Про казуси перейменувань львівських вулиць

Львів пережив кілька хвиль масових перейменувань вулиць. Переважно це відбувалося одночасно зі зміною державної належності – кожна влада намагалася таким чином увіковічити своє панування у місті. Востаннє це сталося на початку 90-х років ХХ століття, коли місто активно позбувалось совіцької символіки, зокрема у топоніміці. З тих часів залишились хіба що вулиці, названі на честь культурних діячів, ставлення до яких ідеологічно нейтральне, як, наприклад, вулиця Чехова. З тих пір перейменування відбуваються не частіше одного разу в рік, та й то однієї-двох вулиць. Віднедавна, наприклад, з карти Львова зникла вулиця Гвардійська. Звичний топонім замінили іншим -- Небесної Сотні. Можемо прогнозувати, що наступного року в місті з’являться вулиці Генерала Кульчицького та Героїв АТО (можливі інші варіанти цієї назви). Втім, попри серйозність такої справи, трапляються речі часом курйозні. Причому сказати, що цим грішила тільки українська влада, не можна. Цілком логічно, що всі вулиці у нашому місті є львівськими, і вкотре на цьому наголошувати не варто. Однак, якщо погортати найповніший Довідник перейменувань львівських вулиць і площ Бориса Мельника, то можна надибати такий курйоз, як вулиця Львівська – так називалась до 1931 року частина вулиці Замарстинівської від Богдана Хмельницького до Дашкевича. Як не дивно, але вулиця Львівська на карті Львова з’явилась знову в жовтні 1945 року, щоправда, у грудні того ж року їй повернули назву польського періоду -- Св. Войцеха. Оскільки ж назви на честь святих таки муляли очі комуністичним керівникам Львова, то з 1946 року і досі вона має назву Олекси Довбуша. 1993 року у Львові вирішили вшанувати пам’ять міського голови Львова Богдана Котика. Попри значні заслуги Богдана Дмитровича перед громадою, міські райці вирішили піти шляхом найменшого опору та згадали, що у місті є вулиця піонера-героя Валі Котика. До речі, ця невеличка вулиця з садибною забудовою пролягає якраз навпроти лікарні на Кульпаркові. Незважаючи на те, що Богдан Котик ніколи не мав жодного стосунку до цих місць, депутати постановили перейменувати вулицю. Адже табличку міняти начебто не треба – достатньо лише замалювати частину однієї букви. Та й для мешканців нічого не міняється по суті. Втім 1997 року назву перенесли на Личаків, де власне жив Богдан Котик, а вулицю на Кульпаркові перейменували на Пустомитівську. Львів – місто з морськими амбіціями, тож 1936 року на його карті з’явилась вулиця Морська – лише 1993 року її перейменували на вулицю Аркаса. Скажете, у чому тут курйоз? А вас не дивує, що так називають вулицю у місті, яке знаходиться на Великому Європейському вододілі? Втім іноді різні влади виявляли завидну спільність у своїх поглядах. 1933 року, тобто за польської влади у Львові з’явилась вулиця Роботніча. Німці особливо не заморочувались і переінакшили її на свій лад Арбайтергассе. Але совіти повернули їй першу польську назву Поперечна, але вже 1979 року згадали польсько-німецьку назву, і вулиця знову стала Робітничою. Українська влада цієї назви так і не змінила. До речі, часто міські райці виявляються невігласами в історії власного міста. Одна з особливостей Клепарова – знамениті черехи – сорт вишні, який вивели у Львові і яким славилося наше місто. Сорт, на жаль, зник, однак до 1990-х років на Клепарові була вулиця Черехова, яку наші дупутати (інакше їх не назвеш) перейменували на Черемхову. Назви вулиць завжди мали певну ідеологічну основу, часом це робилось на шкоду попередній владі. 1943 року неподалік Привокзальній з’явилась вулиця Мазепагассе. Вже 1946-го її перейменували на Московську. Зараз це вулиця Братів Міхновських. Подібно вчинили і за української влади, перейменувавши розташовану на Новому Світі вулицю Атеїстів на честь священика О. Духновича. Власне у період останнього масового перейменування вулиць застосували ще один принцип – ліквідували дублювання – на честь певного історичного діяча може бути названо або вулицю, або площу. Цей принцип застосовували послідовно, окрім вулиці та проспекту Тараса Шевченка. Зрештою, за Польщі протягом кількох років ім’я Шевченка водночас мали аж три вулиці Львова. До речі, навіть зараз у Львові дві Лісні вулиці – одна в Личаківському районі, поблизу Кайзервальду, інша – на Сихові, бічна Скрипника. І ще трохи про ідеологію. У Львові досі не увіковічили пам’ять гетьмана Павла Скоропадського, хоча є вулиці Винниченка, Грушевського, Петлюри. Однак сприйняття постаті останнього українського гетьмана залишається доволі суперечливим. В Україні взагалі не поспішають вшановувати його пам’ять, лише 2003 року в Києві на його честь назвали невелику вулицю на Бесарабці.