четвер, 18 вересня 2014 р.

Московська – значить, досі найліпша?

Ніхто не може чітко пояснити, чому найдорожча ковбаса в наших магазинах – «Московська». Нині взагалі питання цін актуальне, і навіть ліверну ковбасу дешевою не назвеш. Але ж не про це йдеться. За совітів доступна була тільки ліверна (вона ж – «собача радість»), а «Дрогобицьку», «Львівську» чи «Московську» можна було придбати в кінці кварталу, в кооперативному магазині чи по великому блату. І хоча про смаки не сперечаються, але за всіх розкладів ковбаса «Московська» була найдорожча, отже, найкраща. Тому що московська, аби всі пам’ятали, що з Москвою пов’язані найпозитивніші емоції та асоціації. Навіть на рівні шлунка. Але то було за совітів. А тепер? А якби, припустимо, її замінили на «Київську», а в магазинах з’явилась „Паризька”, «Берлінська» чи «Варшавська». Але чого нема, того нема. Зрештою, це стосується і «російського» сиру. Інша річ -- сири швейцарський, голландський. У країнах, звідки вони походять, давні традиції сироваріння. А якщо «вівчар жене отару плаєм», то бринза таки буде карпатська. А от чогось подібного в російському фольклорі про отари овець над Москвою-рікою чи її притокою Яузою я не чув. Є про «упоительные вечера». Вочевидь, фразу треба розуміти буквально. Але не про овечі отари. А деколи старі совіцькі марки просто тихенько повертаються, як «Жигулівське». Колись дуже популярне через відсутність вибору серед радянських людей, символ п’яничок та прогульників, воно таки повернулось на полиці наших магазинів. Разом з піснею про «упоительные вечера» і розмірковуваннями про єдиний культурний простір, оскільки рекламується як символ культурного відпочинку.