Як у Львові в неділю богатирі розважались

Проспект Свободи у Львові у неділю, 5 липня став місцем змагань із екстремальних видів спорту – вранці на майдані перед Львівським оперним театром стартував фестиваль екстремальних видів спорту Ярич Стріт Фест у якому беруть участь понад 100 команд з вуличного баскетболу у форматі 3 на 3, а вже після обіду усі бажаючі могли спостерігати за богатирськими змаганнями – на майдані перед пам’ятником Тарасові Шевченку 12 найсильніших чоловіків України змагались в рамках командного кубку України із стронгмену. Суддя змагань, володар титулу найсильніша людина світу Володимир Рекша розповів, що всі спортсмени мають виступити у 5 дисциплінах, які мають визначити найсильніше місто України.

Отож богатирі кантували автомобільну покришку вагою 350 кг, переносили важке коромисло, піднімали богатирські гантелі вагою 75 кг кожна.

Загалом у змаганням взяли участь шість команд по два учасники з одного міста. За словами ще одного судді змагань Василя Вірастюка, хоча їхній вид спорту розвивається в усій Україні, однак підібрати команду з двох чоловік, які б представляли одне місто виявилось непросто. Мовляв, не завжди в одному місті можна знайти двох рівноцінно потужних атлетів, або ж якщо є один потужний спортсмен, то він відмовлявся виступати із пропонованим напарником, мовляв, той не рівня йому.

Втім спортсменам доводилось боротися не лише із важкими снарядами, а й спекою, адже температура у місті становила понад 30 градусів, натомість змагання проходили на відносно невеликому майданчику де навіть не було де заховатись у тінь. Втім, за словами Василя Вірастюка силачі на це не скаржаться, каже, що їм доводилось виступати і в більшу спеку.

Львівське рондо Алли Рогашко

Львів є темою для відомих письменників, які у своїй творчості звертаються до сюжетів з історії та життя Львова. Уривки з їх творів, де описано львівське життя у їх художній інтерпретації я друкував раніше. Але що особливо приємно – наше місто дає натхнення для літературних дебютів. Наприклад львівською темою розпочала свій шлях у літературу письменниця із Рівного Алла Рогашко. 2015 року у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» вийшов у світ її перший роман «Осіннє Рондо місячної ночі». Дії уривку з І розділу роману розвиваються паралельно у 1891 році та 2010 роках. Що ж, цікаво почитати, яким побачила Львів у двох часом вимірах молода письменниця.

Знимка bukvoid.com.ua

* * *

(уривки з 1 розділу, події розвиваються в 1891 р).

...Софія намагалась не вникати у батькові розповіді про роботу і життя міста, хоч вона дуже любила Львів. Але те, що річку вирішили і вже давно почали ховати під землю, для неї було дико і незрозуміло. І дуже шкода. Той красивий Львів, перетнутий рікою, з мальовничими арками мостів і прибережними алеями вона пам’ятає лише з дитинства та зі світлин, що зберігались у їх сімейному фотоальбомі. Вона не уявляла і не розуміла, навіщо хтось прийняв таке рішення: сховати, закопати річку?! Кому вона заважала? Це ж так неприродно! Так, вона чула з розповідей батька, що коли кілька днів підряд невпинно падав дощ, Полтва затоплювала приміські вулиці. Але невже не можна було щось із цим зробити? Через цю ситуацію з річкою батько й пішов у політику. Він намагався хоч якось зарадити, щоб урятувати те, що лишилось від неї. Втім, зізнавався в пориві відвертості, що це марно. Це вже невідворотній процес...

* * *

...Швидко діставшись вулички, вона сповільнила ходу й прислухалась до шурхання опалого листя під ногами. Як славно воно шелестить — наче вишіптує свої секрети. Все ж чудова пора — осінь. І хоча Софія більше любила весну, утім, обожнювала прохолодні осінні ранки, в мороку яких чується дзвін костелів і соборів; затишком огортали душу дивовижні теплі вечори, коли янтарно-гранатове й сліпучо-жовте вбрання на деревах перетворювалось на ледь золотаву, мерехтливу у вечорових сутінках романтично-меланхолійну казку... 

* * *

(уривки з наступних розділів, події розвиваються в 2010 р.).

...Любка задоволено всміхнулась і відвела погляд за вікно, де бурлило звичне життя великого міста. Як вона любила іноді приїхати сюди, сісти у перший-ліпший трамвай і поринути в саму його серцевину, споглядаючи вражаючу архітектуру і приємну суєту! Як вона любила іноді приїхати сюди, сісти у перший-ліпший трамвай і поринути в саму його серцевину, споглядаючи вражаючу архітектуру і приємну суєту! Як любила відчувати під підошвами бруківку, якою ходили ще багато століть тому, всотувати в себе ту неповторну атмосферу величності у поєднанні з винятковим затишком — щоразу місто гостинно приймало її, злегка відхиляючи завісу своєї таємничості і загадковості. А як не хотілось їй щоразу полишати його й повертатися додому! Зате тепер Любка відчувала, що баланс відновлюється: відтепер вона стане мізерною частинкою його, а воно — значною частиною її життя...

* * *

...Уже за годину Любка сиділа в маршрутці й споглядала краєвиди старого міста, де бурлило звичне повсякденне життя, в яке хотілось швидше поринути. Вона не доїхала до потрібної зупинки й вийшла трохи раніше, щоб пройтися пішки. 

На вулиці шалено пахло кавою. А ще – квітами, що цвіли на клумбах, яких тут безліч на кожному кроці. Взагалі, старий Львів має свій надзвичайний, неповторний запах, який не сплутаєш з жодним іншим. І якби Любку привезли сюди із зав’язаними очима, вона би впізнала по запаху, що то є Львів. Не кажучи вже про звуки: то просто-таки ціла симфонія старого міста, у якій задіяно безліч інструментів. Це бій ратушного годинника, дзвони старовинних соборів, храмів і капличок, шум проїжджаючих трамваїв і маршруток, людський гамір і якась особлива суєта, притаманна лише цьому місту. Здається, лише тут можна в будь-яку мить почути невідомих мелодій, що виконує одинокий сопілкар просто посеред вулиці, чи ж досконалу гру саксофоніста в одній із вуличних кав’ярень...

* * *

...Вона пригадала вчорашній день – він був чудовий! Посмакувавши кавою з пляцком, вони ще трохи поблукали ранковим, майже порожнім містом, посиділи, обійнявшись, на лавці коло Оперного, де вже почали збиратися затяті шахісти із люльками в руках, і пішли до неї. Пішки. Сашко повів її через весь Стрийський парк, і виявилось, що Львів не такий уже й величезний, яким видавався їй досі. Вони повагом проходжалися красивими просторими алеями і всотували в себе неповторні пахощі, що видихала соковита зелень дерев. Згодом алеї змінювалися на вузенькі стежини, і цивілізований акуратний парк поступово перетворювався на незаймані лісові нетрі. Птахи заливалися у щебеті, радіючи, що опинилися в цій неперевершеній райській флорі, а білки, не боячись, вибігали назустріч, нахабно сподіваючись на якогось гостинця...

* * *

...Хоча у Львові Любка жила більш як півроку, серце її щоразу завмирало, коли вона опинялася в центральній частині старого міста. Вона не могла насититися ним, його граційністю та винятковою атмосферою. Її досі вражали ці вузенькі вулички, дбайливо вимощені бруківкою й перетнуті трамвайними коліями. Подумати лишень: як вдається розминутися транспорту, який рухається назустріч один одному цими тісними вуличками так швидко? Спочатку це трохи лякало жінку, але з часом вона до цього звикла... 

* * *

...Він узяв її руку й вони вийшли на балкон. Від панорами, яка відкрилась перед ними, Любка аж оторопіла. Будинки під червоними покрівлями просто тонули в яскравій зелені дерев, подекуди випиналися верхівки старовинних пам’яток. Он чудово видно Кафедральний собор, поряд височіє Ратуша. Трохи далі — Домініканський собор і Успенська церква. Позаду цього краєвиду, гармонійно доповнюючи пейзаж, здіймалась вежа Високого замку. Жінка впізнавала вулиці, якими ходила безліч разів...

Про що писали львівські газети у липні

1946

6 липня «Вільна Україна»

«Коли не закріплюють здобутих успіхів

В депо погано організована праця, особливо паровозних бригад, низька трудова дисципліна, серед порушників трудової дисципліни і правил технічної експлуатації є навіть комуністи – це тт. Лубенець, Деєв, Садовніков.
Жодним словом не обмовився доповідач про організацію соціалістичного змагання. І це не випадково. Адже за останній час партбюро цим питанням майже не займалось»

Жінки були основною робочою силою в совіцьких колгоспах. Прополювання вівса у колгоспі у Пустомитівському районі. Знимка territoryterror.org.ua

19 липня «Вільна Україна»

«Подолати відставання в здачі сіна

Селяни Львівщини в цьому році повинні до 20 липня закінчити здачу сіна державі. Але не дивлячись на це область відстає.
Винниківський, Жовківський, Краковецький, Лопатинський, Магерівський, Ново-Яричівський, Рава-Руський та Поморянський райони лише в останні дні розпочали здавати сіно державі. Це свідчить про те, що в цих районах нічого не робилося у цій важливій державній справі.
По прийому сіна в області працює 16 заготівельних пунктів, отже багатьом районам доводиться возити сіно до сусіднього району. 14 приймальних сінопунктів знаходяться в більш-менш упорядкованому стані, але на двох приймальних пунктах – у Львові вже псується не один десяток центнерів сіна. Це серйозний сигнал!»

1967 рік

4 липня, «Вільна Україна»

«Перша зустріч

До гастролів ризького театру російської драми
Перше знайомство. Від нього завжди багато чекаєш. Ризький театр російської драми вперше приїжджає у древній Львів – місто, відоме високою культурою і чудовими традиціями. Цілком природнє хвилювання, яке відчуває колектив театру, готуючись почати виступи. Наші гастролі відбуваються в ювілейному році, тому ми їх вважаємо своєрідним творчим звітом перед глядачами братньої республіки.
Репертуар – обличчя театру. Саме тому ми дуже уважно підійшли до складання нашої гастрольної афіші. Основне місце в ній займають твори сучасних радянських драматургів.»

16 липня, «Вільна Україна»

«Дари колоса золотого

Комбайн у нього новий. І керманич він досвідчений. Вміння, досвіду Григорію Тимчишину не позичати. Але хвилювався, як школяр перед екзаменом. Так, це було своєрідним випробуванням трудового завзяття. В артілі «Правда» Бродівського району починались жнива ювілейного року.
Слідом за комбайном Григорія Тимчишина загули ще сім красенів-богатирів, збираючи виплеканий невтомними руками хліб. Євген Павлів, Василь Мандзюк, Іван Гутник, Євген Юхимів, Йосип Бордюк, Володимир Богдан і Михайло Мартинюк – ось ті, що стали заспівувачами хліборобського походу по щедрі дари колоса золотого.»

Тут відроджувався український капіталізм. ПС "Спартак", тепер "Україна". Знимка wikimapia.org

1991

5 липня «За вільну Україну»

«Угорщина пропонує

Просторий палац спорту що на вулиці Черняховського мав працювати на великий теніс. Але краще почуває себе тут великий бізнес… вчора на запрошення Львівської товарно-фондової біржі у палаці спорту розгорнули виставку –аукціон 100 відомих угорських фірм, переважно споживчої кооперації.
От, скажімо, угорський кооператив «Полгар і його місцевість». На стелажах розмістилися ковбаси, сало, шинки… Нарахував десь 30 сортів. Не міг утриматися від наївного питання, чи є це все на прилавках угорських магазинів?
-- Є значно більше… -- відповів угорець»

Оксана Караванська, Митрополичі сади та босоногі моделі у вишиванках + фото

Цими вихідними з нагоди Дня молоді Мирополичі сади на Святоюрській горі вперше було відкрито для вільного доступу всіх бажаючих. З цієї нагоди відома львівська дизайнерка Оксана Караванська організували тут fashion-show у ході якого вперше показала в Україні свою колекцію вишиванок третього тисячоліття – Vyshyvanka Couture – повідомила мені промоменеджер акції Галина Гузьо.

Знимки Знимки Євгена Кравса та Олександра Шамова

Показу колекції Оксани Караванської Vyshyvanka Couture передувало театралізоване дійство – артисти балету Ірини Мазур «Життя», одягнені у старовинні національні строї, створили для гостей паралельний світ минулих століть. А після того, як глядачі змогли доторкнутися до автентики, до нашого «вишиваного» минулого, на імпровізований подіум просто неба, устелений сіном, почали босоніж виходити моделі – у новітніх вишиванках, вишиванках третього тисячоліття.     

Колекцію Vyshyvanka Couture Оксана Караванська створює уже кілька років. Уперше на подіумі її показали наприкінці 2014-го - у Чикаго. Відтоді вишиванки українського дизайнера впевнено підкорюють не тільки Україну, а й світ. А цими днями «вишивану» fashion-історію Караванська продемонструвала й у рідному Львові. На ексклюзивному показі в рамках Alfa Jazz Fest у Митрополичих Садах на Святоюрській горі дизайнер представила близько сорока сучасних вишиванок.      

ТОП-5 найпопулярніших львівських пам’ятників

Цього року у Львові з’явиться два нових пам’ятники – митрополиту Андрею Шептицькому та творцю національного українського гімну отцю Михайлові Вербицькому. (Див. докл.: http://lvivreport.blogspot.com/2015/05/blog-post_21.html). Кожен із них визначатиме як виглядатимуть майдани, в центрі яких вони стоятимуть. Навколо пам’ятники митрополиту вже розгорілись неабиякі пристрасті. Точніше, навколо того, як зміниться звичний усім вигляд площі Юра (Про це: http://lvivreport.blogspot.com/2015/06/blog-post_25.html). І вони мають всі шанси стати популярними серед львів’ян та гостей міста, які намагатимуться зробити собі фото на пам’ять біля пам’ятника. Або ж такими, що екскурсоводи намагатимуться оминати, аби не ганьбитись перед гостями. Зрештою для цих пам’ятників популярність – не основне.

Загалом у Львові є принаймні 61 пам’ятник – повідомляє всезнаюча Вікіпедія. Навіть, якщо якийсь монумент не потрапив до цього списку, то реальне число пам’ятників суттєво не відрізнятиметься. Найстаріший з поміж них – Янові Кілінському встановлений ще у 1894 році у Личаківському парку. Також є пам’ятники польського, совіцького періодів, але найбільше їх з’явилось таки за роки незалежності. Отож ми вирішили спробувати укласти невеликий рейтинг популярності пам’ятників. У якості експертів запросили львовознавців, журналістів, художників та піарників. Власне такий вибір експертів пояснюється тим, що пам’ятники є одним з елементів іміджу міста. Отож нашими експертами стали Зоряна Владика, Ігор Гавришкевич, Петро Радковець, Ігор Мельник, Ігор Лильо, Михайло Мишкало, Андрій Салюк та Анна Сюч. Якісь їхні відповіді були несподіваними, якісь – жоволі прогнозованими, однак у підсумку ми отримали п’ятірку найпопулярніших львівських пам’ятників.

Зниимка bruchwiese.livejournal.com

5. Львівським Ромео і Джульєті (Ромуальдо і Пелагеї). Цей пам’ятник ще називається Закоханим біля фонтану. Він є одним із наймолодших у Львові – його відкрили 9 травня 2013 року, скульптор – Мирослав Гоза. Взагалі фонтан, біля якого розташовано пам’ятник віддавна у Львові мав славу місця романтичного. Здається у 80-х роках його зробили «співаючим» -- увечері струмені води підсвічувались міняючи колір під такт музики. Подібна розвага тоді була лише у Місхорі, що у Криму. Практично одразу це стало улюбленою розвагою городян які сотнями увечері збирались подивитись на ці переливи світла. Потім фонтан перестали підсвічувати, і ось тепер фонтан став знову місцем романтичних прогулянок львівських парочок. Основою сюжету пам’ятника стала легенда про кохання львів’янки Пелагеї та італійця Ромуальдо – львівський аналог вічного сюжета Ромео і Джульєти, який дійшов до нас із глибини сторіч. 

Знимка otdihinfo.livejournal.com

4. Довший час на поштівках, які присв’ячені Львову найпопулярнішим пам’ятником був відкритий у 1904 році пам’ятник Адамові Міцкевичу. Вважається одним з найкращих монументів у світі на честь геніального поляка. Його висота – 21 метр, втім скульптура самого Міцкевича має лише 3,3 метри. Його автором є Антон Попель. За свій проект він отримав премію у 1000 корон. На відміну від інших пам’ятників австрійського та польського періоду йому пощастило більше, адже він таки залишився у місті на довгі роки ставши його візитівкою.

Знимка map.lviv.ua

3. Третім за популярністю наші експерти визначили пам’ятник Тарасові Шевченкові. Пам’ятник було відкрито 24 серпня 1992 року, однак повністю у всій красі пам’ятник було завершено у 1996 році. Фактично зразу він став центром міста, це основне місце проведення різноманітних мітингів, віч та акцій протесту. Окрім того пам’ятник став популярним місцем серед підлітків, адже на чималій площі перед майданом можна досхочу поїздити на роликовій дошці. І, врешті, це одне з найпопулярніших місць, де призначають зустрічі або побачення. Все таки поруч із пам’ятником численні кав’ярні та ресторани. А от щодо мистецької цінності творіння братів Сухорських і досі немає єдності. Про те, що пам’ятник подобається не всім говорить і його неофіційна назва: «жаба». Втім, ми ж зараз говоримо все таки про популярність, а з цим у монумента Щевченкові – все в порядку.

Знимка about.lviv.ua

2. 13 травня 2006 року Якщо у когось є сумніви щодо популярності пам’ятника Никифору Дровняку, то просто поглляньте на його правий палець, і всі сумніви у вас зникнуть. Це своєрідний ритуал серед туристів сфотографуватись в обнімку з пам’ятником потримавшись за палець художника. Пам’ятник відкрито ще у 2006 року, а його автором є популярний львівський скульптор Сергій Олешко. До речі, він також є автором ще одного львівського пам’ятника художнику Іванові Трушу а також скульптури бравому солдатові Швейку. Остання, між іншим, також є вельми популярною серед туристів, однак попри все, вона не є пам’ятником. Зокрема у неї немає фундаменту, а на початках працівники Віденської кав’ярні навіть на ніч забирали Швейка у приміщення.

Знимка lvivtour.com.ua

1. Найпопулярнішим львівським пам’ятником, з точки зору наших експертів є пам’ятник засновнику міста королю Данилові Галицькому. Пам’ятник відкрито у 2001 році, його автором є скульптор Василь Ярич, він є доволі масивним – 9 тонн бронзи та 60 тонн граніту при висоті у 18 метрів. Пам’ятник є обов’язковим пунктом для відвідин туристами – жоден екскурсовод, який знайомить гостей міста із його визначними місцями не може оминути цього монументу. Так само він є найпопулярнішим місцем зустрічі львів’ян, адже дуже зручно розташований. Втім щодо його мистецьку вартість у багатьох львів’ян є чималі сумніви, саме з чим пов’язана його неофіційна назва: «кінь». Саме тому типова домовленість про зустріч звучить так: «о такій то годині чекаю тебе біля коня».

(Продовження теми -- за тиждень)

Життя у стилі Facebook Галини Вдовиченко

На жаль сучасний Львів таки став занадто метушливим -- і це таки відчувається коли читаєш роман Галини Вдовиченко «Бора» -- сучасні гаджети, флешки, інтернет, Facebook і разом з тим розпродажі та постійна біганина у справах – недаремно львів’янам часто не до принад міста. І все ж у ця книга цікава своїм сприйняттям міста, адже це не лише будинки, а й передусім – люди, які в ньому живуть. Отож біжимо містом разом з Христиною Борою – героїнею Галини Вдовиченко. Продовжуємо "Антологію Львова".

Знимка md-eksperiment.org

На роботі аврал. Горять терміни здачі текстів. У повітрі висить загальне роздратування, пахне грозою нез'ясованих стосунків. Ось-ось гряне буря. Аби день остаточно не пропав, треба звідси вшиватися. Скинувши недоправлений текст на флешку, Бора зазирнула у прочинені двері до шефа: попередила вдома працюватиму. Той затримав на ній відсутній погляд, відірвавшись від своїх думок, відповів нарешті: За умови, що ввечері скинеш те, що зробиш. Не встигаємо, хай йому грець! У мене щось з Інтернетом, починає вона і замовкає, наштовхнувшись на кам'яний вираз шефового обличчя. Але у будь-якому разі текст ввечері буде у тебе, в поштовій скриньці чи на столі. І пішла зла на себе, ніхто ж за язика не тягнув. Бовкнула тепер мусить зробити. А згодом, як це буває, переконається, що лихоманили даремно: замовники не поспішатимуть з переглядом тексту та своїми зауваженнями, і тиждень тягтимуть, і два, ніби й не лякали наслідками від зриву домовленостей. Видання за гроші замовників Бора не любила. Краще б їй дали редагувати ще один довідник травозная, який видавництво видає власним коштом. Боро, хочете, я вам допоможу? Пеппі. Та, що працює у піцерії за їжу. 

В одному із таких особняків і відбуваються події роману Галини Вдовиченко. Цей особняк НТШ знаходиться на Новому світі. Знимка neo7777vitaha.livejournal.com

Сьогодні на ній кумедний плетений берет, насунутий до самих брів. Можу подивитись, що у вас з Інтернетом, пропонує вона. А ти в цьому тямиш? Руденька так красномовно пирхає, ніби почула відверту дурницю, але усміхається щиро: Що сталося? Бора пояснює. Кажіть адресу, зупиняє її руденька. І Бора називає нову адресу. З видавництва вони виходять разом. Тільки… згадала Бора. Я ще хотіла взуття купити. Забіжу на розпродаж, тут, за рогом, сьогодні знижка мінус п'ятдесят відсотків. А тоді вже додому. Руденька глянула на Бору з-під берета, він вже геть наїхав на її мідного кольору брови: Мінус п'ятдесят це у межах якої суми? Гривень 600700, подумавши, відповіла Бора. За рогом це там? дівчинка показала напрямок. Бора кивнула. Зрозуміло, дівчинка відчепила свій велосипед від стійки і, поплескавши долонею по керму, сказала: Оце моя «седона», знайомтесь, і без паузи: Ви ж доросла людина, які, на фіг, п'ятдесят відсотків! Мій товариш купив у Кьольні кеди на розпродажі за 4,99 євро, привіз сюди і здав по приколу власникові цієї крамниці. Це його давній приятель. І що вони зробили?.. Бора запитально кивнула: що вони зробили? Дівчинці подобалась увага Бори, вона із задоволенням продовжила: Вони написали на ціннику цифру 1699, перекреслили і поставили нову ціну 1499. І того ж дня кеди купили. За ціною літака до Кьольна й назад плюс кеди на додачу. Дівчинка глянула на черевички Бори. Якщо до завтра терпить, заведу вас туди, де можна купити суперове взуття за людськими цінами. Чи вам горить? Дощ вщух, Борі вже не горіло. Обминаючи калюжі, вона йшла до тролейбусної зупинки, коли у кишені задзвонила мобілка. Ма, піднесено пролунав голос сина, ми хочемо відзначити подію, (обидва розуміли, яку, без уточнень). До нас прийдуть, Кубляк подивиться кімнату, а потім підемо у нічний клуб. Який Кубляк? Той, що у класі ремонт організував, пам'ятаєш?.. Ну Кубляк, ма! Корочє, не суттєво. Вони із Катєю щось там мутять, кажуть незначні зміни в інтер'єрі. Ти ж не проти?.. Ма, я чого дзвоню: де у нас фужери? Ті, що твоя Світлана з Мілана привезла? Не можу знайти. З мілких калюж випирало покручене, скоцюрблене листя каштанів, ті іржаві грудки скидались на скинуті вітром мертві пташенята. Каштани Бориного дитинства не хворіли на цю руду недугу, не розсипалися на трухлявий порох раніше часу; вони зберігали класичну довершеність ліній до глибокої осені, а про дрібного винищувача з відповідним ім'ям мінуюча міль ніхто тоді й не чув. Школярки збирали букети каштанового та кленового листя, приносили їх після уроків додому разом із запахом сухої гірчиці осені. Бора втяглась у роботу і до приїзду велосипедистки встигла відредагувати сторінок десять тексту. Руденька впевнено подзвонила у двері, стояла на порозі усміхнена, з коробкою піци у лівій руці. У небі за її спиною організовано кружляли ворони, немов поміж хмар метлявся гігантський сірий шалик. Велосипед залишила біля ганку, під вільним від виноградної лози стовпом. З правої долоні дівчинки, піднятої на рівень очей, звисало гроно синього винограду. Вона знімала його губами просто зі свого зап'ястка. Смачний? здивувалась Бора. Я люблю такий. Тебе як звати? запитала Бора, впускаючи дівчинку у передпокій. Божена, сказала та, витираючи рукою губи та роздивляючись з цікавістю. Це вам, поставила коробку з піцою на тумбочку і залишила зверху голу гілочку від винограду та свій чудернацький берет. Заляпані болотом кросівки скинула у передпокої, пошукала, у що б перевзутись, нічого не знайшла і рушила до кімнати у шкарпетках. «Треба капці купити», подумала Бора. Звідки така ворона прикольна? Божена підійшла до опудала на каміні. Купили?.. Подарували?.. Замовляли?.. Не дочекавшись відповіді, переключилась на графіку під склом. Який смішний малюнок! тицьнула пальцем у скупчення викривлених будинків. Дитина малювала? Бора стенула плечима. А що у вас у вежці нагорі? Завжди хотілося побувати у такій маленькій вежці. Мабуть, якась таємниця. Як схочеш, потім разом подивимось. Мала ствердно хитнула головою. Ну, показуйте, що з Інтернетом, Божена трималась, як майстер, що прибув за викликом. Бора пояснила: Кабель ось він, така штучка там. Яка штучка?.. Ага, роутер маєте. Добре. Дівчинка перевірила шнури та дроти, розслаблено пройшлась легкими пальцями по клавіатурі, завмерла перед монітором. Щось не виходило, вона підсунула крісло ближче, застукотіла пришвидшено. Двічі телефонувала комусь, консультувалась. Цікаво, чи має вона у школі прізвисько? Викапана Пеппі Довгапанчоха, але старша від книжкової на кілька років. Розкуйовджене волосся слухняно тримало завдану гелем форму, одне з пасм, на лівій скроні, світлішого кольору. Кирпатий ніс та щоки вкривало ніжне ластовиння. Доросла самовпевненість поєднувалась із дитячою безпосередністю. Бора залишила дівчинку, спустившись на кухню, але та прийшла за нею через кілька хвилин. Ви за Інтернет не платили вже кілька місяців! радісно повідомила вона. Я голову ламаю: що таке, у чому проблема, а у вас Інтернет відключений. Я не знала. Ви, чесне слово, як не в себе вдома. Так воно і є, погодилась Бора. Дівчинка усміхнулась: хороший жарт. У тій інтернет-фірмі, повернулася вона до теми, працює хлопець, що ставив експеримент з дешевими кедами. Зможете завтра до обіду заплатити? Вам одразу й увімкнуть. «Накрились нові черевички», подумала Бора і сказала: Зможу.

На Личаківському кладовищі відкрили відреставровану каплицю родини Бачевських

Сьогодні на Личаківському кладовищі у Львові відбулось відкриття відреставрованої каплиці родини Бачевських. 

Як зазначив під час повторного відкриття свіжо відреставрованої каплиці історик Ігор Лильо, родина Бачевських – одна з найбільш заслужених у Львові. Вона зробила колосальний внесок в історію цього міста розповіли мені у прес-службі Львівського магістрату.

Знимка прес-служби Львівського магістрату

«Для мене особисто рівень кожної цивілізації визначається трьома речима: стан доріг, стан кладовищ та стан громадських вбиралень. Стан доріг говорить про те, наскільки країна має перспективу у своєму розвитку, стан громадських вбиралень – як ми ставимось самі до себе, стан кладовищ – як ми ставимось до своїх предків. А як ми ставимось до своєї історії, до свого минулого, так і діти будуть ставитись до пам’яті про нас та приходитимуть на наші могили. Тому Личаків за останні роки зробив просто колосальний поступ. Особливо приємним є те, що українські компанії та меценати сьогодні відкрили тут каплицю сім’ї з єврейським походженням, яка свого часу прийняла хрещення та зробила славу Львову на величезному рівні. Це єдина каплиця, яку видно з Високого Замку. Це каплиця, яка зустрічає та проводжає всіх тих, хто приходить на Личаківське кладовище. Тому те, що сьогодні вдалося це зробити, дуже важливо для міста», – зазначив Ігор Лильо.

Горілка Бачевських, за його словами, – це горілка, яка постачалась до двору Франца-Йосифа, та яка взяла золоту медаль на Лондонській промисловій виставці. «Я не знаю іншої марки у Львові, яка б досягла такого світового визнання, як Бачевські, – додає історик. – Це чи не найстаріша фабрика у Східній Європі, яка діяла тут з 1782 року. Цьогоріч Бачевські повернулися до Львова, а 7 квітня тут було відкрито ресторан Бачевських – у 70-80 м від будинку, в якому колись жила родина».

За історією, доля Бачевських склалась дуже трагічно. У 1939 році Фабрика була розбита та розграбована. Родина фактично припинила своє існування у Львові. Майже всі представники по чоловічій лінії були знищені російсько-радянською владою. Залишки родини змогли відродити виробництво свого бренду спочатку в Австрії, а зараз успішно працюють і на американському ринку. Каплиця ж упродовж багатьох років стояла в занедбаному стані. І лише сьогодні вдалось їй заново відкрити. 

Каплицю Бачевських від реставрували коштом спонсорів. Легенду про похорон Бачевського я переповідав раніше: http://lvivreport.blogspot.com/2014/10/blog-post_9.html