вівторок, 7 квітня 2015 р.

Про що писали львівські газети у квітні

Газетні новини, надто в наш час старіють навіть швидше, аніж щойно віддрукована газета встигне з’явитись у кіосках – за плином життя традиційному друкові важко встигнути, тож їх працівникам доводиться вдаватись до розмаїтих хитрощів, аби бодай на день-два таки бути актуальними і цікавими для читача. Газети мінялись з плином часу – іноді вони більш реально описували життя, іноді в них переважала ідеологія. Те, що колись писалось на повному серйозі і на першій сторінці зараз читається як збірка анекдотів. Аби зрозуміти в якій атмосфері люджи жили кілька десятків років варто погортати підшивки старих газет. На жаль, якщо говорити про совіцькі газети, та й навіть газети початків незалежності – побутових деталей ви там не знайдете. І все ж певну атмосферу таки відчуєте – надто, як намагались виховати галичан у радянському дусі, і як повертались галичани до життя у незалежній державі, до того ж, в умовах молодого та дикого ринку.
Отож газета «Вільна Україна» за квітень 1946 року. В Галичині якраз повернулись другі совіти, які з допомогою свого бойового листка – «Вільної України» намагались прищепити галичанам любов до совіцької влади. Зауважимо що в ті роки «Вільна Україна» була розрахована в основному на мешканців села, відповідно там переважала колгоспна тематика. Для городских вже тоді існувала російськомовна «Львовская правда» -- попри декларативну рівність усіх націй та мов уже з перших кроків нова влада намагалась втілити звичний для себе поділ на «город ской язик», звісно, російський, та селянську мову, звісно, українську.
Попри декларовані нові принципи життя разом з совіцькою владою у Львові з’явилось дрібне крутійство та побутові незручності. Про що свідчить наступна інформація за 10 квітня 1946 року:

«Про здачі в трамвайних вагонах

Знимка lviv-online.com

До редакції газети «Вільна Україна»надійшло два листи, в яких автори повідомляють про те, що кондуктори в вагонах Львівського трамваю беруть з пасажира за проїзд в один кінець карбованець і не дають здачі.
Управління трамваю м. Львова повідомило, що ці листи обговорено на нарадах з кондукторами і вагоноводами. Кондукторам дано вказівку щоб вони, коли немає здачі дрібними грошима, давали здачі проїзними квитками. Якщо пасажир дасть кондукторові карбованця, він одержить п’ять квитків, з яких один погащається, а чотири інших видаються цілими для чотирьох проїздів»

Так само одразу совіцька влада одразу зайнялась монументальною пропагандою, і одним з перших кроків стала розбудова меморіалу Пагорб Слави на верхньому Личакові. Зауважимо, що основою цього меморіалу стали поховання російський солдат, які загинули поблизу Львова у роки Першої Світової війни. Однак про це совіцькі архітектори не згадують, як і про якесь громадське обговорення проекту – комуністичні архітектори між собою порадились, і партійні керівники вирішили, який тут проект найкращий. Отож інформація від 14 квітня 1946 року.

«Проект пам’ятника «Холм Слави»

Кабінет головного архітектора міста Львова А.В. Натальченка являє собою справжню виставку. Стіни його прикрашені численними проектами і ескізами майбутніх новобудов у місті, на столах, спеціальних підставках, на шафах, стоять різні фрагменти: макети й моделі величезної монументальної споруди «Холм Слави» -- пам’ятника воїнам героїчної Червоної Армії, які полягли в боях за честь і незалежність нашої Вітчизни.
З великим інтересом і увагою ми познайомились з тою кропіткою роботою, яку вже здійснили львівські архітектори і скульптори по увічненню пам’яті загиблих героїв. У мініатюрі створено прекрасний проект пам’ятника.
Тут, в стінах кабінету, один за одним зібрані окремі макети і моделі пам’ятника «Холм Слави». Вони виготовлені з гіпсу та інших будівельних матеріалів. На першому столі стоїть макет пам’ятника, який намічають установити на могилах вищого командного складу. За ним проект-модель генеральної алеї «Холм Слави» та дві бронзові моделі рельєфів. Тут же проект пам’ятника загиблим радянським громадянам.»

Втім, як ми вже казали, основною тематикою для «Вільної України» тих років була таки сільська. Це до приходу совітів галицькі селяни знали що і в яких кількості вирощувати у своїх обійстях та продавати на найближчому ринку чи заготівельникам «Маслосоюзу». Прийшла совіцька влада і ініціативні господарі зникли. Натомість тепер що і як вирощувати знає партія і її мудрі керманичі. Селяни тільки підтримують її мудрі заклики.

«26 квітня 1946

У відповідь на заклик олесців

Зрозуміли слова Хрущова

В нашому селі Острів є всі умови для того, щоб вирощувати гусей і качок: біля села гарний зелений берег, де гуси і качки можуть пастися, а поруч – невелика загата від річки – в ній гуси і качки можуть плавати.
На заклик олесців ми відповідаємо ділом: швидкостигле тваринництво і птахівництво ми будемо розвивати так, щоб план м’ясопоставок цього року виконати на 50% курми, гусьми і кролями.
Нещодавно ми прочитали в газеті промову голови нашого радянського українського уряду Микити Сергійовича Хрущова, де він говорив про розвиток швидкостиглого тваринництва і птахівництва.
Слова тов. Хрущова ми всі добре зрозуміли. Наша держава відчуває зараз гостру потребу в м’ясі, і трудящі фабрик, заводів і копалень одержать його. Разом з усіма селянами Львівщини ми гаряче підтримуємо олесьців і зобов’язуємося в кожному дворі мати не менше 50 курей, 15 гусей, 25 качок і до 20 кролів. Це допоможе зберегти молодняк худоби і розвинути тваринництво.»

Інтонації 1967 року вже дещо інші – вже трохи менше фанатизму, перший запал уже минув, війна уже в далекому минулому, однак проблеми таки не зникають. Про що свідчить наступна публікація за 15 квітня 1967 року:

«Щоб пасажир був задоволений

Недавно обласний комітет народного контролю заслухав питання про стан обслуговування пасажирів на станціях Львівського відділка залізниці та їх підготовку до літніх перевезень. Перевіркою встановлено, що з цим не все гаразд. Багато приміщень станцій потребують ремонту, а привокзальні площі утримуються в антисанітарному стані. Пасажирам не створено умов для відпочинку і безпеки руху.
Особливо незадовільно поставлено продаж пасажирам необхідних продуктів. У буфетах і ларках станції Львів-Головний виявлено факти обрахування, продажу недоброякісних продуктів.
Комітет зажадав від керівництва відділком залізниці вжити негайних заходів до усунення недоліків. Керуючий Львівським трестом залізничних ресторанів т. Тимофеєв і начальник відділу робітничого постачання відділення т. Мельниченко за погану організацію торгівлі на станціях і в поїздах попереджені. За допущення порушень правил радянської торгівлі директору ресторану станції Львів т. Дедовику оголошено догану.»

У цей період вже розуміють, що одними закликами комунізм не побудуєш, потрібно і українську культуру розвивати. Звісно, з додатком «радянська».

«16 квітня 1967 року

Окрилена пісня

Але хто буде заперечувати «Солов’їний романс», написаний для коларотурного сопрано, який звучить майже щодня по радіо? Кому не подобається повільний вальс «Коли заснули тихі гори», або танго «Білі троянди»?
Чимало романсів, написаних Кос-Анатольським співають П. Кармалюк, В.Кобржицький, Б.Руденко, Є.Чавдар, Є.Мірошниченко, Д.Петриненко і, звичайно, сестри Байко, які «Надбужанською баркалорою» не раз зачаровували серця львів’ян, москвичів… А «Зоряна ніч»?»

1991 рік за своєю напругою можна порівняти хіба-що з тими подіями, які відбуваються зараз. Втім у квітні того року ще зовсім не було відомо, чим все це завершиться. Наприклад про це свідчать публікації у газеті «За вільну Україну»

«19 квітня 1991

Пульс політичного життя

Деякі керівники львівських підприємств союзного значення роблять усе можливе, щоб не допустити у своїх вотчинах поширення вільнодумства. Наприклад у ВО «Полярон», яким керує Олександр Чаус, адміністрація постійно шантажує людей скороченням. Активісти товариства української мови Рудницький, Козій, Голиборада, Афоніна, Тандиряк, Ревуцький, Муштук та Шерідка які активно себе виявили у національно-пробудницькій праці, у хитрий спосіб були звільнені з роботи.
Працівники об’єднання, які 4 квітня взяли участь у 10-хвилинному мітингу на захист Степана Хмари, були повністю позбавлені премії.»

Втім тоді були сподівання, почасти наївні, що до економічного процвітання вдасться перейти дуже легко – економіка швидко перебудується на життя в умовах незалежності.

«25 квітня

Український телевізор

Цього року планується виготовити 2108 тисяч телевізорів, з них 1596 – кольорових. Зокрема, підкреслюю, 708 тисяч приймачів (196 тисяч кольорового зображення) має зробити Дніпропетровське об’єднання «Весна». В асортименті концерну також інші товари. Так, Львівський завод «Електропобутприлад» повинен дати у торгівлю 605 тисяч млинків для кави, 100 тисяч електрофенів. Підприємствами концерну буде також збільшено виробництво світильників, спорттоварів, інвентаря, заплановано налагодження випуску електроприладів для приготування страв тощо.»