четвер, 11 вересня 2014 р.

Слідами сихівської електрички

А таки вона залишила по собі чимало спогадів, попри короткий вік. І не лише в пам’яті, а й кількома зупинками, які розташовані вздовж залізниці в напрямку Чернівців. Це я про знамениту сихівську електричку, яку двічі намагалися запустити у Львові: спочатку в перші роки незалежності, а згодом – за часів урядування Юлії Тимошенко. Останню спробу, видається, робили винятково задля того, щоб прем’єрка могла перерізати стрічку й раз проїхатися «на камеру» у вагоні. Згодом самі залізничники неофіційно зізнавалися, що графік складали не стільки з огляду на інтереси пасажирів, скільки на можливості цієї одноколійки, що біжить із головного та приміського вокзалів у напрямку Карпатських гір. Ну, а оскільки ця залізниця ще з часів Автро-Угорщини залишилась одноколійною, то й можливостей зробити зручний графік у залізничників було не так уже й багато.
Втім їхні зусилля все ж не залишилися марними – тепер цими зупинками користуються пасажири електрички на Ходорів. Місту це, в принципі, теж вигідно, адже частково розвантажує громадський транспорт у Львові, дехто навіть користується нею як суто міським транспортом їдучи, приміром, із Персенківки на Зубрівську. Якщо пощастить, то цю відстань можна проїхати безкоштовно, так і не зустрівшись із надокучливими контролерами. Якщо ні – квиток із вокзалу до Сихова коштує 5 гривень. Ось така залізнична лотерея як спогад про сихівську електричку. Втім варто пам’ятати, що звідси до вокзалу 12 кілометрів – відстань доволі пристойна. Коли саме виникла станція – зараз достеменно не відомо, однак можемо припускати, що приблизно в той самий період, коли й сусідня Персенківка. Старий станційний будинок тут зберігся доволі добре і його використовують за безпосереднім призначенням. Однак виглядає на те, що свої кращі часи станція таки пережила, адже раніше тут навіть зупинялися деякі потяги далекого слідування. Тепер – лише ходорівські електрички, а також вантажні потяги, які обслуговують прилеглі підприємства, найвідомішим і найбільшим з-поміж яких є «Іскра». Власне на станції непогано зберігся ще один раритет – водяна колонка, щоправда вона не працює.
І це таки не випадковість – на відміну від Персенківки, яка буквально оточена закинутими радянськими підприємствами, станція Сихів є центром старого доброго дорадянського Сихова – численних садиб, городів, цвинтаря і навіть пам’ятки архітектури. Поряд зі станцією розкинувся старий сихівський цвинтар – невеличке кладовище, яке виникло ще в часи, коли Сихів був селом, яке не входило до складу Львова. Найдавніше поховання, яке нам вдалося знайти, датується 1947 роком, утім є і зовсім нові поховання. Попри формально міський статус, Старий Сихів залишається селом з його численними городами, які починаються відразу за цвинтарною огорожею, з полуницею, «яка вже відійшла і яку треба прибрати», і, звичайно, з численними обійстями з міцними парканами і навіть вуликами. Втім це село, яке сусідить із містом і під його тиском таки відступає – новобудови вже ведуть фактично поряд із колією. А щодо садиб, то вони давно модернізувалися, на них сучасні покрівлі, тож хату, криту старою дахів кою, видно відразу – власне так і можна приблизно визначити час її побудови.
Якщо трохи відійти від залізничної станції, можна натрапити на те, заради чого сюди варто їхати навіть найвибагливішим шанувальникам старої архітектури – церква Святої Трійці, єдина стара дерев’яна церква на території ЛЬвова. Храм датовано 1654 роком, тобто навіть за мірками дерев’яної сакральної архітектури він є доволі старим. За переказами, будівництву церкви начебто сприяв гетьман Богдан Хмельницький, однак наскільки достовірні такі перекази – сказати не беруся. Щоб повністю оцінити цей шедевр, сюди варто навідатись у час Богослужіння, найкраще – в неділю, оскільки в інший час з міркувань безпеки церковне подвір’я зачинено. А зробити це варто, адже, крім іншого, сихівська церква славиться своїм стінописом, який датують 1683 роком: у рослинний орнамент тут вписано зображення трьох святих воїнів: Теодора Тиронського, Юрія і Дмитрія. Окрім того, інтер’єр храму оздобоено стінописами із сюжетів зі Святого письма. Оглянувши Святотроїцьку церкву, варто перетнути спершу колію, а відразу за нею й вулицю Зелену. При цій вулиці розташована ще одна пам’ятка сакральної архітектури, вже ХХ століття – греко-католицька церква Святого Архістратина Михаїла. Щоправда, греко-католицькою вона стала у 90-х роках ХХ століття, коли храм відновив свою діяльність після кількох десятків років атеїстичних заборон. Його історична назва – костел Пресвятої Діви Королеви Польщі. А от щодо дати побудови дослідники не мають єдиної думки. Ігор Мельник вказує на 1936 рік, натомість Юрій Бірюльов – на 1942-1943 рр. Відомо також, що храм постав на місці колишньої каплички. І вже у 1990-х роках греко-католицька громада зробила свій внесок, збудувавши поряд дзвіницю. При цьому архітектори – Г.Калінін та І. Ковалишин – виконали її в тому ж стилі, що й храм, тож новобудова органічно завершила його ансамбль.
Старий Сихів був би доволі спокійним селом, якби не гомінка вулиця Зелена, якою постійно рухаються автомобілі. Вже пройшовши цією вулицею, потрапляємо на сихівський міст. Звідси можна побачити панораму станції Сихів із численними коліями, які вдалині знову з’єднуються в одлноколійку – чернівецький напрям так і не став магістральним, тож протягом десятків років на Сихові, Персенківці й інших невеликих станціях потяги зупиняються на 10-15 хвилин, аби пропустити зустрічний. І вже з цього мосту вам відкривається ще одна чудова панорама – вид на храм Різдва Пресвятої Богородиці. Але це вже символ нового Сихова – модерного та сучасного. І, водночас, сакрального, який береже християнські традиції.
Фото Володимира Дубаса