Як старенький львівський трамвай став маршруткою

Трамвай 1909 року випуску, якого на буксирі легко тягнув велетенський КрАЗ, я побачив на перехресті Вітовського – Коперника. Це одне з тих заплутаних і неправильних львівських перехресть, де перетинаються одразу не менше п’яти вулиць, а ще трамвайні колії, що неабияк ускладнює рух. Трамвай, на підніжках якого їхали два січові стрільці з автоматами за спинами, начебто виїхав з того листопада, коли йшли бої за Львів. Напевне, на тому перехресті вони також точились. Зараз війна йде у зовсім іншому місці, а трамвай таки походить з тієї епохи, коли Львів ще не знав масштабних воєн. Окрім вояків, на його борту було ще кілька пасажирів та одягнутий за тодішньою модою кондуктор.

Трамвай зупинився за перехрестям, вояки вийшли з нього, відчепили буксир і закинули в кузов КрАЗу. Автомобіль швидко поїхав, а старий трамвайчик сам рушив у напрямку вулиці Івана Франка, а вслід за ним -- його наступники у громадському транспорті Львова – трамваї, які їздили нашими вулицями у середині ХХ століття, разом із найновішим «Електроном», що у цій колійці, ніби гість із майбутнього. Але ці машини таки залишаються поза нашою увагою, адже маємо справу зі справжнім трамвайним ретро.

Трохи згодом знайомлюсь із кондуктором та любителем старої техніки Олександром Аристарховим. Звісно, назвати це екскурсією старою машиною складно – об’єкт занадто маленький, надто на фоні сучасного транспорту. «Сучасний трамвай, як і цей, має залізні колеса, рухається по колії, над ним є дріт, а в ньому -- людина, яка всім цим керує», -- каже пан Олександр. Втім цікаво те, що цими першими трамваями керували… стоячи. Все ж таки їх конкурентом був кінний трамвай. Тож розробники боялись, що водій може просто… заснути, адже «залізний кінь» його не підбадьорить і вчасно не зреагує на перешкоду. Найліпшим способом уникнути цього було не дати змоги водію присісти.

Та й система гальмування тоді була найпростішою – пневматичною. Власне через цю обставину антикварним трамваєм не можна здійснювати регулярні поїздки. Все ж таки для туристів це була би неабияка атракція. Від сучасного трамвая він відрізняється салоном, поділеним на дві частини – великий салон першого класу, де пасажири їхали сидячи на лавках, які розташовані вздовж вікон, і за невеликою перегородкою – невеликий другокласний, у якому, звісно, їхали винятково стоячи.

Оцей другий клас таки переміг. І навіть через добру сотню років ми можемо бачити і відчувати його осучаснену модель, подорожуючи в маршрутках – традиційно переповнених у годину пік, без жодних кондукторів, натомість із вдягнутими абияк і часто неголеними водіями, які водночас і за дорогою стежать, і касу збирають, а щоб не заснути, слухають музику та сваряться з пасажирами. Історія – далеко не завжди прогрес, або ж удосконалення техніки не завжди поліпшує людські стосунки.

«Куплю си газету» вже неактуально. Треба ровер…

Кажуть, що особливим атрибутом львівських кав’ярень довоєнних часів була газета. Отак неспішно тримаючи в одній руці філіжанку з гіркуватою чи кислуватою (залежно від смаку) кавою, а в іншій --«Діло» чи «Gazetu Lwowsku», дізнавалися світові новини. Час поступово прискорювався, однак газети в кав’ярнях були своєрідною романтикою. Зрештою, доступу до новин треба було очікувати, щоб ось так у спокійній ситуації дізнатись про події глобального масштабу, а зустрівшись із колегою, їх обговорити та пофілософствувати про світову політику. Все це створювало певну романтику, яка й породила ці рядки: «Куплю си ґазету, сяду до трамваю. Бувай ми здорова, я вже від'їжджаю».

Ровери у Львові були популярні ще в часи Швейка. Фото lviv-online.com

Та й трамваї тоді були іншими – маленькими.  Це дві прикмети міжвоєнного Львова, який ще не знав, які лихоліття його чекатимуть у 40-х роках ХХ століття. Вони колоритно відображені в ностальгійній батярській пісні. Також у період тимчасового затишшя  виникла пристрасть львів’ян до ровера, хоча він тоді ще програвав у популярності автомобілю – більш нахабному, однак на екологію тоді ніхто особливої уваги не звертав.

Сорокові роки таки змінили  цей стиль життя. Ні, газета залишилась, однак слугувала вже для іншого – колективної пропаганди та агітації, тож читати її за кавою якось не випадало. Надто буржуазна картина виходила. Втім один націоналістичний елемент у тих львівських комуністичних газетах таки був – газета під назвою «Вільна Україна». Пригадую одне з улюблених занять львів’ян, які були у відрядженні чи на відпочинку, -- питати в кіоску газету «Вільна Україна». Кіоскер впадав у ступор і белькотів, що націоналістичних газет у нього немає… Або ж що вільної України не може бути…

Ровери у ті часи перетворились на ознаку сільського способу життя – у львівських селах вуйки на двоколісних їздили пасти баранів чи корів. Ще дві категорії, які ними користувались – діти та спортсмени. Останні переважно їздили групами.

В кав’ярнях таки збирались, звісно, не для того, щоб почитати свіжий номер «Вільної України» -- інформаційним символом того часу був короткохвильовий приймач, де, якщо не помиляюсь, на частоті 31 метр звучав «Голос Америки», ще на якихось частотах -- «Радіо Ватикан» та «Свобода». Отож, поміж іншим, кав’ярні ставали тим місцем, де народжувалось львівське волелюбство.

Модерний "Електрон" в старому Львові. Фото galinfo.com.ua

«Вільна Україна» так і залишилась в  історії комуністичною газетою, її противагою стала «За вільну Україну», у кінці 80-х Львів кинувся в вир вільнодумства та реальної свободи. Кав’ярні стрімко почали змінювати обличчя, однак газети, за поодинокими винятками, так і не стали їх ознакою. Кава та 50 грамів коньяку стали атрибутом дозвілля містян.

У тому було справді щось неповторне, але друковані газети таки залишаються там, у ХХ столітті, поступаючись модерному винаходу – інтернету з численними наворотами у вигляді Wi-Fi. Трамвай, який помітно збавив у швидкості, раптом набув модерного вигляду й почав відвойовувати львівські вулиці, ставши прикметою сучасного міста. Хоч поки що австрійськими коліями курсує єдиний «Електрон». А в кількох трамваях пропонують скористатися Wi-Fi. А ровер – це вже модний атрибут не лише середмістя, а й околиць із окремими доріжками, паркінгами та зручними з’їздами.  

«Куплю си газету…» стало неактуальним ретро. Відтак Львів утратив певний шарм та романтику. Принаймні пісні «Куплю си Wi-Fi» ще ніхто не придумав.