субота, 22 листопада 2014 р.

Львівські площі, де рятують душу й тіло

З цієї площі починається один з найпопулярніших підйомів на Високий Замок. Втім, фактично йдеться про два підйоми – через вулицю Кривоноса, або ж сходами до 19-ї школи і далі на Високий Замок. Однак площа Данила Галицького цікава для туристів не лише як початок сходження на головну львівську вершину – тут вистачає об’єктів, біля яких варто зупинитись. Як і сусідня вулиця Лесі Українки, на якій не так давно відбувалися археологічні розкопки. Зрештою, на території сучасної площі свого часу стояли оборонні мури міста, а з Високого Замку сюди стікав струмок, який живив Полтву. Того всього тепер немає, однак залишилась площа. Будинок Української академії друкарства, який формально належить до вулиці Підвальної, не беремо до уваги.


Власне, ця площа має дві яскраві домінанти – будинок управління надзвичайних ситуацій (у минулому пожежної охорони), який розташований дещо вище, та Ляльковий театр, розташований навпроти на відстані приблизно 200 метрів, а поміж ними невеликий скверик.
Отож з нетинькованим будинком управління надзвичайки пов’язана вся історія львівського пожежництва, передусім його професійної складової. Будинок постав у 1899 -- 1901 рр. за проектом Ігнатія Брунека та Юліуша Гохбергера. Навіть зараз це не лише адміністративна будівля. Тут знаходиться пожежна частина, у розпорядженні якої є автомобілі з повним комплектом рятувального обладнання. До зони відповідальності цієї частини належить Галицький район, зокрема історичний центр міста.

З погляду архітекторів, найцікавішою деталлю цієї будівлі є скульптурна фігура покровителя пожежників – святого Флоріана, яка розташована в невеликій ніші фасаду будівлі. Втім люди, які рятують наші тіла, сподіваються не лише на покровительство свого небесного патрона, а й Матері Божої – позаду будівлі з боку Губернаторських валів можна побачити доволі велику фігуру Матері Божої.

Львівський ляльковий театр збудували згодом, у 1913 -- 1919 рр., як палату ремісників. Багато хто запам’ятовує його оригінальний арковий фасад, однак у роки незалежності він прославився не так завдяки своєму основному профілю, як культовим клубом «Лялька», який знаходився у його пивниці. На жаль, «Ляльку» таки закрили, а от її наступники культовості уже не зберегли.

Певним парадоксом площі Данила Галицького стало те, що на ній так і не збудували пам’ятник Данилові Галицькому, хоча такі плани були ще в радянські часи. Зрештою, пам’ятник засновнику міста встановили на площі Галицькій, натомість тут кілька років тому постав монумент на честь засновника чи не найвідомішої львівської традиції кавування – Юрія Кульчицького. Скверик, в якому розташовано пам’ятник, навіює спокій. Присівши на лавочці, тут можна спостерігати за автомобілями, а головне -- трамваями, які почергово застрягають у велетенському корку, що розтягується між вулицями Івана Гонти та Івана Франка.

Втім, перейшовши дорогу через трамвайну колію, потрапляєш у невеликий трикутний скверик – непогано впорядкований та охайний, а одразу за ним -- ще одна цікавинка Львова – найменша в Україні площа, яка має назву Вічева. Завдовжки вона 24 метри, а завширшки – 21 метр. Цікаво, що рух автомобілів по ній відбувається по діагоналі – вона сполучає площу Данила Галицького із площами Звенигородською та Старий Ринок.

Площа не є відомою серед львів’ян. Через малі розміри більшість містян можуть пройти, навіть не зауваживши її. Зрештою, і назва, яку вона отримала ще за радянських часів, є певною іронією – навряд чи колись тут відбувалися якісь віча. Попри малі розміри, вона має чималу історію, яка розпочалась ще наприкінці 16 століття, коли тут збудували монастир бенедиктинок. Це була площа перед монастирською брамою. Власне, монастир і нині залишається головною спорудою площі, щоправда, тепер це вже Святопокровський студійський монастир УГКЦ, а поруч з ним приватна школа Святої Софії.

Втім на цій мініатюрній площі є ще один цікавий об’єкт – меморіальна таблиця, яка сповіщає, що у будинку N1 з 1876 по 1877 рік жив Іван Франко.
Якщо ви вже опинилися тут, спробуйте відчути колорит найстарішої частини міста, в якій багато невеличких (переважно на кілька десятків метрів) та заплутаних вуличок, попетлявши якими, врешті, можете вийти до Високого Замку.