Львівські роми долають стереотипи

Це чи не єдина національна меншина в Україні, з якою пов’язано найбільше стереотипів. Іноді здається, що найсучасніші досягнення техніки та людства дивом обходять цей народ, і ми, як і десятки років тому, бачимо на вулицях жебраків типової ромської зовнішності. Під час цьогорічного Форуму видавців я зустрів на проспекті Свободи рома-жебрака, який читав книгу (див. http://lvivreport.blogspot.com/2014/09/blog-post_13.html), однак це, напевне, був виняток, який все-таки засвідчує, що навіть такі люди намагаються долучитись до чогось вищого, аніж їхнє повсякдення. Водночас на Краківському ринку, якщо уважно придивитись до деяких продавців, можна зауважити характерну смаглявість. Ми їх зустрічаємо практично щодня, однак стереотипи стосовно ромів залишаються. Власне, про це розмова із моїм гостем – головою Львівської громадської організації ромів «Терпіне» Миколою Юрченком.

Особняки -- типова забудова Збоїщ. Фото uk.wikipedia.org

Про самоназву та ромську демографію

Попри те, що нас часто називають циганами, все ж таки правильною є самоназва роми, яку офіційно затвердили 1971 року в Англії. Роми мешкають по всьому світу, десь більше, десь менше. В Україні, за офіційними даними, 50 тисяч ромів, однак їх реальна кількість сягає 300 тисяч. Найбільші ромські громади в Одеській, Закарпатській, Миколаївській, Донецькій областях, натомість Львів не є місцем компактного проживання ромів. Здебільшого вони живуть у Шевченківському районі міста, на Варшавській і прилеглих до неї вулицях, а також на Збоїщах. Ми окремої статистики не маємо, однак, за даними перепису, у Львові проживає 756 ромів. Втім, думаю, що зараз їх кількість зменшилась. У нашій громаді дуже висока смертність, вона навіть перевищує народжуваність, до того ж чимало людей виїжджають у сільську місцевість, на Київщину, Чернігівщину.

Про те, звідки з’явились у Львові роми та ромські етнографічні групи

Велика громада ромів також є у Дрогобичі, однак тісних зв’язків з ними не налагоджено. Вони прийшли свого часу з Європи. Натомість до 1939 року в самому Львові роми не жили, хоча кочували навколо міста, можливо, заходили на ярмарки, однак не селились. І лише після 1939 року у Львові оселились роми, які прийшли зі сходу. Власне, сталось це не від хорошого життя: то були голодні роки, натомість у Львові тоді була хоч якась можливість роздобути хліб. Так наші предки опинились тут. Я, наприклад, львів’янин у третьому поколінні.

Про ромів, які вчаться бути чиновниками

На жаль, доволі низький рівень життя ромів – це проблема, яка існує не лише в Україні, а й у розвинутих європейських країнах. Однак намагаємося вирішувати це питання, рік тому навіть розробили стратегію з інтеграції ромів у суспільство. Поки що, як не прикро це констатувати, ромів із вищою освітою можна порахувати на пальцях. Однак ситуація поліпшується, зараз серед нашої молоді є ті, хто вже здобуває вищу освіту, дехто навіть стажується у міській раді, один із наших представників там уже працює.

Про заняття ромів та контакти зі закарпатськими одноплемінниками

Чимало львівських ромів займаються підприємництвом, причому вони були одними з перших, хто придбав патенти на право займатись торгівлею. Дехто збирає брухт. Ті, що проживають у селах, ведуть сільське господарство – тримають коней, свиней. Натомість вуличні жебраки прийшли зі Закарпаття. У нас навіть немає з ними родинних зв’язків. У нас різне етнічне походження. До того ж ромська мова має дуже багато діалектів, тож львівські та закарпатські роми не завжди можуть порозумітися, говорячи однією мовою. Контакти підтримують в основному голови ромських товариств, які вирішують однакові питання, натомість на побутовому рівні активних контактів немає. Можуть, звісно, один в одного купити коней, але, як правило, все цим обмежується. Якщо у нас якесь свято, наприклад весілля, то збираються роми зі всього Львова.

Про стереотипи та їх подолання

На жаль, стосовно ромів склались певні стереотипи, мовляв, роми не хочуть працювати, жебракують, займаються якимись кримінальними оборудками. До того ж у ЗМІ особливо акцентують на цих моментах, але не можна робити висновки щодо ромів узагалі, зважаючи на спосіб життя окремих представників їхньої громади. Внаслідок цього виникає упереджене ставлення до наших дітей, вони замикаються в собі, не хочуть ходити в школу. Такі стереотипи треба ламати. На жаль, вони формуються на побутовому рівні, коли малюків лякають або міліцією, або циганами. Натомість це звичайні люди.

Про ринкову конкуренцію та освіту

Коли роми починали займатись підприємництвом, у Львові не було великої кількості ринків, тож не було серйозної конкуренції. Зараз ситуація змінилась, ринків та, відповідно, підприємців побльшало, зросла конкуренція, торгівля вже не дає такого доходу, як раніше, а це впливає на рівень життя. Проблема у тому, що у значної кількості ромів немає вищої освіти, тому їм складно переорієнтуватись на інші сфери діяльності. Коли в сім’ї немає пріоритету вищої освіти, тато з мамою не мають певного фаху, відповідно, дитина здобуває лише середню освіту і далі мусить заробляти на хліб, про подальшу освіту вже не йдеться.

Про вивчення ромської мови

Львівські роми не живуть компактно, як-то в інших областях, де поруч розташовано 50 -- 100 домівок, у яких мешкають роми. Так є в Дрогобичі, але не у Львові. Побутує думка, що у львівській Індії живуть одні роми, насправді там проживають 5 -- 6 сімей – от вам і вся Індія. На Закарпатті є школи, де окремо навчаються ромські діти. Однак я вважаю, що це неправильно – діти повинні між собою спілкуватись, це дає їм розвиток, вони не повинні замикатись у своєму колі. Натомість варто відкривати недільні школи чи факультативи. Це дозволило б нашим дітям вивчати рідну мову та звичаї. Але доводиться зважати й на ромську ментальність. Наприклад, кілька років тому в нас був офіс. Я запланував там провести збори, а мені дзвонять, кажуть, що зібрались всі в мене вдома. Отож довелось зачинити офіс і зареєструвати організацію за домашньою адресою.