Львівський Арал

Років, мабуть, 10 тому, а, можливо, трохи більше мені доводилось писати про проблеми яворівської «Сірки», тож тоді я їздив до кар’єру, ходив по його дну, бачив велетенські БелАЗи, які вивозили звідти, як з’ясувалося згодом, уже останні тонни сірки. Кар’єр, що пропрацював понад півсторіччя, врешті закрили, а річку Шкло повернули у звичне русло, тож його поступово заповнила вода. У це важко повірити, але місця, якими я ходив пішки, тепер знаходяться на глибині 50, а то й 90 метрів під водою.

Другий спогад пов’язаний з дитинством. Тоді однією з улюблених наших розваг було купання в ставку біля кінотеатру «Орльонок» (тепер «Сокіл»). Два велетенські, як нам тоді здавалось, а головне – досить глибокі ставки були неабияким магнітом для юних плавців у літню спеку, коли найбільш спритні змагались у тому, хто швидше перепливе той став ушир. Тепер я вже чудово розумію, наскільки то була ризикована розвага. Тоді ніхто б не зміг повірити у сумне майбутнє двох водойм, які площею, якщо не помиляюсь, у Львові поступаються хіба що Винниківському озеру.

Отож цими вихідними я навідався у парк «Горіховий гай». Власне там

і були розташовані ці дві водойми. На жаль, про одну з них вже доводиться писати у минулому часі. Лише густий очерет та відсутність дерев нагадують, що тут колись була водойма. Втім це вселяє надію, що десь у підземеллях б’ють ті джерела, які б могли його наповнити ставок водою. Кажуть, що висох він у 90-ті роки минулого століття. Щодо другого ставка, то він втратив щонайменше половину водного дзеркала, тому в тій частині, де вода залишилась, дуже змілів. Це неймовірно, але дном водойми, де я колись купався, тепер можна ходити пішки, навіть не замочивши кісточок. Ось такий Арал посеред парку «Горіховий гай» у Львові.

Власне з цієї причини виникає подвійне враження. Свого часу цей цікавий парк таки занепав, тож ще кілька років тому про нього писали як про царство бомжів та запустіння. Зараз говорити про запустіння парку вже не доводиться – його центром став кінотеатр «Сокіл» та дитячі й спортивні майданчики навколо. Будівля кінотеатру трохи обшарпана, рожеві літери «Сокіл» на фасаді свідчать про вельми специфічні смаки керівників кінотеатру, які замовили таку вивіску, але головне – кінотеатр працює. Також парк є улюбленим місцем любителів відпочинку на природі з обов’язковим його атрибутом – шашликами. Він – чудова альтернатива, якщо за місто їхати не хочеться або ж немає можливості. Тут досить чисто, принаймні вистачає смітників. Водночас і бомжі звідси нікуди не поділись. Парочку аборигенів парку із двома великими собаками таки довелося зустріти – вони йшли, не звертаючи уваги на інших. Ще одна прикмета парку – каплиця церкви Стрітення Господнього УПЦ КП. Очевидно, будівля тимчасова, а навколо неї парафіяни мають намір будувати велику церкву. Можливо, заклики громадських активістів до порятунку цього парку таки були недаремні – про запустіння тут вже не доводиться говорити. І все ж один з найцікавіших парків таки втратив неповторність. Адже кінотеатр та дитячі майданчики – це добре, однак вони не є ознакою оригінальності. Шашлики на природі -- смачно, але в цій досить затишній місцині не вистачає головного – двох ставків, які, здається, зникли назовсім. Але, можливо, я помиляюсь. Дуже хочеться помилитись.