вівторок, 21 квітня 2015 р.

Історики розкажуть хто насправді керував Львовом

Хто такі бурмистри?
Що таке Стрілецьке товариство і як воно захопило владу у Львові?
Хто був справжнім господарем радянського Львова?
Відповіді на ці та інші цікаві питання повинен дати новий дослідницький проект львівських істориків, які розпочали укладання довідника про усіх мерів, що керували містом упродовж його історії.
Проект під назвою "Міські голови Львова. Від кінця ХІІІ століття до сьогодення", який об’єднав кількох науковців з різних львівських дослідницьких інституцій, представили у Центрі міської історії.

Джерело: http://www.varianty.net/ (3)

Як зауважила заступниця директорки Центру Ірина Мацевко, подібні дослідницькі матеріали видавалися чи не в кожному великому європейському місті. Тому, давно час заповнити цю прогалину у стосунку до Львова – міста, яке має довгі та різноманітні традиції самоврядування та, упродовж своєї історії, потрапляло у дуже різні правові та культурні контексти.
Проект передбачає укладання своєрідної бази даних з відомостями про усіх львівських очільників. Окрім паперового видання планується також створення цифрової версії довідника на веб-сторінці Центру міської історії, у якій зібрані матеріали проектуватимуться на історичний львівський міський простір.
Дослідження поділене на кілька частин – в залежності від періоду. Науковці вже зібрали певну кількість матеріалів і видали попередню промоційну версію путівника - хронологічний список львівських війтів, бурмистрів/бургомістрів, президентів, голів міськвиконкому, міських голів. Однак, це лише початковий продукт, який має на меті окреслити дослідницьке поле. Основна робота ще триває.


Райці та бурмистри

Найважча епоха для вивчення – доавстрійський Львів, тобто, 13 - 18 століття. Головна проблема, за словами історика Мирона Капраля, – брак матеріалів. Адже, інформацію доводиться збирати по крупинках із вторинних документів, таких як фінансові документи статистичного характеру чи списки свідків надання привілеїв. З 16 століття вже з’являються окремі книги виборів міських урядників.
У період дії у Львові Магдебурзького права самоврядування, тобто з 13 по 17 століття, місто керувалося колегіально, міською Радою, до якої входило спочатку 6, а згодом 12 райців. За підрахунками Мирона Капраля всього можна говорити про 162 райців, тому, дослідження вирішили обмежити лише старшими райцями або бурмистрами. Ця посада була виборною. Щороку до Ради обирали трьох бурмистрів – одного представника короля, одного обранця від райців і одного представника поспільної громади. Кожен з них керував містом упродовж одного кварталу, завдяки чому влада розподілювалась між різними групами.
У середньовіччі Львів був досить великим і успішним та популярним містом, яке приваблювало багатьох іноземців. Деякі з них навіть ставали бурмистрами. Наприклад, шотландець Томас Гордон чи італієць Ян Убальдіні.
Годзімір Малаховський

Вже й тоді зловживання владою було проблемою для міста. Як розповів декан історичного факультету Львівського університету Роман Шуст, львівський бурмистр Кампіан, користуючись високим становищем, відібрав частину матеріалів з будівництва Успенської церкви для зведення своєї каплиці, завдяки якій його ім’я відоме й сучасним львів’янам.

Влада у імперському Львові

Наступний період – австрійський. У складі імперії Габсбургів Львів пробув з 1772 року і до кінця Першої світової війни. За цей час містом керувало близько 20 очільників. Спочатку це були імперські чиновники, призначені з Відня. Як зауважила історик Олена Аркуша, люди, що займали керівні посади, часто змінювалися, їх регулярно посилали в інші місця імперії, тому, доволі важко відслідковувати їхні повні біографії. Для цього потрібно було б залучати матеріали багатьох європейських архівів.
Для дослідників набагато легше працювати з міськими головами другої половини 19 століття, коли, починаючи з 1870-х років, Львів здобуває автономію. У владі з’являються вже місцеві політики, життя яких можна більш-менш детально прослідкувати. Тим більше, що у Львові цього часу починає активно розвиватися преса, формується публічний простір, міщани багато пишуть і говорять про своїх політиків.
Бартоломей Зиморович, найславніший львівський бургомістр та автор "Потрійного Львова" Джерело: https://uk.wikipedia.org

Власне, тоді з’являється новий тип президента, тобто міського голови, який поєднує в собі риси і політика, і господарника і помітного соціального діяча. Від президентів Львова вимагається не лише займатися політичними справами, а й займатися благодійністю, суспільними ініціативами, розбиратися у мистецтві і таке інше.
У цей період Львів пробує стати повноцінною європейською метрополією, міський простір стає модерним, зокрема центр міста набуває того вигляду, який можна побачити сьогодні. Відповідно, взірець президента міста того часу – спритний, амбітний господарник, який вміє залучати кошти та інвестиції.
В реальності львівський політикум, як і сьогодні, був далекий від ідеалу. Коли початкова ейфорія від здобуття автономного статусу минула, львів’яни почали помічати, що їхні рідні, не накинуті згори керівники теж мають купу недоліків. Кумівство і корупція стали звичними речами.
Олена Аркуша розповіла про цікавий феномен Львова 19 століття – вузьке і впливове коло обраних людей відоме як Міська Стрільниця. Цей неформальний інститут розвинувся із Стрілецького товариства, яке спочатку об’єднувало аристократів, а потім почало приймати заможних міщан. Люди, що входили до цього кола, активно впливали на ситуацію в місті шляхом таємних кулуарних оборудок. Дійшло до того, що політик, який не входив у Стрільницю, не мав жодних шансів посісти якусь помітну посаду.
Один з найвідоміших президентів австрійського Львова – Годзімір Малаховський у своїй передвиборній програмі стверджував, що в разі приходу до влади зробить усе можливе, аби подолати приватний вплив Стрільниці. Однак, здійснити обіцянки йому не вдалося, впливові члени товариства змусили його піти на компроміси.
Тогочасними президентами міста, як вказала Олена Аркуша, ставали досить різноманітні фігури – правники, підприємці і навіть успішні власники майстерень, які починали свою кар’єру простими ремісниками.

Від президентів до міських голів

Про дослідження львівських очільників міжвоєнного та радянського Львова розповів історик Роман Масик. Після Першої світової війни Львів опинився у досить скрутному становищі. Із столичного імперського центру він перетворився на провінційне місто незалежної Польщі. Великі кошти залишили Львів. Довгий час у міста не було свого статуту і міські президенти до кінця так і не знали своїх повноважень. Реальна влада належала урядовим комісарам, які не були зацікавлені у реалізації місцевого самоврядування. Коли Львову вдалося подолати повоєнну розруху, по ньому вдарили наслідки світової економічної кризи 1930-х років. Тож, це був важкий період для очільників міста.
Радянський час ставить перед дослідниками проблеми, подібно до раннього австрійського періоду – соціалістичні управлінці не довго сиділи на одній посаді і мандрували по усьому Союзу.
Головне питання, на яке сподіваються знайти відповідь історики, стосується реальної влади у Львові. Формально містом керував голова міськвиконкому, однак, відомо, що він підпорядковувався партійним структурам. Наскільки він був залежним і наскільки незалежним від партії?
Період незалежної України виглядає найбільш зручним для вивчення. Адже, можна мати справу з людьми, які ще живуть у Львові і можуть розповісти про важливі деталі. Втім, історики побоюються, що на заваді може стати Закон про захист персональних даних, який ще розповсюджується на героїв дослідження.
Джерело: http://www.varianty.net/23953-burmystry-prezydenty-holovy-istoriia-ochilnykiv-lvova