неділя, 10 серпня 2014 р.

«Куплю си газету» вже неактуально. Треба ровер…

Кажуть, що особливим атрибутом львівських кав’ярень довоєнних часів була газета. Отак неспішно тримаючи в одній руці філіжанку з гіркуватою чи кислуватою (залежно від смаку) кавою, а в іншій --«Діло» чи «Gazetu Lwowsku», дізнавалися світові новини. Час поступово прискорювався, однак газети в кав’ярнях були своєрідною романтикою. Зрештою, доступу до новин треба було очікувати, щоб ось так у спокійній ситуації дізнатись про події глобального масштабу, а зустрівшись із колегою, їх обговорити та пофілософствувати про світову політику. Все це створювало певну романтику, яка й породила ці рядки: «Куплю си ґазету, сяду до трамваю. Бувай ми здорова, я вже від'їжджаю».
Ровери у Львові були популярні ще в часи Швейка. Фото lviv-online.com
Та й трамваї тоді були іншими – маленькими.  Це дві прикмети міжвоєнного Львова, який ще не знав, які лихоліття його чекатимуть у 40-х роках ХХ століття. Вони колоритно відображені в ностальгійній батярській пісні. Також у період тимчасового затишшя  виникла пристрасть львів’ян до ровера, хоча він тоді ще програвав у популярності автомобілю – більш нахабному, однак на екологію тоді ніхто особливої уваги не звертав.
Сорокові роки таки змінили  цей стиль життя. Ні, газета залишилась, однак слугувала вже для іншого – колективної пропаганди та агітації, тож читати її за кавою якось не випадало. Надто буржуазна картина виходила. Втім один націоналістичний елемент у тих львівських комуністичних газетах таки був – газета під назвою «Вільна Україна». Пригадую одне з улюблених занять львів’ян, які були у відрядженні чи на відпочинку, -- питати в кіоску газету «Вільна Україна». Кіоскер впадав у ступор і белькотів, що націоналістичних газет у нього немає… Або ж що вільної України не може бути…
Ровери у ті часи перетворились на ознаку сільського способу життя – у львівських селах вуйки на двоколісних їздили пасти баранів чи корів. Ще дві категорії, які ними користувались – діти та спортсмени. Останні переважно їздили групами.
В кав’ярнях таки збирались, звісно, не для того, щоб почитати свіжий номер «Вільної України» -- інформаційним символом того часу був короткохвильовий приймач, де, якщо не помиляюсь, на частоті 31 метр звучав «Голос Америки», ще на якихось частотах -- «Радіо Ватикан» та «Свобода». Отож, поміж іншим, кав’ярні ставали тим місцем, де народжувалось львівське волелюбство.
Модерний "Електрон" в старому Львові. Фото galinfo.com.ua
«Вільна Україна» так і залишилась в  історії комуністичною газетою, її противагою стала «За вільну Україну», у кінці 80-х Львів кинувся в вир вільнодумства та реальної свободи. Кав’ярні стрімко почали змінювати обличчя, однак газети, за поодинокими винятками, так і не стали їх ознакою. Кава та 50 грамів коньяку стали атрибутом дозвілля містян.
У тому було справді щось неповторне, але друковані газети таки залишаються там, у ХХ столітті, поступаючись модерному винаходу – інтернету з численними наворотами у вигляді Wi-Fi. Трамвай, який помітно збавив у швидкості, раптом набув модерного вигляду й почав відвойовувати львівські вулиці, ставши прикметою сучасного міста. Хоч поки що австрійськими коліями курсує єдиний «Електрон». А в кількох трамваях пропонують скористатися Wi-Fi. А ровер – це вже модний атрибут не лише середмістя, а й околиць із окремими доріжками, паркінгами та зручними з’їздами.  
«Куплю си газету…» стало неактуальним ретро. Відтак Львів утратив певний шарм та романтику. Принаймні пісні «Куплю си Wi-Fi» ще ніхто не придумав.