вівторок, 16 вересня 2014 р.

Як старенький львівський трамвай став маршруткою

Трамвай 1909 року випуску, якого на буксирі легко тягнув велетенський КрАЗ, я побачив на перехресті Вітовського – Коперника. Це одне з тих заплутаних і неправильних львівських перехресть, де перетинаються одразу не менше п’яти вулиць, а ще трамвайні колії, що неабияк ускладнює рух. Трамвай, на підніжках якого їхали два січові стрільці з автоматами за спинами, начебто виїхав з того листопада, коли йшли бої за Львів. Напевне, на тому перехресті вони також точились. Зараз війна йде у зовсім іншому місці, а трамвай таки походить з тієї епохи, коли Львів ще не знав масштабних воєн. Окрім вояків, на його борту було ще кілька пасажирів та одягнутий за тодішньою модою кондуктор.
Трамвай зупинився за перехрестям, вояки вийшли з нього, відчепили буксир і закинули в кузов КрАЗу. Автомобіль швидко поїхав, а старий трамвайчик сам рушив у напрямку вулиці Івана Франка, а вслід за ним -- його наступники у громадському транспорті Львова – трамваї, які їздили нашими вулицями у середині ХХ століття, разом із найновішим «Електроном», що у цій колійці, ніби гість із майбутнього. Але ці машини таки залишаються поза нашою увагою, адже маємо справу зі справжнім трамвайним ретро.
Трохи згодом знайомлюсь із кондуктором та любителем старої техніки Олександром Аристарховим. Звісно, назвати це екскурсією старою машиною складно – об’єкт занадто маленький, надто на фоні сучасного транспорту. «Сучасний трамвай, як і цей, має залізні колеса, рухається по колії, над ним є дріт, а в ньому -- людина, яка всім цим керує», -- каже пан Олександр. Втім цікаво те, що цими першими трамваями керували… стоячи. Все ж таки їх конкурентом був кінний трамвай. Тож розробники боялись, що водій може просто… заснути, адже «залізний кінь» його не підбадьорить і вчасно не зреагує на перешкоду. Найліпшим способом уникнути цього було не дати змоги водію присісти.
Та й система гальмування тоді була найпростішою – пневматичною. Власне через цю обставину антикварним трамваєм не можна здійснювати регулярні поїздки. Все ж таки для туристів це була би неабияка атракція. Від сучасного трамвая він відрізняється салоном, поділеним на дві частини – великий салон першого класу, де пасажири їхали сидячи на лавках, які розташовані вздовж вікон, і за невеликою перегородкою – невеликий другокласний, у якому, звісно, їхали винятково стоячи.
Оцей другий клас таки переміг. І навіть через добру сотню років ми можемо бачити і відчувати його осучаснену модель, подорожуючи в маршрутках – традиційно переповнених у годину пік, без жодних кондукторів, натомість із вдягнутими абияк і часто неголеними водіями, які водночас і за дорогою стежать, і касу збирають, а щоб не заснути, слухають музику та сваряться з пасажирами. Історія – далеко не завжди прогрес, або ж удосконалення техніки не завжди поліпшує людські стосунки.