії, США, Японії і мав змогу контактувати з власниками колекцій і переконував їх передати книги в Україну, в основному вони потрапляли у бібліотеку ім. В. Стефаника, у Національну бібліотеку ім. В. Вернадського. Тоді нам вдалось привезти багато україніки, якої за радянських часів не було в музеях. Таким чином наша бібліотека імені Стефаника стала найбільшим зібранням україніки в світі. І коли виникали проблеми, коли треба було викупити чи домовитись про передачу архівів видатних людей у бібліотеку, щоб їх зберегти, щоб вони не потрапили на чорний ринок і не розпорошувались, я так само брав у тому участь. Так збережено архів видатного історика Мирона Кордуби, в якому було тисячі листів видатних діячів культури міжвоєнного періоду, зокрема 104 листи Михайла Грушевського. Якщо на чорному ринку лист Грушевського коштує 2 -- 3 тисячі доларів, то уявіть собі вартість цієї збірки, яку нам вдалось викупити та передати бібліотеці. Там листи майже всіх видатних діячів першої половини ХХ століття: Дмитра Донцова, Івана Пулюя, нашого видатного фізика, який працював у Відні та Празі. Нам вдалося за активною участю колишнього директора бібліотеки Лариси Крушельницької і  Мирослава Романюка, який її очолює нині, зберегти архіви видатних людей.